Утрачена учениця (Утерянная ученица), закончен

І'мя автора: Dusk
E-mail автора: доступен только для зарегистрированных
І'мя бети: (русский вариант) Гелла Блэкмор
E-mail бети: доступен только для зарегистрированных
Рейтинг: G
Пейринг: герои не от Ролинг
Жанр: Ангст
Короткий зміст: Два ученика магической школы а-ля Хогвартс пытаются найти свою однокласницу (и, по совместительству, сестру одного из учеников), которая исчезла около месяца назад. Текст на украинском языке, есть и русский перевод.

Название	Опубликовано	Изменено	Просмотров
Глава 1 (украинский)	Jun 5 2006, 15:44	--	1762
Глава 2 (украинский)	Jun 5 2006, 15:45	--	950
Глава 3 (украинский)	Jun 5 2006, 16:05	--	1038
Глава 4 (украинский)	Jun 5 2006, 16:15	--	1024
Глава 5 (украинский)	Jun 5 2006, 16:17	--	929
Глава 6 (украинский)	Jun 5 2006, 16:21	--	1045
Глава 7 (украинский)	Jun 5 2006, 16:23	--	1072
Глава 8 (украинский)	Jun 5 2006, 16:24	--	1030
Глава 9 (украинский)	Jun 5 2006, 16:28	--	1014
Глава 10 (украинский)	Jun 5 2006, 16:31	--	1085
Глава 11 (украинский)	Jun 5 2006, 16:33	--	957
Глава 12 (украинский)	Jun 5 2006, 16:35	--	1028
Глава 13 (украинский)	Jun 5 2006, 16:38	--	985
Глава 14 (украинский)	Jun 5 2006, 16:39	--	1020
Эпилог (украинский)	Jun 5 2006, 16:42	--	1097
Глава 1 (русский)	Jun 5 2006, 16:45	--	978
Глава 2 (русский)	Jun 5 2006, 16:49	--	977
Глава 3 (русский)	Jun 5 2006, 16:53	--	1114
Глава 4 (русский)	Jun 5 2006, 16:55	--	960
Глава 5 (русский)	Jun 5 2006, 16:57	--	998
Глава 6 (русский)	Jun 5 2006, 16:59	--	966
Глава 7 (русский)	Jun 5 2006, 17:01	--	943
Глава 8 (русский)	Jun 5 2006, 17:03	--	1016
Глава 9 (русский)	Jun 5 2006, 17:07	--	955
Глава 10 (русский)	Jun 5 2006, 17:08	--	949
Глава 11 (русский)(неотред.)	Jun 5 2006, 17:18	--	923
Глава 12 (русский)(неотред.)	Jun 5 2006, 17:23	--	1087

Прочитать весь фанфик

Оценка: +2

Поделиться:

Ну, якщо хочеш, можу спеціально тобі дати. Як тобі розділ на 20 сторінок А4 дрібненьким шрифтом, де Паті детально розповідає Атреду про струкутру - граматику (морфологію, фонетику, синтаксис і т.д.) арніонської мови, наводить приклади, причому указує на відмінності між різними діалектами, різними системами письма на цій мові, вчить його графіці, історії мови і її розвитку, місцю серед інших мов Ери і т.д. і т.п. ;) :D

:o :huh: :(

***

Усе відбувалось, як і казав мастер Торос. Учням не дозволялось покидати вітальні, у їдальню їх супроводжували викладачі. Які ретельно стежили, щоб ніхто не "відстав" і не "загубився". За сніданком та обідом багато не говорилося. На інших відділеннях теж ніхто нічого не знав.

Паті тільки почула від Флорії, що Еолін (еолійки з її групи, єдиної, що вчиться разом з людьми) не було вчора на другому уроці, і це лякає. Хоч би то не Еолін зникла. Флорія неохоче говорила з Паті. Було помітно, що вона стурбована чимось іншим і виглядає нездоровою.

На відсутність Еолін звернули увагу усі її одногрупниці і новина швидко облетіла Академію. Проте увечері у суботу мастер Торос попросив не поширювати дурних чуток і запевнив, що Еолін жива і здорова, а зникла зовсім інша, "яку ви не знаєте, тому й не пхайте носа не у ваші справи".



Паті домовилась з Атредом і Ноелом, що вони прийдуть до неї у вітальню у неділю вранці. Ноел і був переконаний, що дівчача вітальня була одним з найгірших місць для розмов в Академії. Але визнав, що краще зустрітись там, ніж у хлопчачій. Можна було б зустрітись у кімнаті когось з них, але Атредова була затісна, Ноелова вже завалена по зав’язку різним мотлохом, а Паті у своїй не дозволить. Вона туди нікого не пускає. Тому залишався єдиний варіант - дівчача чарівницька вітальня.

У неділю вранці після сніданку Атред і Ноел, як і обіцяли, з’явились у тій вітальні. Тут вони почувались досить ніяково і, якби не Паті, вони б не витримали і дезертирували. Бо веселий гомін дівочих голосів, дзвінкий сміх, змушував їх обох почуватись ніяково. Якби ще тих дівчат не було так багато, якби вони перестали постійно на них позирати і перешіптуватись, то це можна було б терпіти. Паті розуміла, як вони почуваються, і впевнено повела розмову, щоб їх відволікти.

Атред бачив, що тут дівчата чомусь зовсім не такі, як на заняттях. Коли їх так багато, то їхня нахабність множиться на їхню кількість. Вони додають одна одній сміливості.

Проте хлопцям довго мучитись не довелось. Тільки-но вони почали говорити, як у вітальню зайшла Лорінда. Вона помітила їх і підійшла:

- Дуже добре, що ви всі разом. Мене прислав Дан, він хотів з вами поговорити. Ви розумієте про що. Вчора ми не змогли б зустрітись і він попросив провести вас сьогодні у Соколину Вежу.

- Але ж нам не можна виходити... - нерішуче почала Паті.

- У мене є дозвіл. Якщо не хочеш, можеш не йти.

Хоч Паті і відчувала симпатію до Лорінди, та її сторонилась і поводилась з Паті ще різкіше, ніж з Флорією.

- Ні, ні. Я піду. Ми прямо зараз йдемо?

- Так.

Коли вони зайшли до Соколиної Вежі, там була лише Флорія. При їхній появі вона здригнулась. Було помітно, що їй не дуже подобалось знаходитись у цій кімнаті самій. Вона була добряче налякана усіма тими подіями і навіть слова Лорінди, що тут все абсолютно захищене, не подіяли.

- Дана ще немає, - промовила Лорінда. - Мабуть, у нього якісь термінові справи, раз він затримується. Але, я думаю, він скоро буде.

- А ви не знаєте, що сталось з тою еолійкою?

- Ні. Дан сам вам скаже те, що вважатиме за потрібне.

Лорінда показувала своїм виглядом, що в неї немає ніякого бажання розмовляти. Вона сіла у найдальше від учнів крісло і розкрила якусь книжечку, що носила у кишені.

Атмосфера була якась напружена, навіть Ноел не намагався розв’язати розмову. Нікому не хотілось говорити.

Невдовзі з’явився Дан, спокійний і похмурий як завжди. Він почав відразу говорити:

- Я лише хотів вам сказати пару слів. Те, що сталось у п’ятницю, дуже важливо і небезпечно. Можливо, деякий час ми не зможемось бачитись. Якщо ви пообіцяєте, що нікому не говоритимете, я можу розповісти вам детальніше про те, що сталось.

Всі закивали головою і він продовжив:

- Зникла одна з еолійок. Її ім’я - Ортіель - навряд чи щось вам скаже. Крім неї ще одна еолійка не була у п’ятницю на заняттях. Це Еолін, одногрупниця Флорії. Проте викладачі сказали, що вона просто недобре себе почувала. Це звучить підозріло. Зникнення тієї еолійки страшенно небезпечно, адже, швидше за все, її викрали.

- Для чого? - запитав Атред.

- Важко сказати. Навіщо темним кланам світла еолійка? Можливо, вони хочуть поставити на ній якісь досліди. Чи вивчити її детальніше, як піддослідного кролика. Про еолів майже нічого не відомо, особливо Темним, а тут така нагода. Та не забивайте цим голову. На жаль, нічого хорошого ту еолійку не чекає. Я лише хочу сказати, щоб ви були обережніші і повідомляли про все підозріле, що бачите. Слухали всі чутки і переповідали їх мені, навіть найфантастичніші.

- Я дещо бачила, - нерішуче промовила Паті.

- Що?

Паті розповіла про привида. Обличчя Дана спохмурніло, хоч він старався цього не показати. Він уважно вислухав, але не задавав ніяких запитань. Потім сказав:

- Дуже цікаво. На сьогодні це все, що я хотів вам повідомити. Можете йти. Але, Паті, залишся будь-ласка. Я хочу дещо тобі сказати.

Коли вони вийшли, Дан попросив Паті детальніше описати привида. Він задавав їй багато запитань, говорили вони досить довго. Паті знову почала хвилюватись. А що як це щось небезпечне, а не звичайний привид?

Проте, коли вона запитала Дана, він лише сказав:

- Зараз нічого точно сказати не можу. Але не думаю, що це надто небезпечно...

Ретельність, з якою Дан її розпитував, не могла обманути Паті. Вона була достатньо розумною і спостережливою. Це щось дуже важливе. Але він чомусь не хоче їй казати. Їй це страшенно не подобалось.



Паті довго злилась на Дана і вирішила розповісти про привида мастеру Торосу. Він дасть їй більше інформації, а не стане уникати відповіді. Зрештою, Дан не забороняв їй говорити про це комусь іншому.

У середу вона знайшла мастера Тороса і ретельно все описала.

Мастер Торос не приховував свого занепокоєння.

- Це Вісник, - промовив він. - Нічого хорошого це не означає. Будь дуже обережна. Ніколи більше не ходи тим шляхом, ми ретельно перевіримо його. Дякую, що розповіла.

Паті була розчарована. Назва їй нічого не говорила. Вона довго копалась у бібліотеці й у жодній з енциклопедій по привидам та магічним створінням не знайшла "Вісника". Вона почала відчувати вину, що розповіла Торосу і вирішила зізнатись у цьому Дану при першій нагоді.



Другий тиждень навчання минув без особливих пригод. У п’ятницю викладачі дозволили учням ходити без нагляду. Була перевірена уся Академія, але не знайшли нічого. Еолійка немов крізь землю провалилась.

Напруга і хвилювання, чи, швидше, просто інтерес, серед учнів згас. Довелось братися за уроки, навчання набирало обертів і домашні завдання ставали усе складнішими. Бібліотека вже не пустувала. Паті майже не знаходила часу на читання книг про еолів, вона не могла почуватися спокійно з не зробленими на відмінно домашніми завданнями.

У суботу, на черговій зустрічі у Соколиній Вежі, Дана не було. Лише за два дні Паті випадково зіткнулась з ним у Кімнаті Успішності. Кілька хвилин вагалась, але все ж вирішила розповісти йому про розмову з Торосом.

Дан уважно її вислухав, потім відвів до Соколиної Вежі, де розпитав детальніше і сказав:

- Дарма ти це зробила. Як я бачу, слова Тороса пояснили тобі не більше, ніж мої. Якщо ти справді хочеш знати, що бачила, то приготуйся, це не дуже приємно.

Слова Дана і його вираз не налякали Паті. Вона твердо хотіла знати, що то було. Дан продовжив:

- Мастер Торос не договорив. Ти бачила Вісника Смерті.

В очах Паті з’явилась тривога.

- Це дуже рідкісний чи то привид, чи то дух, чи то якесь інше створіння, - говорив Дан. - З його назви зрозуміло, що він робить - віщує смерть. Задоволена?

Паті зблідла, але не хотіла показувати свого страху.

- А... Це значить... я помру? - запитала вона з надією на заперечення.

Дан байдуже відповів:

- Існує дві точки зору. Більшість вважає, що він і справді віщує близьку смерть тому, кому являється. Але дехто вважає, що він віщує смерть взагалі. Вказує, що хтось помре у якомусь місці, або являється тим, хто невдовзі побачить смерть. Чужу смерть. Будемо надіятись, що останні праві.

Дан побачив, що ця дівчинка, завжди така спокійна і впевнена у собі, страшенно налякана і розгублена. Тому спробував її заспокоїти.

- Не хвилюйся. Я впевнений, що з тобою нічого не станеться. Я б відчував, якби ти була приречена, це відчувається добре. Ти б сама відчула.

- Але я не хочу і бачити смерть.

- На жаль, ми не можемо обирати долю. Ми взагалі нічого не можемо обирати. Тому заспокойся і не хвилюйся. Чим ти займаєшся?

- Що?

- Якою науковою роботою? - Дан хотів відволікти Паті від сумних думок.

- Я б хотіла вивчати магію еолів. Але не знаю, чи це дозволять. Якби у мене був керівник еол. Еолійка, точніше. В Академії є викладачі еоли?

- Еоли є, але вони нікого не вчать. Хіба ці двоє, що приїхали з ліміельськими учнями. Можливо, тобі вдасться отримати дозвіл.

Дану сяйнула блискуча думка. Ця дівчинка захоплюється еолами, хоче їх вивчати. Чим не подарунок долі? Флорії не вдалось познайомитись з Еолін, то може вдасться Паті? Може вона дізнається, що там відбувається серед еолів.

- Знаєш, є набагато кращий шлях. І дієвіший.

- Який?

- Познайомитись з еолійкою-ученицею.

- Та ви що. Жодна з них і не гляне на мене.

- А ти спробуй.

- Як? Підійти і сказати "Я хочу досліджувати еолійську магію. Можна з вами познайомитись?"

- Ну, так прямо може й не варто. Хоч потім, звичайно, ти це скажеш. Просто частіше потрапляй їй на очі, роби якісь послуги. Вони це люблять, якщо не переборщити.

- Як же я можу потрапляти їм на очі, якщо я нікого з них не бачу. Вони всі на четвертому поверсі, а туди нікого не пускають.

- Ти забула про Еолін.

- Це та... Одногрупниця Флорії?

- Так. Можливо, Флорія допоможе тобі познайомитись з нею. Хоча ні, краще спробуй сама. Подивись на її розклад, частіше потрапляй їй на очі. У бібліотеці часто буваєш?

- Так.

- Ти її там не бачила?

- Еолійку? Ні.

- Значить, вона користується закритою бібліотекою на четвертому. Спеціально для еолів. Там багато літератури про еолів, я спробую дістати тобі дозвіл ходити туди. Якщо вона там буває, ти зможеш з нею познайомитись.

- О, це було б прекрасно. Я чула про ту бібліотеку. Але наша бібліотекарка сказала, що мені туди ніколи не дозволять ходити.

- Думаю дозволять, - Дан загадково усміхнувся.

Це повідомлення відредагував Dusk - Sep 6 2005, 16:57

Попробую прочитать.. но думаю, что лучше дождаться русской версии:)

Можешь попробовать... :unsure:
Русская версия будет не позднее среды, но постараюсь раньше.

2 Dusk
малавата будєт!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! :)

Отредактировано

IV

Все происходило, как и говорил мастер Торос. Ученикам не разрешалось покидать гостиные, в столовую их сопровождали преподаватели. Которые тщательно следили, чтобы никто не "отстал" и не "потерялся". За завтраком и обедом много не говорилось. В других отделениях тоже никто ничего не знал.

Пати лишь услышала от Флории, что Эолин (эолийка из её группы, единственная, которая учится вместе с людьми) не было вчера на втором уроке, и это ее пугает. Хоть бы оказалось, что это не Эолин исчезла. Флория неохотно говорила с Пати. Было заметно, что она озабочена чем-то другим и имеет нездоровый вид.

На отсутствие Эолин обратили внимание все её одногрупницы, и новость быстро облетела Академию. Но вечером в субботу мастер Торос попросил не распространять глупых слухов и сказал, что Эолин жива и здорова, а исчезла совсем другая, "которую вы не знаете, так что не суйте нос не в свои дела".

Пати договорилась с Атредом и Ноэлом, что они придут к ней в гостиную в воскресенье утром. Ноэл был убежден, что девчачья гостиная была одним из наихудших мест в Академии. Но он согласился, что лучше встретится там, чем в гостиной мальчиков. Можно было бы встретиться и в личной комнате кого-то из них, но комната Атреда была слишком тесной, комната Ноэла уже была завалена доверху каким-то хламом, а Пати в своей не разрешит. Она туда никого не пускает. Поэтому оставался единственный вариант - девчачья гостиная волшебников.

В воскресенье утром, после завтрака, Атред и Ноэл, как и обещали, появились в той гостиной. Если бы не Пати, они бы не выдержали и дезертировали. Потому что из-за веселого шума голосов девушек, их звонкого смеха, парням стало не по себе. Если бы еще этих девочек было не так много, если бы они перестали постоянно на них поглядывать и перешептываться, то еще можно было бы терпеть. Пати понимала, как они себя чувствуют, и уверенно начала разговор, чтобы их отвлечь.

Атред видел, что здесь девочки совсем не такие, как на занятиях. Когда их так много, то их наглость умножается на их количество. Они словно добавляют друг другу смелости.

Но парням не пришлось долго мучиться. Только они начали говорить, как в гостиной появилась Лоринда. Она заметила их и подошла:

- Очень хорошо, что вы все вместе. Меня прислал Дан, он хотел с вами поговорить. Вы знаете о чем. Вчера мы не смогли бы увидеться, и он попросил провести вас сегодня в Соколиную Башню.

- Но нам же нельзя выходить... - нерешительно начала Пати.

- У меня есть разрешение. Если не хочешь, то можешь не идти.

Хотя Пати и чувствовала симпатию к Лоринде, та ее сторонилась и вела себя с Пати еще более недружелюбно, чем с Флорией.

- Нет, нет. Я пойду. Мы прямо сейчас идем?

- Да.

Когда они зашли в Соколиную Башню, там находилась только Флория. При их появлении она вздрогнула. Было заметно, что ей самой не очень нравилось находиться в этой комнате. Она были испугана посленими происшествиями, и даже слова Лоринды, что здесь абсолютно все защищено, не подействовали.

- Дана еще нет, - сказала Лоринда. - Видимо, у него какие-то срочные дела, раз он задерживается. Но, я думаю, он скоро будет.

- А вы не знаете, что случилось с той эолийкой?

- Нет. Дан сам вам скажет то, что посчитает нужным.

Лоринда всем своим видом показывала, что не имеет никакого желания разговаривать. Она села в самое дальнее от учеников кресло и открыла книжечку, которую обычно носила в кармане.

Атмосфера была напряженной, даже Ноэл не пытался завязать разговор. Никому не хотелось говорить.

Вскоре появился Дан, спокойный и хмурый, как всегда. Он сразу начал говорить:

- Я только хотел сказать вам пару слов. То, что случилось в пятницу, очень важно и опасно. Возможно, некоторое время мы не сможем видеться. Если вы пообещаете никому не говорить, я могу рассказать вам подробнее, что случилось.

Все закивали, и он продолжил:

- Исчезла одна из эолиек. Её имя - Ориэль - вряд ли что-то вам скажет. Кроме неё еще одной эолийки не было на занятиях в пятницу. Это Эолин, одногрупница Флории. Но преподаватели сказали, что она просто чувствовала себя плохо. Это звучит подозрительно. Исчезновение той эолийки очень опасное происшествие. Скорее всего, её похитили.

- Зачем? - спросил Атред.

- Сложно сказать. Зачем темным кланам светлая эолийка? Возможно, они хотят поставить на ней какие-то опыты. Или изучить ее тщательно, как подопытного кролика. Об эолах почти ничего не известно, особенно Темным, а тут такая возможность. Но не забивайте себе этим голову. К сожалению, ничего хорошего ту эолийку не ждет. Я хочу лишь сказать, чтобы вы были осторожнее и рассказывали мне обо всем подозрительном, что увидите. Слушали все слухи и пересказывали их мне.

- Я кое-что видела, - нерешительно сказала Пати.

- Что?

Пати рассказала о призраке. Лицо Дана помрачнело, хотя он и пытался скрыть эмоции. Он внимательно выслушал рассказ, не задавая никаких вопросов. Потом сказал:

- Очень интересно. На сегодня это все, что я хотел вам сказать. Можете идти. Но ты, Пати, останься. Я должен с тобой поговорить.

Когда остальные вышли, Дан попросил Пати детальнее описать призрака. Дан задавал ей много вопросов, говорили они долго. Пати начала волноваться. А вдруг это что-то опасное, а не обычный призрак?

Но, когда она спросила Дана, он только сказал:

- Сейчас ничего сказать не могу. Но не думаю, что это очень опасно...

Тщательность, с которой Дан её расспрашивал, насторожила Пати. Она была достаточно разумной и наблюдательной. Случилось что-то очень важное. Но он почему-то не хочет ей говорить. Пати это страшно не нравилось.

Пати долго злилась на Дана и решила рассказать о призраке мастеру Торосу. Он даст ей больше информации, а не станет избегать ответа. Да и Дан не запрещал ей говорить об этом кому-то еще.

В среду она нашла мастера Тороса и подробно все рассказала.

Мастер Торос не скрывал своего беспокойства.

- Это Вестник, - сказал он. - Ничего хорошего это не означает. Будь очень осторожна. Никогда больше не ходи тем коридором, мы его проверим. Спасибо, что рассказала.

Пати была разочарована. Название призрака ей ничего не говорило. Она долго рылась в библиотеке, но ни в одной энциклопедии по призракам и магическим созданиям не нашла "Вестника". Она начала чувствовать вину, что рассказала обо всем Торосу, и решила сознаться в этом Дану при первом случае.

Вторая неделя учебы прошла без особых событий. В пятницу преподаватели разрешили ученикам ходить без присмотра. Была проверена вся Академия, но ничего не нашли. Эолийка как сквозь землю провалилась.

Напряжение и волнение или, скорее, просто интерес среди учеников исчезли. Пришлось браться за уроки, учеба набирала обороты, и домашние задания становились все более сложными. Библиотека уже не пустовала. Пати почти не находила время на чтения книг об эолах, она не могла чувствовать себя спокойно с не выполненными на отлично домашними заданиями.

В субботу, на следующей встрече в Соколиной Башне, Дана не было. Только через два дня Пати случайно встретилась с ним в Комнате Успеваемости. Несколько минут колебалась, но потом все же решила рассказать ему о разговоре с Торосом.

Дан внимательно её выслушал, потом отвел в Соколиную Башню, где расспросил подробнее и сказал:

- Зря ты это сделала. Как я вижу, слова Тороса объяснили тебе не больше, чем мои. Если в самом деле хочешь знать, что видела, то готовься, - это не очень приятно.

Слова Дана и выражение его лица не испугали Пати. Она твердо хотела знать, что представлял из себя призрак. Тогда Дан продолжил:

- Мастер Торос не договорил. Ты видела Вестника Смерти.

В глазах Пати появилась тревога.

- Это очень редкий то ли призрак, то ли дух, то ли еще какое-то создание, - говорил Дан. - Из его названия понятно, что он делает - предрекает смерть. Довольна?

Пати побледнела, но не хотела показывать своего страха.

- А... Это значит... я умру? - спросила она с надеждой на обратное.

Дан безразлично ответил:

- Есть две точки зрения. Большинство считает, что он и в самом деле предсказывает близкую смерть тому, кому является. Но некоторые считают, что он предрекает смерть вообще. Как бы указывает, что некто умрет в данном месте, или будет являться тем, кто вскоре увидит смерть. Чужую смерть. Будем надеяться, что последние правы.

Дан увидел, что Пати, всегда такая спокойная и уверенная в себе, ужасно испугана и растеряна. Поэтому попытался её успокоить.

- Не волнуйся. Я уверен, что с тобой ничего не случится. Я бы почувствовал, если бы ты была обречена. Это довольно заметно. Ты бы и сама почувствовала.

- Но я не хочу даже видеть смерть.

- К сожалению, мы не можем выбирать судьбу. Мы вообще ничего не можем выбирать. Поэтому успокойся и не волнуйся. Чем ты занимаешься?

- Что?

- Какими исследованиями? - Дан хотел отвлечь Пати от грустных мыслей.

- Я бы хотела изучать магию эолов. Но не знаю, разрешат ли. Если бы у меня был руководитель эол. Эолийка, точнее. В Академии есть преподаватели эолы?

- Эолы есть, но они никого не учат. Разве что эти двое, что приехали с лимиэльскими учениками. Возможно, тебе удастся получить разрешение.

Дану пришла в голову блестящая мысль. Эта девочка увлекается эолами, хочет их изучать. Чем не подарок судьбы? Флории не удалось познакомиться с Эолин, так, может быть, удастся Пати? Может, ей удастся узнать, что там происходит среди эолов.

- Знаешь, есть намного лучший путь. И более действенный.

- Какой?

- Познакомиться с эолийкой-ученицей.

- Да что вы. Ни одна их них и не глянет на меня.

- А ты попробуй.

- Как? Подойти и спросить: "Я хочу изучать эолийскую магию. Можно с вами познакомиться?"

- Ну, так прямо, может, и не стоит. Хотя потом, конечно, ты это скажешь. Просто чаще попадайся ей на глаза, делай какие-то услуги. Они это любят, если не переборщить.

- Как же я смогу попадать им на глаза, если я никого из них не вижу? Они все на четвертом этаже, а туда никого не пускают.

- Ты забыла об Эолин.

- Это та... Одногрупница Флории?

- Да. Возможно, Флория поможет тебе с ней познакомиться. Хотя нет, лучше попытайся сама. Посмотри на её расписание, чаще попадай ей на глаза. В библиотеке часто бываешь?

- Да.

- Ты её там не видела?

- Эолийку? Нет.

- Значит, она пользуется закрытой библиотекой на четвертом. Специально для эолов. Там много книг о них, я попробую добыть для тебя пропуск туда. Если она там бывает, ты сможешь с ней познакомиться.

- О, это было бы прекрасно. Я слышала о той библиотеке. Но наша библиотекарша сказала, что мне никогда не разрешат туда ходить.

- Думаю, разрешат, - Дан загадочно улыбнулся.

Це повідомлення відредагував Dusk - Jan 12 2006, 09:09

а українську версію ніхто не редагує????

Нєа, ніхто. Якщо добре знаєш, то можеш стати редактором (бетою).

*******

Паті не забувала, що Дан попросив її познайомитись з Еолін. Та й сама вона про це мріяла. Протягом тижня у Паті була тільки одна справжня нагода познайомитись. На уроці мистецтва, адже вони обоє були на живописі. На першому занятті, коли зникла еолійка, Еолін не було, але наступного тижня вона з’явилася.

Учні у студії сідали, як правило, за курсами. З першого було тільки п’ятеро і Паті сиділа зовсім неподалік від Еолін.

Цієї п’ятниці Паті вирішила прийти раніше і поставити свій мольберт біля того місця де минулого разу була Еолін. Паті знала, що Еолін показувала свої картини тільки викладачу через його асистентку (вона жорстко дотримувалась правила не розмовляти з не-еолами протилежної статі). Також вона дуже вороже відповідала на погляди, спрямовані на неї. Проте Паті надіялась, що вдасться з нею поговорити, адже Еолін іноді задивлялась на картини, створені людьми. Мастер зрідка розглядав картини Еолін з відстані, але ніколи не підходив, і нічого не говорив. Говорила лише асистентка. Ця дівчина, схоже, була тут тільки через Еолін.

Сьогодні на занятті Еолін знову не з’явилась. Розчарованість Паті швидко змінилась на тривожність. Що з нею могло статись? Її не було на першому занятті минулої п’ятниці, коли зникла інша еолійка, а після того Паті бачила її лише раз - на минулому уроці з мистецтва. Викладачі казали, що вона захворіла. Це дуже дивно звучало, адже й люди хворіють рідко, що вже казати про еолів...

Академією ходили різні чутки, від більш-менш правдоподібних до зовсім фантастичних. Більшість пов’язували відсутність Еолін зі зникненням іншої еолійки. Але хтозна як воно було насправді. Настрій у Паті був зіпсований надовго. На щастя, ні у п’ятницю, ні у суботу вранці ніяких тривожних повідомлень не було.

У суботу одразу після сніданку Паті пішла в бібліотеку. Уроків задавали все більше, та й зі своєї курсової роботи вона не виконувала всього, що запланувала сама. Тому вирішила попрацювати тут увесь день.

Бібліотека не була порожньою, проте учнів було небагато. День сонячний, тому багато пішли в парк або надвір. Та й не дуже любили учні вчити щось у вихідні. Паті сіла у кутку за кількома шафами, щоб ніхто не заважав. Перед нею лежав цілий стос книг, вищий за неї.

Спершу вона взялась за уроки. За дві години зробила все, решту часу могла витратити на більш цікаве. Відкрила книгу "Культура еолів" та заглибилась у читання. Це була найбільш наукова з усіх книг цієї тематики, що були доступні у цих читальних залах. Вона прочитала її на одному подиху, навіть забула робити виписки, як звичайно. Коли завершила, почала знову листати з початку, цього разу вже конспектуючи. Книга була невеличкою, містила загальну інформацію переважно вже відому Паті. Але головне - це була наукова книга і на неї можна було посилатися у своїй роботі. На відміну від багатьох інших, що потрапляли їй до рук раніше.

Паті вже дійшла до середини, коли почула чиїсь кроки. Підняла голову: до неї наближався Дан. Він привітався і поклав щось перед нею на столі. Це була металева картка. Спочатку Паті здалось, що це гральна картка, і вона здивовано подивилась на Дана. Той мав знати, що Гра її не особливо цікавить. Проте Дан лише холодно усміхнувся і нічого не сказав. Вона знову подивилась і переконалась, що то була не картка для Гри. Вона була більшою, там не було ніякого зображення, лише щось написано.

- Що це? - запитала вона.

- Те, про що ти просила. Перепустка у читальний зал на четвертому поверсі. Там підібрана переважно література про еолів та інші народи Ери. Тут же майже нічого нема, - він вказав на книги, що лежали перед Паті.

- О. Дякую, страшенно дякую. Сьогодні ж туди піду. Але тут я теж дещо знайшла. Хоч це, мабуть, все, що є в цих читальних залах.

Паті вказала на книгу, з якої конспектувала.

- А, це так, книжечка для першокурсників. Там нічого цікавого не сказано. Хоча я здивований. Це єдина книга про еолів, що доступна тут. Ти вмієш шукати. Ну, я поспішаю, бувай.

По обіді Паті відразу піднялась на четвертий поверх. З гордістю показала перепустку охоронцеві і той провів її до читальної зали. Та була зовсім недалеко від сходів, що трохи розчарувало Паті. Вона думала, що зможе побачити трохи більше "забороненої території". Надіялась, що зустріне тут когось з еолів. Проте ніде не було ні душі. Ні у коридорах, ні у самому читальному залі.

Ця кімната була невелика. Півтора десятки столиків у два ряди та шафи, завалені книгами, попід стінами. Ніяких бібліотекарів тут не було, що Паті сподобалось. Значить, можна брати все. Дівчина пройшлась біля шаф і швидко розчарувалась. Більшість книг, що траплялись їй, були або еолійськими, або ще химернішими мовами. Хоч вона і вчить еолійську, але це настільки складна мова, що читати вона зможе не раніше, ніж за пару років.

Паті не здалась і після довгих шукань таки знайшла дві полиці, де всі книги були арніонською. Книг там було близько тридцяти, але цього було достатньо - бо всі вони були про еолів. Паті захоплено переглядала назви: "Придворний етикет у еолів", "Історія еолійського мистецтва П’ятої Епохи", "Філософські вчення еолів", "Еолійські країни. Том 1: Західна Ера", "Еолійські країни. Том 2: Східна Ера" та інші. Усі вони були надзвичайно цікаві, тому Паті вирішила читати їх за алфавітом, як вони і стояли.

Вона взяла першу книгу і сіла за столик у кутку, як завжди. Щойно вона розпочала "Вступ", як відчула на собі чийсь погляд. Вона не чула ні кроків, ні скрипу дверей. Проте у кімнаті хтось був. Повільно підняла голову і завмерла, вражена. Біля дверей стояла Еолін і якось стривожено дивилась на Паті. У її руках було кілька невеликих книг. Паті хотіла привітатись, але втратила дар мови.

Погляд Еолін знову став байдужим і зверхнім. Вона неспішно підійшла до однієї з шаф і розставила принесені книги по місцям. Потім вибрала якусь з іншої шафи. Увесь цей час Паті не зводила з неї погляду. Коли еолійка повернула обличчя до неї, відразу опустила свої очі в книгу - не варто здаватись неввічливою. Якби тільки Еолін не пішла звідси, якби сіла тут читати. Тоді Паті могла б згодом щось спитати у неї і таким чином познайомитись.

Сталось зовсім несподіване. Еолін спокійно підійшла і сіла за Патіний стіл, навпроти неї. Паті була вражена. Невже Еолін хоче з нею поговорити? Дівчинка підняла голову. Еолін дивилась на неї, погляд майже нічого не виражав. Хоч Еолін видавалась стривоженою, можливо, навіть злою на щось.

- Вам же не дозволяють сюди ходити, - без емоцій сказала еолійка.

- Взагалі-то так, але я займаюсь еолами... Тобто, - поспішила виправитись Паті, - я досліджую вашу культуру, мистецтво і магію. Ну, те що дозволяється, звичайно. А в нашому читальному залі майже нічого немає.

- Ясно. Тут більшість книг на еолійській.

- Я бачила.

- Є трохи і на арніонській. Ось в тій шафі і там, - Еолін байдуже вказала на полиці у різних кутках кімнати.

- О, ті, що в шафі, я вже знайшла. Читаю одну з них.

Еолін кивнула, навіть не глянувши на книгу. Вона думала про щось своє, повністю заглиблена у себе. Навіть Паті це помічала.

- Мене звати Паті. Я з другої групи чарівників. Перший курс.

- Так. Я Еолін. Я бачила тебе раніше. Ти подруга моєї одногрупниці. Флорії... Так її, здається, звати? - якось обережно промовила Еолін.

- Так. Я її знаю, але ми з нею не подруги. Швидше, знайомі.

- А. Я бачила вас разом.

- Так. У нас спільні знайомі. Але вона така замкнута... Її майже неможливо витягти кудись. Сидить у своїй кімнаті увесь час, нікуди не хоче йти.

- Але ж і ти сидиш у бібліотеці на вихідні, а не граєшся з друзями. Сьогодні дуже ясний день.

- Так. Я теж не дуже говірлива. Але, коли мої друзі кудись збираються, я йду з ними. Переважно... Ми вже давно збираємося піти в парк, але постійно щось заважає. Можливо, завтра вдасться. А от Флорія категорично відмовляється йти з нами.

- Мабуть у неї є причини.

- Я розумію, якби у неї були справи в одну з тих неділь, що ми збиралися. Але ж не кожного разу.

- Причини можуть бути різними. А як ти дістала цю перепустку? Я не думала, що такі дають першокурсникам.

- Це мені допоміг один знайомий. Магістрант. Його звуть Дан.

Вираз обличчя Еолін став якимось дивним, її ліва рука сіпнулась. Паті помітила тільки руку. Вона здивовано подивилась на неї, їй здавалось, що рука ледь помітно тремтить і час від часу трохи сіпається. Це було дивно, адже права лежала абсолютно спокійно. Еолін помітила, куди дивиться дівчинка, і сховала руку під стіл.

- У тебе, мабуть, багато друзів, - поспішила запитати еолійка.

- Та ні. Небагато. Я спілкуюсь зі своїм братом Ноелом, - Паті захихотіла, - але другом його не назвеш. Ще з Атредом, це мій одногрупник і друг Ноела. Трохи з Флорією. І з Даном, та його подругою Лоріндою. Вона на четвертому курсі. Оце й усі.

- Дивно. Старшокурсники рідко дружать з першокурсниками.

- Так. Він не те, що дружить з нами. Просто іноді просить, щоб ми щось для нього зробили. Взамін допомагає нам. Він хіба що з Флорією дружить. Вона часто буває з ним.

- А Лорінда? - у голосі Еолін пролунали ворожі нотки.

- Вона його помічниця. Постійно ходить за ним. Дуже дивна. Вона до нас вороже ставиться, хоч іноді зовсім навпаки. Виглядає якоюсь хворою, мабуть, багато працює.

- Ну, це зрозуміло.

- Та ні... Я бачила її випадково, як тільки приїхала сюди. Тоді вона була іншою. Веселою і зовсім здоровою. Коли я побачила її наступного разу, вона повністю змінилась. Хоч ви, мабуть, праві. Вона дуже багато працює, тут будь-хто виснажиться.

- Різко змінилась. А в неї часом немає на скроні невеликого шраму, схожого на кутик? - запитала Еолін.

- Так. Звідки ви знаєте? І ще один на шиї. Коли нас вперше зібрали у Соколиній Вежі, там була ранка. Я ще здивувалась, чим вона могла поранити собі шию в тому місці. А що значить той знак на скроні?

Еолін про щось думала. Вона спохмурніла, але питання Паті повернуло її до звичайного вигляду.

- Нічого. Схоже на укус змії, а потім дія отрути... Мабуть, вона проводила якісь досліди з ними. Це небезпечно, адже вона лише четвертокурсниця.

Еолін не дивилась на Паті. Якби дівчинка заглянула в очі еолійки, то здивувалась би. Еоли не здатні брехати, коли вони вимушені казати неправду, це дуже видно.

Еолін запитала, вже дивлячись на Паті:

- А чому вас збирають у Соколиній Вежі? Там дуже маленька кімнатка. Збори ж в обідній залі?

- А... - Паті затнулась.

Вона не хотіла брехати еолійці. Цього не можна за етикетом. Еолін її тоді зневажатиме. А казати правду... Дан попрохав тримати це у таємниці. Але ж це еолійка. Вона не може бути темною і загрози становити не може.

- Це не для всіх збори, - наважилась таки Паті. - Дан збирає нас щосуботи. Мене, моїх друзів та Флорію. Ми маємо допомагати йому, хоч поки він нас майже не просив. Розповідає дещо, попереджає про небезпеки і таке інше. Тільки це таємниця, - стурбовано додала Паті, - вам я можу довіряти, але в Академії багато темного, навіть серед викладачів.

- Я знаю, - сказала Еолін. - Не хвилюйся, це залишиться між нами.

Вона змовкла і подивилась на Паті. Паті відчула цей погляд і підняла голову. Вона вже читала про таке. У еолів це називається знайомством. Еолійка немов зазирнула у душу Паті, але й відкрила свою. Такі знайомства практично не бувають між еолами і людьми, лише серед еолів. Паті була вражена. Очі еолійки змінились, немов збільшились, в них з’явилась глибина і ясність, що були сховані раніше. Паті здавалось, що вона й справді зазирає у душу Еолін. От тільки вона нічого не могла розібрати серед тих відчуттів, які бачила. Там були теплі й світлі кольори, радість і спокій, але відчувалось і щось інше, якась дисгармонія, хвилювання. Навіть страх... Еолійка чогось боялось. Це було дивно, хіба еоли чогось бояться?

Паті відчувала, що й Еолін бачить її наскрізь. Цього разу еолійка довго вдивлялась у дівчинку, але, на щастя, у Паті не було нічого такого, що вона побачила у Флорії. Це була звичайна дівчинка.

- Ви чогось боїтесь? - нарешті наважилась запитати Паті.

Еолійка здивувалась. Тепер маски не було і вона не ховала свої емоції.

- Ти спостережлива. Так. Звичайно. Як і ти, як і всі істоти в Ері.

- Я думала, що еоли нічого не бояться.

- Страх дуже відносне поняття. Можна боятись і бути відважним, можна не мати страху і бути боягузом. Як створіння темряви, яким нічого боятись, окрім себе і своїх володарів. Взагалі-то ми, еоли, не надто відрізняємось від вас.

Руки еолійки знову лежали на столі. Паті подивилась на ліву, що й досі тремтіла.

- Що у вас з рукою? - запитала Паті, хоч відразу пошкодувала. Якби Еолін хотіла сказати, то сказала б сама.

На обличчі еолійки з’явилась розгубленість. Рука сіпнулась. Еолін сховала її, але потім знову поклала на стіл.

- Тепер ми знайомі, - повільно промовила вона, - і між нами не повинно бути таємниць. Точніше, не повинно бути брехні. Ти розповіла мені про зустрічі. Що ж, я розповім, що у мене з рукою.

Замість слів еолійка відтягнула рукав - там була лікарняна пов’язка.

- Я поранилась... Точніше, поранена. Рана невелика, але дуже неприємна. Надзвичайно неприємна... - Рука сіпнулась і еолійка скривилась від болю, тепер вона його не ховала. - Я сама у цьому винна. Через це мене й не було цього тижня на заняттях.

- А де ви поранились?

- Я сама винна. Пішла туди, куди мені йти не можна. Мене ще й попереджали. От і плата. Я не можу тобі розказати детальніше, це надто серйозні речі. Вибач. Це просто для тебе було б небезпечно, знати. Раджу тобі самій бути обережнішій, Академія набагато жахливіша, ніж я могла собі уявити.

- А що сталось з тією еолійкою, що зникла? Ви не знаєте, якщо це не таємниця? - раптово Паті згадала найважливіше питання, що її мучило.

- З Ортіель? Чесно можу сказати, що знаю не більше, ніж ти. Я ж тоді теж... блукала замком. Тоді я отримала перше попередження, якщо бути точною. Але що було з Ортіель, я не знала. Я відчула, що з нею щось сталось, відчула її біль, як і всі інші еоли. Можливо, гостріше, бо була десь недалеко звідти... Але не кинулась на допомогу, а, як найбільша боягузка... втекла. Як бачиш, я розповідаю тобі все. Надіюсь і ти допоможеш мені, ти моя остання надія... - Еолін змовкла і стривожено глянула у бік дверей. Вона рвучко піднялась і взяла книгу до своїх рук. - Я мушу йти. Тільки нікому не кажи про нашу розмову. Це може дорого коштувати нам обом. І при сторонніх не показуй, що ми знайомі. Бувай.

- Звичайно... І своїм друзям теж не казати? Я можу і не казати, якщо це важливо...

- Ні-ні, скажи, але тільки... - Еолін змовкла, не договоривши, і швидко вийшла з кімнати.

Паті не чула ні звуку, хоч вслухалася довго. Що ж змусило піти Еолін? Паті просиділа за книгами аж до вечора, але Еолін більше не прийшла.

Це повідомлення відредагував Dusk - Sep 6 2005, 17:03