Глава 4 (украинский)

***

Усе відбувалось, як і казав мастер Торос. Учням не дозволялось покидати вітальні, у їдальню їх супроводжували викладачі. Які ретельно стежили, щоб ніхто не "відстав" і не "загубився". За сніданком та обідом багато не говорилося. На інших відділеннях теж ніхто нічого не знав.

Паті тільки почула від Флорії, що Еолін (еолійки з її групи, єдиної, що вчиться разом з людьми) не було вчора на другому уроці, і це лякає. Хоч би то не Еолін зникла. Флорія неохоче говорила з Паті. Було помітно, що вона стурбована чимось іншим і виглядає нездоровою.

На відсутність Еолін звернули увагу усі її одногрупниці і новина швидко облетіла Академію. Проте увечері у суботу мастер Торос попросив не поширювати дурних чуток і запевнив, що Еолін жива і здорова, а зникла зовсім інша, "яку ви не знаєте, тому й не пхайте носа не у ваші справи".



Паті домовилась з Атредом і Ноелом, що вони прийдуть до неї у вітальню у неділю вранці. Ноел і був переконаний, що дівчача вітальня була одним з найгірших місць для розмов в Академії. Але визнав, що краще зустрітись там, ніж у хлопчачій. Можна було б зустрітись у кімнаті когось з них, але Атредова була затісна, Ноелова вже завалена по зав’язку різним мотлохом, а Паті у своїй не дозволить. Вона туди нікого не пускає. Тому залишався єдиний варіант - дівчача чарівницька вітальня.

У неділю вранці після сніданку Атред і Ноел, як і обіцяли, з’явились у тій вітальні. Тут вони почувались досить ніяково і, якби не Паті, вони б не витримали і дезертирували. Бо веселий гомін дівочих голосів, дзвінкий сміх, змушував їх обох почуватись ніяково. Якби ще тих дівчат не було так багато, якби вони перестали постійно на них позирати і перешіптуватись, то це можна було б терпіти. Паті розуміла, як вони почуваються, і впевнено повела розмову, щоб їх відволікти.

Атред бачив, що тут дівчата чомусь зовсім не такі, як на заняттях. Коли їх так багато, то їхня нахабність множиться на їхню кількість. Вони додають одна одній сміливості.

Проте хлопцям довго мучитись не довелось. Тільки-но вони почали говорити, як у вітальню зайшла Лорінда. Вона помітила їх і підійшла:

- Дуже добре, що ви всі разом. Мене прислав Дан, він хотів з вами поговорити. Ви розумієте про що. Вчора ми не змогли б зустрітись і він попросив провести вас сьогодні у Соколину Вежу.

- Але ж нам не можна виходити... - нерішуче почала Паті.

- У мене є дозвіл. Якщо не хочеш, можеш не йти.

Хоч Паті і відчувала симпатію до Лорінди, та її сторонилась і поводилась з Паті ще різкіше, ніж з Флорією.

- Ні, ні. Я піду. Ми прямо зараз йдемо?

- Так.

Коли вони зайшли до Соколиної Вежі, там була лише Флорія. При їхній появі вона здригнулась. Було помітно, що їй не дуже подобалось знаходитись у цій кімнаті самій. Вона була добряче налякана усіма тими подіями і навіть слова Лорінди, що тут все абсолютно захищене, не подіяли.

- Дана ще немає, - промовила Лорінда. - Мабуть, у нього якісь термінові справи, раз він затримується. Але, я думаю, він скоро буде.

- А ви не знаєте, що сталось з тою еолійкою?

- Ні. Дан сам вам скаже те, що вважатиме за потрібне.

Лорінда показувала своїм виглядом, що в неї немає ніякого бажання розмовляти. Вона сіла у найдальше від учнів крісло і розкрила якусь книжечку, що носила у кишені.

Атмосфера була якась напружена, навіть Ноел не намагався розв’язати розмову. Нікому не хотілось говорити.

Невдовзі з’явився Дан, спокійний і похмурий як завжди. Він почав відразу говорити:

- Я лише хотів вам сказати пару слів. Те, що сталось у п’ятницю, дуже важливо і небезпечно. Можливо, деякий час ми не зможемось бачитись. Якщо ви пообіцяєте, що нікому не говоритимете, я можу розповісти вам детальніше про те, що сталось.

Всі закивали головою і він продовжив:

- Зникла одна з еолійок. Її ім’я - Ортіель - навряд чи щось вам скаже. Крім неї ще одна еолійка не була у п’ятницю на заняттях. Це Еолін, одногрупниця Флорії. Проте викладачі сказали, що вона просто недобре себе почувала. Це звучить підозріло. Зникнення тієї еолійки страшенно небезпечно, адже, швидше за все, її викрали.

- Для чого? - запитав Атред.

- Важко сказати. Навіщо темним кланам світла еолійка? Можливо, вони хочуть поставити на ній якісь досліди. Чи вивчити її детальніше, як піддослідного кролика. Про еолів майже нічого не відомо, особливо Темним, а тут така нагода. Та не забивайте цим голову. На жаль, нічого хорошого ту еолійку не чекає. Я лише хочу сказати, щоб ви були обережніші і повідомляли про все підозріле, що бачите. Слухали всі чутки і переповідали їх мені, навіть найфантастичніші.

- Я дещо бачила, - нерішуче промовила Паті.

- Що?

Паті розповіла про привида. Обличчя Дана спохмурніло, хоч він старався цього не показати. Він уважно вислухав, але не задавав ніяких запитань. Потім сказав:

- Дуже цікаво. На сьогодні це все, що я хотів вам повідомити. Можете йти. Але, Паті, залишся будь-ласка. Я хочу дещо тобі сказати.

Коли вони вийшли, Дан попросив Паті детальніше описати привида. Він задавав їй багато запитань, говорили вони досить довго. Паті знову почала хвилюватись. А що як це щось небезпечне, а не звичайний привид?

Проте, коли вона запитала Дана, він лише сказав:

- Зараз нічого точно сказати не можу. Але не думаю, що це надто небезпечно...

Ретельність, з якою Дан її розпитував, не могла обманути Паті. Вона була достатньо розумною і спостережливою. Це щось дуже важливе. Але він чомусь не хоче їй казати. Їй це страшенно не подобалось.



Паті довго злилась на Дана і вирішила розповісти про привида мастеру Торосу. Він дасть їй більше інформації, а не стане уникати відповіді. Зрештою, Дан не забороняв їй говорити про це комусь іншому.

У середу вона знайшла мастера Тороса і ретельно все описала.

Мастер Торос не приховував свого занепокоєння.

- Це Вісник, - промовив він. - Нічого хорошого це не означає. Будь дуже обережна. Ніколи більше не ходи тим шляхом, ми ретельно перевіримо його. Дякую, що розповіла.

Паті була розчарована. Назва їй нічого не говорила. Вона довго копалась у бібліотеці й у жодній з енциклопедій по привидам та магічним створінням не знайшла "Вісника". Вона почала відчувати вину, що розповіла Торосу і вирішила зізнатись у цьому Дану при першій нагоді.



Другий тиждень навчання минув без особливих пригод. У п’ятницю викладачі дозволили учням ходити без нагляду. Була перевірена уся Академія, але не знайшли нічого. Еолійка немов крізь землю провалилась.

Напруга і хвилювання, чи, швидше, просто інтерес, серед учнів згас. Довелось братися за уроки, навчання набирало обертів і домашні завдання ставали усе складнішими. Бібліотека вже не пустувала. Паті майже не знаходила часу на читання книг про еолів, вона не могла почуватися спокійно з не зробленими на відмінно домашніми завданнями.

У суботу, на черговій зустрічі у Соколиній Вежі, Дана не було. Лише за два дні Паті випадково зіткнулась з ним у Кімнаті Успішності. Кілька хвилин вагалась, але все ж вирішила розповісти йому про розмову з Торосом.

Дан уважно її вислухав, потім відвів до Соколиної Вежі, де розпитав детальніше і сказав:

- Дарма ти це зробила. Як я бачу, слова Тороса пояснили тобі не більше, ніж мої. Якщо ти справді хочеш знати, що бачила, то приготуйся, це не дуже приємно.

Слова Дана і його вираз не налякали Паті. Вона твердо хотіла знати, що то було. Дан продовжив:

- Мастер Торос не договорив. Ти бачила Вісника Смерті.

В очах Паті з’явилась тривога.

- Це дуже рідкісний чи то привид, чи то дух, чи то якесь інше створіння, - говорив Дан. - З його назви зрозуміло, що він робить - віщує смерть. Задоволена?

Паті зблідла, але не хотіла показувати свого страху.

- А... Це значить... я помру? - запитала вона з надією на заперечення.

Дан байдуже відповів:

- Існує дві точки зору. Більшість вважає, що він і справді віщує близьку смерть тому, кому являється. Але дехто вважає, що він віщує смерть взагалі. Вказує, що хтось помре у якомусь місці, або являється тим, хто невдовзі побачить смерть. Чужу смерть. Будемо надіятись, що останні праві.

Дан побачив, що ця дівчинка, завжди така спокійна і впевнена у собі, страшенно налякана і розгублена. Тому спробував її заспокоїти.

- Не хвилюйся. Я впевнений, що з тобою нічого не станеться. Я б відчував, якби ти була приречена, це відчувається добре. Ти б сама відчула.

- Але я не хочу і бачити смерть.

- На жаль, ми не можемо обирати долю. Ми взагалі нічого не можемо обирати. Тому заспокойся і не хвилюйся. Чим ти займаєшся?

- Що?

- Якою науковою роботою? - Дан хотів відволікти Паті від сумних думок.

- Я б хотіла вивчати магію еолів. Але не знаю, чи це дозволять. Якби у мене був керівник еол. Еолійка, точніше. В Академії є викладачі еоли?

- Еоли є, але вони нікого не вчать. Хіба ці двоє, що приїхали з ліміельськими учнями. Можливо, тобі вдасться отримати дозвіл.

Дану сяйнула блискуча думка. Ця дівчинка захоплюється еолами, хоче їх вивчати. Чим не подарунок долі? Флорії не вдалось познайомитись з Еолін, то може вдасться Паті? Може вона дізнається, що там відбувається серед еолів.

- Знаєш, є набагато кращий шлях. І дієвіший.

- Який?

- Познайомитись з еолійкою-ученицею.

- Та ви що. Жодна з них і не гляне на мене.

- А ти спробуй.

- Як? Підійти і сказати "Я хочу досліджувати еолійську магію. Можна з вами познайомитись?"

- Ну, так прямо може й не варто. Хоч потім, звичайно, ти це скажеш. Просто частіше потрапляй їй на очі, роби якісь послуги. Вони це люблять, якщо не переборщити.

- Як же я можу потрапляти їм на очі, якщо я нікого з них не бачу. Вони всі на четвертому поверсі, а туди нікого не пускають.

- Ти забула про Еолін.

- Це та... Одногрупниця Флорії?

- Так. Можливо, Флорія допоможе тобі познайомитись з нею. Хоча ні, краще спробуй сама. Подивись на її розклад, частіше потрапляй їй на очі. У бібліотеці часто буваєш?

- Так.

- Ти її там не бачила?

- Еолійку? Ні.

- Значить, вона користується закритою бібліотекою на четвертому. Спеціально для еолів. Там багато літератури про еолів, я спробую дістати тобі дозвіл ходити туди. Якщо вона там буває, ти зможеш з нею познайомитись.

- О, це було б прекрасно. Я чула про ту бібліотеку. Але наша бібліотекарка сказала, що мені туди ніколи не дозволять ходити.

- Думаю дозволять, - Дан загадково усміхнувся.