Глава 8 (украинский)

Паті на мить зупинилась перед входом до викладацької частини Академії. Охоронців і справді не було. Взагалі нікого довкола не було. Це виглядало трохи дивним, адже вестибюль рідко пустує.

Паті зупинилась, аби набратись сміливості, але вийшло зовсім навпаки. Ця пустка і тиша налякали її, їй було страшно і за себе, і за Еолін. Адже еолійка буде відволікати те чудовисько, чи що там, у той момент, коли Паті буде нести пакунок. І якщо Паті нічого втрачати, то Еолін...

Паті згадала поранену руку Еолін. Що то було? Хто напав на неї? У Паті похололо на серці, але більше чекати не можна було - вона вбігла у коридор попереду. Вона не повинна гаяти часу, Еолін ризикує своїм життям, а життя безсмертної еолійки вартує набагато більше, ніж життя Паті.

Дівчинка побігла так швидко, що мало не пропустила перший поворот, він був зовсім поруч. Далі вона почала бігти обережніше - головне нічого не переплутати і не заблудитися.

Коридори були порожні і спочатку вона не відчувала нічого небезпечного. Паті вже почала заспокоюватись, коли зрозуміла, що рано. Тільки-но вона побачила потрібну табличку "Магістрантська частина", як з коридору на неї війнуло крижаним холодом. Хоч в замку й так було досить холодно, вже середина осені, та все ж цей холод попереду був дуже дивним. Паті змерзла і зовні, і всередині.

Їй здавалось, що достатньо туди зайти, і все стане нормально, адже залишився лише один невеликий коридор. Та коли вона вбігла до магістрантської частини, то зрозуміла, що це лише початок. Коридор видавався надзвичайно довгим і страшенно темним, лише далеко попереду світило маленьке віконце. По бокам було безліч якихось дверцят, ходів, закапелків. Звідки завгодно могло вискочити будь-що.

І тут вона відчула його. Немов різкий жахливий крик пронизав і наповнив тишу, беззвучний крик, сповнений люті і ненависті. Та Паті вже не могла злякатись більше. Вона бігла так, як ще ніколи в житті. Вона зрозуміла, що воно відчуло її присутність і тепер біжить сюди. Вона відчувала як воно наближалось, з неймовірною, нелюдською швидкістю.

Холод, страх і біль - тупий біль у скронях, немов якісь невидимі лещата намагались розчавити її голову. Ще трохи і вона не витримає, від страху у неї темніло в очах.

Ось, нарешті, поворот і двері. Вона зупинились, зіткнувшись з ними, і щосили загатила по дереву. На щастя, двері одчинилися відразу.



Дан саме переглядав нові книги, що йому передав Бібліотекар - таке прізвисько мав один з магістрантів. Ці книги мали допомогти йому в написанні магістерської. Аж раптом хтось почав тарабанити у двері. Здивований таким несподіваним візитом, Дан відчинив їх. І здивувався ще більше. Там стояла Паті, перелякана, як йому здалось, до смерті. Вона миттю вскочила у кімнату і кілька хвилин відхекувалась.

- Що сталось? Ти виглядаєш, немов за тобою женеться загін орків! - він хотів виглянути за двері, бо це могло бути й правдою, але Паті перерізала йому шлях і щось протягнула.

- Що це?

Паті не відповіла і він взяв пакунок у руки. Це було щось дивне. Дуже дивне.



Коли пакунок опинився в руках Дана, Паті зрозуміла, що їй треба йти. Еолін і словом не обмовилась, що в пакунку, значить, Паті не має права це бачити. А Дан от-от його розгорне.

Вона рішуче підійшла до причинених дверей і виглянула в коридор. У неї коліна трусились від страху, хоч, віддавши пакунок, вона відчула, немов у неї гора з плеч впала. Вона відчувала себе по-справжньому щасливою, щасливою, як ніколи. Вона допомогла еолійці, зробила щось дуже важливе. Це прекрасно - зробити щось дуже хороше напередодні смерті, допомогти комусь, хто житиме далі.

Паті дуже здивувалась, коли вийшла за двері. Ні, те, що її переслідувало, було тут. Вона відчувала його, десь зовсім близько. Може й у найближчому темному закапелку. Але тепер у повітрі не було ніякої загрози. Ненависть і злість продовжували відчуватись, але тепер вони були спрямовані не на неї. Крім того вона відчула відчай і біль, немов те чудовисько страждало, їй навіть стало жаль його. Паті зачинила за собою двері. Більше Дан її ніколи не побачить.



Дан не помітив, як Паті полишила його. Його інтерес був прикутий до пакунку, що він тримав у руках. Він відчував у ньому якусь магію, світлу, але дуже дивну. Він ніколи раніше з такою не стикався. Дан став обережно розгортати дбайливо загорнений пакунок.

Всередині знаходився невеличкий кулон на тоненькому сріблястому ланцюжку. Дан був вражений. Він знав, що тримав у руці. Хоч нічого не знав про його призначення. Він підняв погляд, щоб запитати Паті, але дівчинки вже не було. Це його неабияк здивувало. Перелякана Паті влітає у кімнату, а потім блискавично її полишає? Що це значить?

Він відчинив двері і вийшов у коридор. Якби він був уважніший, то зміг би багато чого дізнатись, але зараз вся його увага була зосереджена на прикрасі. Він відчув чиюсь темну присутність, відчув холод і якусь неясну небезпеку, але все це було тут вже кілька тижнів. Він вже встиг звикнути. Чого тільки не трапляється у магістрантській частині... Дехто тут проводить такі досліди, що і багатьох темним чаклунам не снились. Цілком можливо, що якась темна тварюка втекла з-під нагляду і тепер блукає цими коридорами. А винуватець цього намагається спіймати її самотужки, бо боїться звертатись до викладачів через покарання, що чекає на нього. Таке вже траплялось не раз. Головне, що небезпеки для Паті він не помітив. Вона вже мала вийти з магістрантської частини, якби щось сталось , він би відчув. Дан повернувся до кімнати і зачинив двері.

Він тримав у руці еолійський кулон... Звідки він у Паті? І тут до нього дійшло. Еолін! Це вона передала кулон, зрозуміло, чому через Паті - вона не могла зробити цього сама за етикетом. Але що це значить? Навіщо він йому? Що вона хотіла цим сказати? І чому Паті зникла, чому нічого не пояснила?

Повністю розгублений він сів у крісло і став розглядати прикрасу. Вона була прекрасна, зроблена з чистого еолійського срібла, з великим дорогоцінним каменем усередині. Камінь був блакитним, але відблискував багатьма кольорами і химерно переливався у світлі свічок. Виникало враження, що і оправа, і ланцюжок зроблені не зі срібла, а з тонкого прозорого скла. Еолійське срібло зовсім інше, у них свої таємні способи його обробки. Такої краси Дану ще не доводилось бачити.

Але якщо це справді еолійський кулон, то це його сильно занепокоїло...

Він дістав з полиці велику "Енциклопедію народів" і знайшов статтю "Еолійський кулон". Ось що там було написано:

"Еолійський кулон - прикраса, яку кожен еол або еолійка носить на шиї. Точне призначення невідоме, але відносять до культових прикрас, а не до звичайних. Для еолів має важливе значення. Відомо, що він містить магічну силу у собі, швидше за все, захисну. Одні мудрі вважають, що еоли при потребі беруть магію з нього, інші, навпаки, вважають, що еоли ховають там частину своєї магії, або ще щось. Жоден еол ніколи не знімає кулон. Якщо еол гине, кулон ховають разом з ним. Етикет: Розмовляти про кулон забороняється. Бачити кулон забороняється - і людям, і іншим еолам."

Він не помилився. Дана лякало речення "Жоден еол ніколи не знімає кулон". Він тримав у руках саме такий кулон, вигляд співпадав із зображенням в енциклопедії.

Цей кулон належав без сумніву Еолін. Але навіщо вона передала його йому? Якщо вона не має права його знімати? Якщо про це дізнаються еоли її чекає страшне покарання. Мабуть, вигнання. Навіщо вона зробила це? Він нічого не розумів.

Дан хотів був одягти кулон, адже його призначення було - носити на шиї. Але в нього з’явилось відчуття, що він робить щось важливе. Немов потім не зможе його зняти. Відчуття, немов при вимовлянні незнайомого закляття з невідомими наслідками. Це його занепокоїло і він вирішив поки що зачекати. Доки не дізнається, навіщо цю річ йому дала Еолін. Дан поклав прикрасу до внутрішньої кишені. Кулон, що до цього був холодний як лід, тепер випромінював тепло.