Глава 2 (украинский)

(Близько трьох місяців раніше)

Усі перші дні навчання Паті старанно записувала кожну лекцію, як більше ніхто у їхній групі. Навіть Атред, - що вже казати про Ноела, - косо дивився на її довжелезні конспекти. Окрім того, вона чимало виписувала з книг, які понабирала у бібліотеці. Лишень видавалась вільна хвилина, вона туди забігала.

Паті вже давно визначила сферу своїх зацікавлень: еолійська магія та еоли взагалі. Їхня культура, історія, звичаї і таке інше. Вона була достатньо розумна, щоб бачити, яка ця тема велетенська, щоб хапатись за неї відразу.

У бібліотеці було небагато книг про еолів, а про еолійську магію взагалі нічого. Вона старанно виписала їх собі у спеціальний список, але брати до рук побоялась. Знала, що тоді не зможе від них відірватись. Хорошого потроху. Вона вирішила, що спочатку повинна скласти уявлення про теорію магії взагалі, гарно вивчити усі основні види магії людей і лише тоді ґрунтовно братись за еолів.

Найважливішим кроком було знайти собі наукового керівника, який допомагатиме проводити усі ці дослідження, направлятиме їх у правильне русло, щоб вона не потонула у посиланнях, як не раз траплялось. Вона вже встигла натрапити на кілька зовсім ненаукових книг, де було написано багато дурниць. Без керівника немає сенсу починати.

Паті не наважувалась читати книги про еолів, але у всьому, що читала ("Теорія магії", "Історія магії", "Вступ до магічного захисту", "Вступ до чарівництва", "Магічні простори" та ін.), намагалась знайти і виписати будь-що, що стосується них.

Була ще одна причина, найважливіша, чому вона не читала тих книг, які були акуратно виписані на чистий аркуш паперу. Той папірець лежав у її кімнаті на спеціально виділеній для цієї теми полиці разом з кількома іншими листочками, де були цитати з її підручників. Ця причина полягала у повній відсутності вільного часу. Паті була занадто старанною, щоб нехтувати хоч одним з завдань викладачів. А ті, як і всюди в Ері, давали довжелезні списки вправ і доручень, книг для читання, заклять для практикування і тому подібного. Навряд чи вони надіялись, що хтось виконуватиме щось з цього, окрім обов’язкових домашніх завдань.

Паті про це не знала, точніше, не хотіла вірити, що вони так жорстоко чинять - дають назви цікавих книг, які читати не треба. Тому й читала та виконувала усе, що згадувалось на заняттях.

Як не дивно, на курсі були учні, що знали більше. Паті це дивувало і дратувало. Вона розуміла, що дехто з них багато вже вивчив удома, дехто схоплював усе на льоту, а дехто працював удвічі більше, ніж Паті, навіть у вихідні. Особливо її дратувала Ембла - дівчинка з відділення алхімії. На кожній лекції, на будь-яке питання викладача, її худюща рука з’являлась у повітрі. Ноел постійно переконував Атреда, що Паті найтонша у світі, але, коли побачив Емблу, був змушений визнати свою помилку. Насмішки Ноела з Ембли дещо лестили Паті, але їй хотілось, щоб Ембла поступалась розумом, а не зовнішністю. Добре ще, що її не було на чарівницьких курсах, де Паті часто вдавалось бути кращою. Хоч і тут у неї було немало суперників.

У четвер після занять Паті зібралась піднятись у Кімнату Успішності. Вона відчувала, що одна з кращих, хоч балів поки що майже не ставили, лише трохи заохочувальних. І хотіла бути найкращою, перемогти у річній першості. Тому й вирішила подивитись скільки у неї, бо вже збилась з рахунку. І головне - скільки у її суперників.

Кімната Успішності знаходилась на третьому поверсі. Потрапити до неї можна було з вестибюлю боковими сходами. Вона була якраз навпроти Кімнати Розкладів.

Паті зайшла у кімнату і оглянула її. По центру стояв п’єдестал зі статуєю засновника Академії - зменшена копія того, що на алеях зовнішнього парку. Усі стіни були зайняті довгими списками учнів та викладачів. Між панелями списків висіли герби.

Вона з захопленням розглядала панелі зі списками. Їй здалось, що це буде її найулюбленіше місце у замку. Тут були списки за різними рейтингами. Частина з них стосувалась викладачів і магістрів, але переважна більшість учнів. Основним рейтингом учнів була "Краща успішність", а саме розділ "Найуспішніший учень Академії". Паті підійшла до нього і стала шукати там табличку зі своїм ім’ям. По мірі опускання очей, її обличчя похмурніло. Своє ім’я вона знайшла аж на 81 місці з 214 учнів, що були у рейтингу. Вона знала, що в Академії не менше тисячі учнів, більшість з яких не отримали за ці чотири дні жодного бала і навіть не потрапили до списку, але вона все одно почувала себе ображеною. Вона надіялась, що входить хоча б у десятку.

Проте, коли вона подивилась на кількість балів у тих, хто її випереджав, обурення змінилось на здивування. Якась дівчина з п’ятого курсу вже мала 151 бал, вона була на першому місці. У дівчини на другому 84, далі йшли два хлопці - 83, 76. І так далі. Нічого собі, подумала Паті. Як можна за чотири дні отримати 151 бал? У неї самої було 18.

Поряд з цим основним рейтингом були інші, деталізовані: "Найуспішніший учень курсу" (у Паті п’яте місце, Ембла на першому з 47 балами), "Найуспішніший учень відділення на своєму курсі" (у Паті друге місце), "Найуспішніший учень у групі" (теж друге місце). Її випереджала одногрупниця Лора з 24 балами. З цих рейтингів вартий уваги був лише перший, за перемогу там слід було б поборотись. За загальний рейтинг для всіх курсів можна навіть не пробувати. Куди першокурсникам тягатись зі старшокурсниками.

Паті дістала папірець і переписала своїх суперників на курсі:

1. Ембла (алхімія) 47 балів

2. Невій (книжництво) 31 бал

3. Лора (чарівництво) 24 бали

4. Каріна (чародійство) 19 балів

5. Паті (чарівництво) 18 балів

6. Лоран (чарівництво) 14 балів

7. Петер (чарівництво) 12 балів

8. Сафіа (чародійство) 11 балів

9. Мілон (алхімія) 9 балів

10. Нітетіс (алхімія) 9 балів

Поглянувши на цей список зі своїм ім’ям, вона відчула новий порив до навчання. Тепер вже вона була певна, що зараз піде в бібліотеку, аби добре підготуватись до завтрашнього дня. Для початку їй необхідно обігнати Лору, а потім підібратись і до Ембли.

У кімнаті було ще чимало інших рейтингів. Велика група, де переможців визначають голосування - проголосувати міг кожен учень раз на тиждень. Визначались переможці тижня, але головний приз отримували у кінці семестру. Голосуванням визначались: "Кращий учень Академії", "Гірший учень Академії" (курсу, відділення, групи), "Кращий викладач", "Гірший викладач" та багато інших. Також кожен міг подивитись оцінки з усіх предметів на окремій дошці, але лише викладачі могли бачити усі оцінки усіх учнів, учні могли бачити лише свої власні.

Паті вирішила розглянути все детальніше наступного разу, бо зараз у неї перед очима стояли розгорнуті книги з завтрашніх предметів. Вона не могла втриматись, щоб не піти відразу у бібліотеку. До цього її підштовхувала і "страшна" здогадка, що її суперники, можливо, уже там і розібрали усі найкращі книги.

Вона попрямувала до виходу з кімнати, але на порозі зустрілась з Даном. Вона стримано привіталась, а Дан зміряв її холодним поглядом.

Здавалось, вони з Флорією такі схожі, - думав він, - худенькі першокурсниці, що всього бояться - від викладачів до міфів і казок про Академію. Але між ними пролягала неймовірна прірва. Паті була йому зовсім чужа, він дивився на неї як на сторонню людину, незважаючи на зустрічі клану у Соколиній Вежі. Він ніколи нічого їй не довірив би, не розкрив би, та й не став би копатись у ній самій. Чому так? У чому між ними різниця?

Між Флорією та Лоріндою було багато спільного, незважаючи на їхнє вороже ставлення однієї до одної. Паті ж була зовсім іншою, хоч Флорія, здається, з нею товаришувала. Дану вона здавалась сухою відмінницею з якою ні про що говорити, яка не здатна відчувати, а може тільки думати. Цілком зрозуміло, що вона тут робить - дивиться, яка в неї успішність, яке місце вона займає у рейтингу. Його самого це ніколи не цікавило, він був впевнений, що ні Флорія, ні Лорінда ніколи тут не бували.

Сьогодні він прийшов подивитись настільки низькі оцінки у Лорінди. Раніше вона була повною відмінницею, але відтоді як стала служити йому, здається, зовсім закинула навчання. Це нічого не міняло, її успішність ніколи його не цікавила, але все ж... Йому не хотілось бачити, що їй стає гірше через нього.

- Як справи? - прохолодно запитав він у Паті.

- Нормально, - нерішуче відповіла вона.

На мить він помітив у її очах вагання. Він зрозумів чим зумовлене її ставлення до нього, певний страх і недовіра. Вона бачила його як людину значно вищу за неї, майже викладача. Вона просто не наважувалась говорити з ним про те, про що звично говорить зі своїми друзями.

Його здивувало це відкриття і водночас неприємно вразило. Він сам не розмів, чому неприємно, адже йому подобалось бути господарем, мати слуг... Але він хотів мати вірних і відданих, слуг доброї волі. Паті ніколи б не стала служити йому з доброї волі. Вона надто горда. То й не треба. Для його клану вистачить трьох-чотирьох чоловік. Більше буде небезпечно - можуть розкрити, адже він ще недостатньо сильний щоб приховувати його добре.

Вони з Паті розійшлися і не обмовились більше ні словом. Дан відразу підійшов до стіни, де були оцінки. Чужі оцінки можна було подивитись лише з дозволу їх "власника", але Дану не потрібно було питати Лорінду, він міг подивитись їх без її відома. Після "привернення" він міг дізнатись про неї будь-що. Йому передалась частина її сили, а значить і свідомості, тому він міг легко відкривати усі магічні "особистісні" ключі, що її стосувались. Як ці оцінки. Також він міг заходити у її кімнату, у дівчачу вітальню її відділення, навіть уночі, зовсім без перешкод. Хоч там і були спеціальні магічні перепони. Магія сприймала його не як окрему людину, а як частину Лорінди, як щось пов’язане з нею. А оскільки та магія розуму не має, то й не ставить собі питання, чому це Лорінда розгулює різними частинами. На відміну від Дана, Лорінда не могла скористатись жодним з його "особистісних" ключів без його дозволу.

У Лорінди ще не було жодної оцінки. Це говорило, що вона справді закинула навчання, але настільки, він визначити не міг. Хоч в неї не було плюсових балів, але й мінусових теж не було. Раніше вона мало не на кожному уроці намагалась відповідати. Проте якісь висновки робити рано.



Заняття з мистецтва проводились у внутрішньому дворі замку, ближче до задньої стіни. Там було кілька будівель, що служили для цих занять. Двір був дуже великий - кілька миль у довжину. Паті ніколи не була у тій частині замку, цікаво, що там? Настільки Паті знала, окрім лікарні, що була у парку, там ще знаходилось відділення цілителів - їхні кімнати та класи. У найдальшому краї двору, за ліском, знаходився храм та відділення богословів. У них окрема будівля, вони не живуть у замку.

Як розповіли однокурсниці Паті, у кожного мистецтва там був свій клас або майстерня. Студія живописців була дуже гарною - на березі ставка, серед дерев. Це була невелика одноповерхова будівля. Трохи далі знаходився більший дім, що містив класи з інших видів мистецтва. Заняття з мистецтва - єдине місце, де всі курси вчаться разом. Окремо навчаються лише магістри.

Зараз була велика перерва і у Паті було трохи часу. Вона вирішила пройти до студії не двором, а галерею та коридорами замку.

Тут чомусь нікого не було. Після початку навчання коридори замку наповнились купою галасливих учнів, і де вони, цікаво, були раніше? Не приїхали ж в останній день? У коридорах та, особливо, у вестибюлі й на Учнівських Сходах було дуже гамірно, там завжди було повно людей. Та й інші коридори не пустували, хіба що під час уроків. Проте ці коридори на першому поверсі, оббиті темно-синіми і чорними панелями, де зараз йшла Паті, були зовсім порожні. Мабуть, усі учні ходять у студію через двір.

Паті повернула в один з коридорів і завмерла. Назустріч їй, звідкись збоку, виринув привид. Паті ще ніколи їх не бачила, хоч знала, що їх тут повинно бути багато. Вона трохи злякалась, точніше, їй стало не по собі. Лякатись особливо було нічого, адже на вулиці ясний день, та й у коридорах не так вже й темно - вихід до галереї зовсім недалеко. Проте привид був дуже дивним.

Увесь чорний, лише обличчя біле. Він був у якомусь плащі з каптуром, висів у повітрі. Паті це ясно бачила. Він не був прозорий, хоч вона вважала, що привиди повинні бути прозорі. Лише крізь поли його плаща, що колихався унизу, трохи проглядалась підлога. Разом з появою привиду, коридором полинув крижаний вітерець.

Паті подумала, чи не сказати що-небудь, але вирішила, що не треба. Та вона й не змогла б нічого промовити. Привид не ворушився і Паті вже почала боятись по-справжньому.

Замість очей, роту, ніздрів, у білому обличчі були чорні дірки, хоч на череп воно схоже не було. Паті не могла визначити чи дивиться він на неї, чи ні.

Вона вже розбиралась розвернутися і втекти звідти, коли привид повільно повернувся і розтанув у пітьмі одного з бічних коридорів. Саме тоді Паті збагнула, що вона не бачила його обличчя - то було не обличчя, а маска, біла маска з прорізами для очей, яких видно не було. І ще письмена. В останній момент вона розгледіла ледь помітні знаки, що подекуди вкривали плащ, незвичайно темний. Він був настільки темний, що здавалось ніби там порожнеча, якась жахлива діра у реальному просторі.

Коли привід зник, Паті побігла і зупинилась лише коли вибігла з коридорів та галереї у двір. Вона була добряче налякана, хоч і намагалась себе заспокоїти. Це було непросто. Та коли вона потрапила на подвір’я - зелений сад, осяяний сонячними променями, почула щебетання пташок та гомін учнів, все бачене здалось їй поганим сном і вона постаралась якнайшвидше про нього забути. Запитає пізніше про це у когось з викладачів або у Дана з Лоріндою.

****

(Тепер, думаю, стало зрозуміло, що прототипом Паті була Герімона, хоч і дещо видозмінена. Нові персонажі: еоли - нелюдська безсмертна раса, переважно високі з золотистим або сріблястим волоссям, золотистими або сріблястими очима, щось на зразок ельфів у Толкіна; Лорінда - відділення чародіїв, 5 курс, 17 років, знайома Дана, яку він "привернув", тобто змусив служити йому за допомогою спеціальних заклять)