Глава 5 (украинский)

*******

Паті не забувала, що Дан попросив її познайомитись з Еолін. Та й сама вона про це мріяла. Протягом тижня у Паті була тільки одна справжня нагода познайомитись. На уроці мистецтва, адже вони обоє були на живописі. На першому занятті, коли зникла еолійка, Еолін не було, але наступного тижня вона з’явилася.

Учні у студії сідали, як правило, за курсами. З першого було тільки п’ятеро і Паті сиділа зовсім неподалік від Еолін.

Цієї п’ятниці Паті вирішила прийти раніше і поставити свій мольберт біля того місця де минулого разу була Еолін. Паті знала, що Еолін показувала свої картини тільки викладачу через його асистентку (вона жорстко дотримувалась правила не розмовляти з не-еолами протилежної статі). Також вона дуже вороже відповідала на погляди, спрямовані на неї. Проте Паті надіялась, що вдасться з нею поговорити, адже Еолін іноді задивлялась на картини, створені людьми. Мастер зрідка розглядав картини Еолін з відстані, але ніколи не підходив, і нічого не говорив. Говорила лише асистентка. Ця дівчина, схоже, була тут тільки через Еолін.

Сьогодні на занятті Еолін знову не з’явилась. Розчарованість Паті швидко змінилась на тривожність. Що з нею могло статись? Її не було на першому занятті минулої п’ятниці, коли зникла інша еолійка, а після того Паті бачила її лише раз - на минулому уроці з мистецтва. Викладачі казали, що вона захворіла. Це дуже дивно звучало, адже й люди хворіють рідко, що вже казати про еолів...

Академією ходили різні чутки, від більш-менш правдоподібних до зовсім фантастичних. Більшість пов’язували відсутність Еолін зі зникненням іншої еолійки. Але хтозна як воно було насправді. Настрій у Паті був зіпсований надовго. На щастя, ні у п’ятницю, ні у суботу вранці ніяких тривожних повідомлень не було.

У суботу одразу після сніданку Паті пішла в бібліотеку. Уроків задавали все більше, та й зі своєї курсової роботи вона не виконувала всього, що запланувала сама. Тому вирішила попрацювати тут увесь день.

Бібліотека не була порожньою, проте учнів було небагато. День сонячний, тому багато пішли в парк або надвір. Та й не дуже любили учні вчити щось у вихідні. Паті сіла у кутку за кількома шафами, щоб ніхто не заважав. Перед нею лежав цілий стос книг, вищий за неї.

Спершу вона взялась за уроки. За дві години зробила все, решту часу могла витратити на більш цікаве. Відкрила книгу "Культура еолів" та заглибилась у читання. Це була найбільш наукова з усіх книг цієї тематики, що були доступні у цих читальних залах. Вона прочитала її на одному подиху, навіть забула робити виписки, як звичайно. Коли завершила, почала знову листати з початку, цього разу вже конспектуючи. Книга була невеличкою, містила загальну інформацію переважно вже відому Паті. Але головне - це була наукова книга і на неї можна було посилатися у своїй роботі. На відміну від багатьох інших, що потрапляли їй до рук раніше.

Паті вже дійшла до середини, коли почула чиїсь кроки. Підняла голову: до неї наближався Дан. Він привітався і поклав щось перед нею на столі. Це була металева картка. Спочатку Паті здалось, що це гральна картка, і вона здивовано подивилась на Дана. Той мав знати, що Гра її не особливо цікавить. Проте Дан лише холодно усміхнувся і нічого не сказав. Вона знову подивилась і переконалась, що то була не картка для Гри. Вона була більшою, там не було ніякого зображення, лише щось написано.

- Що це? - запитала вона.

- Те, про що ти просила. Перепустка у читальний зал на четвертому поверсі. Там підібрана переважно література про еолів та інші народи Ери. Тут же майже нічого нема, - він вказав на книги, що лежали перед Паті.

- О. Дякую, страшенно дякую. Сьогодні ж туди піду. Але тут я теж дещо знайшла. Хоч це, мабуть, все, що є в цих читальних залах.

Паті вказала на книгу, з якої конспектувала.

- А, це так, книжечка для першокурсників. Там нічого цікавого не сказано. Хоча я здивований. Це єдина книга про еолів, що доступна тут. Ти вмієш шукати. Ну, я поспішаю, бувай.

По обіді Паті відразу піднялась на четвертий поверх. З гордістю показала перепустку охоронцеві і той провів її до читальної зали. Та була зовсім недалеко від сходів, що трохи розчарувало Паті. Вона думала, що зможе побачити трохи більше "забороненої території". Надіялась, що зустріне тут когось з еолів. Проте ніде не було ні душі. Ні у коридорах, ні у самому читальному залі.

Ця кімната була невелика. Півтора десятки столиків у два ряди та шафи, завалені книгами, попід стінами. Ніяких бібліотекарів тут не було, що Паті сподобалось. Значить, можна брати все. Дівчина пройшлась біля шаф і швидко розчарувалась. Більшість книг, що траплялись їй, були або еолійськими, або ще химернішими мовами. Хоч вона і вчить еолійську, але це настільки складна мова, що читати вона зможе не раніше, ніж за пару років.

Паті не здалась і після довгих шукань таки знайшла дві полиці, де всі книги були арніонською. Книг там було близько тридцяти, але цього було достатньо - бо всі вони були про еолів. Паті захоплено переглядала назви: "Придворний етикет у еолів", "Історія еолійського мистецтва П’ятої Епохи", "Філософські вчення еолів", "Еолійські країни. Том 1: Західна Ера", "Еолійські країни. Том 2: Східна Ера" та інші. Усі вони були надзвичайно цікаві, тому Паті вирішила читати їх за алфавітом, як вони і стояли.

Вона взяла першу книгу і сіла за столик у кутку, як завжди. Щойно вона розпочала "Вступ", як відчула на собі чийсь погляд. Вона не чула ні кроків, ні скрипу дверей. Проте у кімнаті хтось був. Повільно підняла голову і завмерла, вражена. Біля дверей стояла Еолін і якось стривожено дивилась на Паті. У її руках було кілька невеликих книг. Паті хотіла привітатись, але втратила дар мови.

Погляд Еолін знову став байдужим і зверхнім. Вона неспішно підійшла до однієї з шаф і розставила принесені книги по місцям. Потім вибрала якусь з іншої шафи. Увесь цей час Паті не зводила з неї погляду. Коли еолійка повернула обличчя до неї, відразу опустила свої очі в книгу - не варто здаватись неввічливою. Якби тільки Еолін не пішла звідси, якби сіла тут читати. Тоді Паті могла б згодом щось спитати у неї і таким чином познайомитись.

Сталось зовсім несподіване. Еолін спокійно підійшла і сіла за Патіний стіл, навпроти неї. Паті була вражена. Невже Еолін хоче з нею поговорити? Дівчинка підняла голову. Еолін дивилась на неї, погляд майже нічого не виражав. Хоч Еолін видавалась стривоженою, можливо, навіть злою на щось.

- Вам же не дозволяють сюди ходити, - без емоцій сказала еолійка.

- Взагалі-то так, але я займаюсь еолами... Тобто, - поспішила виправитись Паті, - я досліджую вашу культуру, мистецтво і магію. Ну, те що дозволяється, звичайно. А в нашому читальному залі майже нічого немає.

- Ясно. Тут більшість книг на еолійській.

- Я бачила.

- Є трохи і на арніонській. Ось в тій шафі і там, - Еолін байдуже вказала на полиці у різних кутках кімнати.

- О, ті, що в шафі, я вже знайшла. Читаю одну з них.

Еолін кивнула, навіть не глянувши на книгу. Вона думала про щось своє, повністю заглиблена у себе. Навіть Паті це помічала.

- Мене звати Паті. Я з другої групи чарівників. Перший курс.

- Так. Я Еолін. Я бачила тебе раніше. Ти подруга моєї одногрупниці. Флорії... Так її, здається, звати? - якось обережно промовила Еолін.

- Так. Я її знаю, але ми з нею не подруги. Швидше, знайомі.

- А. Я бачила вас разом.

- Так. У нас спільні знайомі. Але вона така замкнута... Її майже неможливо витягти кудись. Сидить у своїй кімнаті увесь час, нікуди не хоче йти.

- Але ж і ти сидиш у бібліотеці на вихідні, а не граєшся з друзями. Сьогодні дуже ясний день.

- Так. Я теж не дуже говірлива. Але, коли мої друзі кудись збираються, я йду з ними. Переважно... Ми вже давно збираємося піти в парк, але постійно щось заважає. Можливо, завтра вдасться. А от Флорія категорично відмовляється йти з нами.

- Мабуть у неї є причини.

- Я розумію, якби у неї були справи в одну з тих неділь, що ми збиралися. Але ж не кожного разу.

- Причини можуть бути різними. А як ти дістала цю перепустку? Я не думала, що такі дають першокурсникам.

- Це мені допоміг один знайомий. Магістрант. Його звуть Дан.

Вираз обличчя Еолін став якимось дивним, її ліва рука сіпнулась. Паті помітила тільки руку. Вона здивовано подивилась на неї, їй здавалось, що рука ледь помітно тремтить і час від часу трохи сіпається. Це було дивно, адже права лежала абсолютно спокійно. Еолін помітила, куди дивиться дівчинка, і сховала руку під стіл.

- У тебе, мабуть, багато друзів, - поспішила запитати еолійка.

- Та ні. Небагато. Я спілкуюсь зі своїм братом Ноелом, - Паті захихотіла, - але другом його не назвеш. Ще з Атредом, це мій одногрупник і друг Ноела. Трохи з Флорією. І з Даном, та його подругою Лоріндою. Вона на четвертому курсі. Оце й усі.

- Дивно. Старшокурсники рідко дружать з першокурсниками.

- Так. Він не те, що дружить з нами. Просто іноді просить, щоб ми щось для нього зробили. Взамін допомагає нам. Він хіба що з Флорією дружить. Вона часто буває з ним.

- А Лорінда? - у голосі Еолін пролунали ворожі нотки.

- Вона його помічниця. Постійно ходить за ним. Дуже дивна. Вона до нас вороже ставиться, хоч іноді зовсім навпаки. Виглядає якоюсь хворою, мабуть, багато працює.

- Ну, це зрозуміло.

- Та ні... Я бачила її випадково, як тільки приїхала сюди. Тоді вона була іншою. Веселою і зовсім здоровою. Коли я побачила її наступного разу, вона повністю змінилась. Хоч ви, мабуть, праві. Вона дуже багато працює, тут будь-хто виснажиться.

- Різко змінилась. А в неї часом немає на скроні невеликого шраму, схожого на кутик? - запитала Еолін.

- Так. Звідки ви знаєте? І ще один на шиї. Коли нас вперше зібрали у Соколиній Вежі, там була ранка. Я ще здивувалась, чим вона могла поранити собі шию в тому місці. А що значить той знак на скроні?

Еолін про щось думала. Вона спохмурніла, але питання Паті повернуло її до звичайного вигляду.

- Нічого. Схоже на укус змії, а потім дія отрути... Мабуть, вона проводила якісь досліди з ними. Це небезпечно, адже вона лише четвертокурсниця.

Еолін не дивилась на Паті. Якби дівчинка заглянула в очі еолійки, то здивувалась би. Еоли не здатні брехати, коли вони вимушені казати неправду, це дуже видно.

Еолін запитала, вже дивлячись на Паті:

- А чому вас збирають у Соколиній Вежі? Там дуже маленька кімнатка. Збори ж в обідній залі?

- А... - Паті затнулась.

Вона не хотіла брехати еолійці. Цього не можна за етикетом. Еолін її тоді зневажатиме. А казати правду... Дан попрохав тримати це у таємниці. Але ж це еолійка. Вона не може бути темною і загрози становити не може.

- Це не для всіх збори, - наважилась таки Паті. - Дан збирає нас щосуботи. Мене, моїх друзів та Флорію. Ми маємо допомагати йому, хоч поки він нас майже не просив. Розповідає дещо, попереджає про небезпеки і таке інше. Тільки це таємниця, - стурбовано додала Паті, - вам я можу довіряти, але в Академії багато темного, навіть серед викладачів.

- Я знаю, - сказала Еолін. - Не хвилюйся, це залишиться між нами.

Вона змовкла і подивилась на Паті. Паті відчула цей погляд і підняла голову. Вона вже читала про таке. У еолів це називається знайомством. Еолійка немов зазирнула у душу Паті, але й відкрила свою. Такі знайомства практично не бувають між еолами і людьми, лише серед еолів. Паті була вражена. Очі еолійки змінились, немов збільшились, в них з’явилась глибина і ясність, що були сховані раніше. Паті здавалось, що вона й справді зазирає у душу Еолін. От тільки вона нічого не могла розібрати серед тих відчуттів, які бачила. Там були теплі й світлі кольори, радість і спокій, але відчувалось і щось інше, якась дисгармонія, хвилювання. Навіть страх... Еолійка чогось боялось. Це було дивно, хіба еоли чогось бояться?

Паті відчувала, що й Еолін бачить її наскрізь. Цього разу еолійка довго вдивлялась у дівчинку, але, на щастя, у Паті не було нічого такого, що вона побачила у Флорії. Це була звичайна дівчинка.

- Ви чогось боїтесь? - нарешті наважилась запитати Паті.

Еолійка здивувалась. Тепер маски не було і вона не ховала свої емоції.

- Ти спостережлива. Так. Звичайно. Як і ти, як і всі істоти в Ері.

- Я думала, що еоли нічого не бояться.

- Страх дуже відносне поняття. Можна боятись і бути відважним, можна не мати страху і бути боягузом. Як створіння темряви, яким нічого боятись, окрім себе і своїх володарів. Взагалі-то ми, еоли, не надто відрізняємось від вас.

Руки еолійки знову лежали на столі. Паті подивилась на ліву, що й досі тремтіла.

- Що у вас з рукою? - запитала Паті, хоч відразу пошкодувала. Якби Еолін хотіла сказати, то сказала б сама.

На обличчі еолійки з’явилась розгубленість. Рука сіпнулась. Еолін сховала її, але потім знову поклала на стіл.

- Тепер ми знайомі, - повільно промовила вона, - і між нами не повинно бути таємниць. Точніше, не повинно бути брехні. Ти розповіла мені про зустрічі. Що ж, я розповім, що у мене з рукою.

Замість слів еолійка відтягнула рукав - там була лікарняна пов’язка.

- Я поранилась... Точніше, поранена. Рана невелика, але дуже неприємна. Надзвичайно неприємна... - Рука сіпнулась і еолійка скривилась від болю, тепер вона його не ховала. - Я сама у цьому винна. Через це мене й не було цього тижня на заняттях.

- А де ви поранились?

- Я сама винна. Пішла туди, куди мені йти не можна. Мене ще й попереджали. От і плата. Я не можу тобі розказати детальніше, це надто серйозні речі. Вибач. Це просто для тебе було б небезпечно, знати. Раджу тобі самій бути обережнішій, Академія набагато жахливіша, ніж я могла собі уявити.

- А що сталось з тією еолійкою, що зникла? Ви не знаєте, якщо це не таємниця? - раптово Паті згадала найважливіше питання, що її мучило.

- З Ортіель? Чесно можу сказати, що знаю не більше, ніж ти. Я ж тоді теж... блукала замком. Тоді я отримала перше попередження, якщо бути точною. Але що було з Ортіель, я не знала. Я відчула, що з нею щось сталось, відчула її біль, як і всі інші еоли. Можливо, гостріше, бо була десь недалеко звідти... Але не кинулась на допомогу, а, як найбільша боягузка... втекла. Як бачиш, я розповідаю тобі все. Надіюсь і ти допоможеш мені, ти моя остання надія... - Еолін змовкла і стривожено глянула у бік дверей. Вона рвучко піднялась і взяла книгу до своїх рук. - Я мушу йти. Тільки нікому не кажи про нашу розмову. Це може дорого коштувати нам обом. І при сторонніх не показуй, що ми знайомі. Бувай.

- Звичайно... І своїм друзям теж не казати? Я можу і не казати, якщо це важливо...

- Ні-ні, скажи, але тільки... - Еолін змовкла, не договоривши, і швидко вийшла з кімнати.

Паті не чула ні звуку, хоч вслухалася довго. Що ж змусило піти Еолін? Паті просиділа за книгами аж до вечора, але Еолін більше не прийшла.