Глава 13 (украинский)

Недільного ранку Ніамах встала раніше, ніж звичайно. Її кімната знаходилась в глибоких підземеллях. Ця маловідома частина замку була під повним контролем Дому. Кімната не була схожа на якийсь кам’яний льох. Витончені меблі з чорного дерева, різьблені панелі на стінах, всюди чорний шовк.

Ніамах підійшла до дзеркала. У кожному її русі відчувалась грація, незважаючи на повністю перев’язану ліву руку. Позаду неї відчинились двері великої шафи - сотні чорних платтів висіли там, сотні чорних чобіт, сотні блуз, сотні плащів... Здавалось, що вони всі однакові, але це було не так. Кожна річ відрізнялась від іншої хоча б маленькою деталлю.

Ніамах дивилась на вміст шафи крізь дзеркало. Через кілька хвилин звідти вилетіли обрані нею елементи одягу, і м’яко опустились на ліжко. Двері шафи зачинились. Натомість відсунувся засув вхідних дверей. Невдовзі пролунав нерішучий стукіт в двері.

- Увійди, - різко і зверхньо промовила Ніамах.

У кімнату беззвучно зайшла дівчинка. Вона була в одязі служниці, але мала дивний вигляд. Вона була дуже мало схожа на живу: синювата шкіра, замість очей темні ями. Хоч, можливо, то просто так падали тіні, адже голова була низько опущена.

Дівчинка стала мовчки одягати Ніамах. Одного разу вона невдало зачепила зламану руку і вампірка миттю вдарила її ліктем здорової руки по обличчю. Дівчинка впала на підлогу, але за хвилину вже продовжувала своє заняття. Все це відбувалось абсолютно беззвучно... Лише глухий звук від удару і шум падіння тіла вказував, що це не якесь видіння.

Коли Ніамах знову залишилась на самоті, вона підійшла до дзеркала ближче. Її обличчя майже торкалось його. Вона дивилась на свою смертельно бліду шкіру, глибокі тіні під очами. Її обличчя було абсолютно безвиразним, аж раптом вона усміхнулась, оголивши свої гострі різці. Проте це дуже віддалено нагадувало усмішку. Вона піднесла палець здорової руки, яка, проте, вся була вкрита засохлою кров’ю, до різця. Притисла його. Обличчя залишалось непорушним, коли по пальцю стала текти кров.

Ніамах злизала язиком власну кров, закрила уста і очі. Потім відкрила очі і сплюнула. Проклята кров не має смаку.



У вранішньому тумані від замку відділилась фігура в чорному. Дівчина йшла швидко, впевнено. Чорні поли плаща розвіювались за нею, хоч вітру не було. На її обличчі застиг насмішкувато-лютий вираз.

Вона вже увійшла на алею лісу, коли раптовий порив повітря зірвав каптур з її голови і розвіяв чорне волосся. Одним різким і впевненим рухом вона поправила волосся, але каптур вдруге одягати не стала.

Невдовзі попереду стала помітна ще одна фігура і Ніамах трохи уповільнила шлях. Маленька дівоча фігурка повільно плелась попереду у тумані. Вона ледве переставляла ноги. Не тому, що була слабкою, а через повну байдужість. Дівчинка була немов у трансі, хоча насправді цілком при свідомості.

Ніамах наздогнала дівчинку і стала йти за нею на деякій відстані. Паті відчула присутність когось, але їй було вже все одно. Вона навіть не обернулась.

Алея змінювалась, ставала більш запущеною. Потім Паті звернула кудись вбік. Щось керувало нею, вказувало куди йти. Ось вона вже й вийшла на те саме місце, де все сталось минулого разу.

Чоловік вже чекав її. Як і минулого разу, його обличчя не можна було розгледіти, але відчувалось, що там насмішка. Паті покірно підійшла до нього. Він підняв руку, щоб покласти на плече дівчинки, але рука завмерла на півдорозі.

Його обличчя повернулось, погляд був спрямований за Паті. З туману виринула чорна постать. Вона беззвучно наблизилась і зверхньо подивилась на чоловіка. Зловісна усмішка не зникала з її обличчя.

Чоловік опустив руку і відступив на крок від Паті. Назустріч Ніамах. Довго вони дивились один на одного. Обличчя чоловіка ставало виразнішим, навіть для Паті. Було зрозуміло, що Ніамах добре його бачить, попри могутню магію, що оточувала його. Насмішки в його погляді вже не було. Там було незадоволення.

До Паті повернулось відчуття реальності, вона немов прокинулась... Але, прокинувшись, потрапила у інший сон, не менш страшний. Вона впізнала вампірку, відчула її, і зрозуміла, що ця дівчина в чорному - це те жахливе нелюдське створіння, яке вона зустрічала вчора, біля кімнати Дана... Вона злякалась, хоча, здавалось, боятись більше не було чого. Вона знала, що тут щось не так... Її не повинно тут бути... Паті хотілось втекти, але вона не могла поворухнутись. І розуміла безглуздість спроби втечі.

Несподівано Ніамах вишкірила зуби й засичала. Чоловік ледь помітно здригнувся. Потім заговорив. Його потойбічний голос звучав рівно і байдуже, але щось у ньому видавало злість.

- Що вам потрібно? Ви повинні визнавати наші закони. Ми визнаємо ваші.

Ніамах стала повільно наближатись до чоловіка. Усмішка на її обличчі набула якось дивного грайливого відтінку, немов у дикої кішки, що бавиться зі своєю жертвою.

У вигляді чоловіка почало відчуватись напруження і хвилювання. Ніамах теж була напружена, хоча й рухалась легко і невимушено. Він продовжував говорити:

- Між нами й Домом ніколи не було протиріч, - він бачив, що дівчина не звертає на його слова ніякої уваги. Його голос змінився, тепер там відчувалась лють, - ви порушуєте всі правила. Це вам не минеться, цього вам навіть ваш Дім не пробачить. Ви не маєте ніякого права... Крім того, ви слабка, поранена, на що ви надієтесь?

Останні слова звучали з хвилюванням, було зрозуміло, що говорить він їх, швидше, щоб заспокоїти себе, ніж щоб налякати вампірку.

- Ну добре. Ми можемо домовитись, - продовжив він, коли побачив, що Ніамах не зупиняється. Але відразу ж кинувся на неї.

Його рухи були блискавичні. Стрибок був високий і довгий, жодна людина не змогла б так стрибнути. У польоті його руки створили магічний жест, але нічого не сталось. Лише повітря навколо вампірки сколихнулось, немов вона була міражем. Руки чоловіка ледь встигли торкнутись шиї вампірки, як вона опинилась зовсім з іншого боку. З нелюдською, звірячою спритністю її гострі зуби вгризлись в його шию. Здавалось, вона зараз почне рвати й шматувати його, немов тигр свою здобич. Але більше нічого не сталось. Все на мить завмерло. Потім вампірка відпустила чоловіка і він впав. Він намагався повзти, він ще був живий.

Ніамах дістала зі складок свого плаща чорний кинджал, інкрустований яскраво-білим і прозорим камінням. Одним рухом вона перевернула чоловіка і всадила йому ніж у серце. Принаймні в те місце, де воно мало бути у людини. Тіло завмерло. Туман, що вкривав обличчя чоловіка розплився. Тепер його було добре видно. Це було обличчя старої людини. Страшне, перекошене від ненависті обличчя. Мертве обличчя.

Дівчина довго стояла навколішки над тілом. Вона продовжувала тримати у руках руків’я кинджалу. Потім відсахнулась, похитуючись. Відійшла на кілька кроків, і знову впала навколішки. Здавалось, що від слабкості, ноги не тримали її. Вона закрила обличчя руками, і її тіло почало здригатись від сильного, але беззвучного, плачу.

Коли вона піднялась, на обличчі не було ніяких слідів сліз. Воно знову палало люттю і ненавистю. Ніамах рішуче підійшла до Паті. Дівчинка перелякано відсахнулась. Глухий звук від удару, і Паті опинилась на землі без свідомості.

Ніамах схопила її за комір і потягла кудись вглибину парку. Здавалось, що вампірка тягне за собою не людське тіло, а торбину з пухом. Але їй було боляче, це було помітно на обличчі. Її права рука теж була пошкоджена. І тепер рани на долоні, що тримала комір, відкрились. Мантія Паті вбирала краплини крові Ніамах.