Глава 10 (украинский)

Перед вступом до Академії

Удома, у Вольд-фо-де-Ноті, невеликому містечку у центрі Гронд Луду, по сусідству з родиною Паті жив художник. Колись він малював портрети самому лорду їхнього міста, але після того, як відмовився виправити портрет однієї з його дочок, упав у немилість. Паті бачила ту дочку - зовсім негарна.

Після сварки з лордом для художника почались неприємні часи, він дуже збіднів, хоч і до того багатим не був. Він був набагато біднішим за родину Паті, якій ще вдавалось тримати в руках рештки своєї колишньої могутності і впливовості (але від багатства решток не залишилось). Родина Паті користувалась значною повагою у місті, але не більше. Художника теж поважали, але обережніше, бо боялись лорда.

Проте художник зробив крок, що підписав йому вирок. Він остаточно впав у немилість лорда та всієї аристократії міста, коли намалював свої Дві Картини.

Паті пощастило побачити їх і, хоч вона була ще зовсім дитиною, вони вразили її до глибини душі. Саме відтоді у неї виникло бажання хоч раз у житті взяти до рук пензля. Вона почала косо і криво малювати пером на уривках паперу та старанно ховала ці "малюнки" від батьків та брата.

Згодом вона чула від багатьох поважних людей та знавців, що ті Дві Картини були шедевром, але їй ці слова були непотрібні. Вона зрозуміла це сама, відразу, як вперше їх побачила.

Про ці картини багато говорилось і в домі батьків, оскільки вони теж були налаштовані проти лорда. Рід Дансейні давно опонував лорду і змагався за його посаду, якою колись володів. На їхньому боці була частина аристократії міста, але ніхто не наважувався виступати відкрито. Лорд не був справжнім дворянином, він отримав титул за якісь сумнівні заслуги при дворі, чи, як всі вважали, просто купив його. Родина Паті одна з небагатьох, яка відкрито виступала проти лорда і дебатувала з ним. Їм нічого не загрожувало, бо вони займали високе положення в місті і лорд мусив з ними рахуватись. Зрештою, він не був поганою людиною, неприязнь викликало лише його походження.

Картини називались "Міщанка" та "Принцеса". На першій була зображена дівчина у вбранні принцеси серед золота, срібла, дорогоцінного каміння. З безліччю прикрас, у розкішному платті. Але її обличчя відразу пояснювало, чому у картини така назва. Це було не просто розрізнити неосвіченим людям, але Паті відразу зрозуміла, що обличчя справді міщанське. Попри старанне намагання моделі приховати цю простолюдність. Найгіршим для художника було те, що люди впізнали зображену там дівчину - найстаршу з дочок лорда, що мала успадкувати його титул і статки.

На іншій картині все було навпаки. Там була зображена прекрасна дівчинка у брудному лахмітті під дощем на бідняцькій вулиці. Але у її забрудненому обличчі впізнавались справжні благородні риси, у її очах світилась королівська владність і гордість. Легко впізнавалось, що її руки ніколи не працювали, що за шаром бруду ховається білосніжна шкіра, яка ніколи не обгорала на сонці. Ця картина налаштувала проти художника набагато більшу кількість людей ніж попередня.

Багатьом здалось, що там була зображена дочка короля сусідньої країни і сестри їхнього короля. Та дочка впала у немилість у себе вдома і її були змушені кудись вислати. Причиною стала смерть її матері під час родів, яку безмежно любили у обох країнах. Усі вбачали, що саме дитина винна у смерті. І їм здавалось, що художник наважується це заперечити, піднісши цю дівчину своєю картиною. Так думали дворяни. Простолюдинів картина дратувала іншим - хто давав право якомусь художнику так принижувати принцесу, нехай і заслану? Художник не заперечував цих припущень, навіть підігрівав їх.

Паті ніколи не бачила ту принцесу (як, мабуть, і художник), але одразу впізнала справжній прототип цієї картини і джерело натхнення художника. Ніхто і не підозрював, що там була зображена ще одна дочка їхнього лорда - найменша (у лорда було семеро дочок). Вона ніколи не з’являлась на людях і її ніхто не знав. Тільки ті, хто бували у домі лорда, могли бачити її, але навряд чи звертали на неї увагу. Паті доводилось бувати там разом з батьками. Вона бачила цю дівчинку і відразу перейнялась до неї довірою, але поговорити так і не наважилась. Проте одне вона знала точно - у художника були підстави назвати так картину. Дівчинка була повною протилежністю своїм сестрам, усій міщанській родині лорда. Хоч була його рідною дочкою, зовні дуже схожою на сестер. Це й надавало картинам такої вражаючої сили: як такі схожі дівчата можуть настільки відрізнятися?

Коли Паті сказала про свою здогадку художнику, він узяв з неї обіцянку тримати це у таємниці. Вона погодилась, але попросила його натомість повчити її трохи живопису. Він згодився, хоч і неохоче. Вона й до цього користувалась будь-якою нагодою аби потрапити до нього в майстерню - щось віднести чи принести. Батьки часто посилали її з дорученнями, бо зі слуг вони мали лише стару кухарку, що страшенно не любила бігати туди-сюди.

Невдовзі по тому картини художника купив якийсь дворянин, що прибув дуже здалеку, можливо, аж з Арніону. Його звали герцог Алберт Іст-Аргонд. Їй чомусь запам’яталось це ім’я. Він заплатив багато, але художник подів кудись ті гроші. У всякому разі, жив так само бідно, як і раніше.

Зовсім несподівано він помер. Від запалення легень, це сталось взимку. Він навіть не викликав лікаря, хоч повинен був мати гроші, аби заплатити тому. Паті в цей час теж хворіла, її відвезли на південь, до моря. Інакше б вона не дозволила йому так просто померти. Йому, мабуть, було так самотньо в останні дні... Від цих думок Паті на очі нагортались сльози.

Коли вона повернулась у Вольд-фо-де-Нот, його вже поховали. Але й після його смерті, ніхто не дізнався, куди він подів гроші за картини. У його будинку їх, у всякому разі, не знайшли. Хоч шукали добряче і не тільки міська сторожа, а й усі, кому не лінь. Зрештою, вони вирішили, що він передав їх комусь зі своїх родичів.

Проте Паті знала, що родичів у нього не було. Він якось згадував про це. Лише місцевий нотаріус якось загадково посміхався, коли спостерігав за пошуками у будинку художника. Паті помітила це, а він ще й підморгнув їй чомусь.

Того літа померла і наймолодша дочка лорда. Через півроку після смерті художника. Теж від якоїсь хвороби, але зовсім незрозумілої. Останні півроку її не бачив ніхто, можливо, через хворобу. Лорд і до цього ставився до неї негативно, але щось сталось, що він узагалі заборонив згадувати її ім’я. Якось навіть сказав, що вона йому не дочка. Багато людей сприйняли це буквально, але Паті добре знала, це не так.

Батьки Паті знали явно більше про смерть дівчинки, але щоразу, як вона намагалась це з’ясувати, переводили розмову на інші теми.

Дочка справді сильно роздратувала лорда. Її навіть поховали не у фамільному склепі, а окремо. У звичайній могилі. Весь той час, що залишався у Паті до від’їзду в Академію, вона щотижня ходила на цвинтар і клала квіти на її могилу. І на могилу художника. Крім неї, туди ніхто не ходив.