Утрачена учениця (Утерянная ученица), закончен

І'мя автора: Dusk
E-mail автора: доступен только для зарегистрированных
І'мя бети: (русский вариант) Гелла Блэкмор
E-mail бети: доступен только для зарегистрированных
Рейтинг: G
Пейринг: герои не от Ролинг
Жанр: Ангст
Короткий зміст: Два ученика магической школы а-ля Хогвартс пытаются найти свою однокласницу (и, по совместительству, сестру одного из учеников), которая исчезла около месяца назад. Текст на украинском языке, есть и русский перевод.

Название	Опубликовано	Изменено	Просмотров
Глава 1 (украинский)	Jun 5 2006, 15:44	--	1762
Глава 2 (украинский)	Jun 5 2006, 15:45	--	950
Глава 3 (украинский)	Jun 5 2006, 16:05	--	1038
Глава 4 (украинский)	Jun 5 2006, 16:15	--	1024
Глава 5 (украинский)	Jun 5 2006, 16:17	--	929
Глава 6 (украинский)	Jun 5 2006, 16:21	--	1045
Глава 7 (украинский)	Jun 5 2006, 16:23	--	1072
Глава 8 (украинский)	Jun 5 2006, 16:24	--	1030
Глава 9 (украинский)	Jun 5 2006, 16:28	--	1014
Глава 10 (украинский)	Jun 5 2006, 16:31	--	1085
Глава 11 (украинский)	Jun 5 2006, 16:33	--	957
Глава 12 (украинский)	Jun 5 2006, 16:35	--	1028
Глава 13 (украинский)	Jun 5 2006, 16:38	--	985
Глава 14 (украинский)	Jun 5 2006, 16:39	--	1020
Эпилог (украинский)	Jun 5 2006, 16:42	--	1097
Глава 1 (русский)	Jun 5 2006, 16:45	--	978
Глава 2 (русский)	Jun 5 2006, 16:49	--	977
Глава 3 (русский)	Jun 5 2006, 16:53	--	1114
Глава 4 (русский)	Jun 5 2006, 16:55	--	960
Глава 5 (русский)	Jun 5 2006, 16:57	--	998
Глава 6 (русский)	Jun 5 2006, 16:59	--	966
Глава 7 (русский)	Jun 5 2006, 17:01	--	943
Глава 8 (русский)	Jun 5 2006, 17:03	--	1016
Глава 9 (русский)	Jun 5 2006, 17:07	--	955
Глава 10 (русский)	Jun 5 2006, 17:08	--	949
Глава 11 (русский)(неотред.)	Jun 5 2006, 17:18	--	923
Глава 12 (русский)(неотред.)	Jun 5 2006, 17:23	--	1087

Прочитать весь фанфик

Оценка: +2

Поделиться:

Ну всё равно, Ниамах её ударила, потащила куда-то

Dusk, не будем скромнічать. хронологія в тебе тут явно через задницю іде! =biggrin= ну а далі.... нє, знаєш, шось в мене намає настрою діфірамби співати, так шо просто все пучком =happy= хоча я б таки радила позбавлятись зайвих слів і нікому непотрібних деталей....

Мне понравилось, хотя читала я явно не под настроение...
Нравиться твой драмматизм, у меня так никогда не получаеться, у меня просто дар из любой трагедии получать безслыслицу, у тебя же всё очень глубоко... и опять же весьма драмматично.

Одобрямс.

Очень интересный фик)))
Мне он понравился)
Дима ты молодец ^_^

This post was wrote under the influence of Antimatus, Animagus Ursus spell(s).

Фуксия, спасибо)

cool rap girl, хорошо, что ты напомнила мне о существовании этого фика) я вот и не думал, что ты когда-то его прочитаешь, поэтому очень рад, что ты это сделала :)

Мне очень даже понравилось!

Ну що ж... Фік чудовий, це однозначно. В плані сюжету не має жодних претензій окрім того, що хронологія трохи плутає. З помилками однозначно треба робити, бета, здається мало що робить... Але все одно чудово, мені дуже подобається. Ніби більше нічого немає, що мене б невдовольнило.. Ні! Я згадала! А продовження коли буде?!

Лана, ось і є)

XIII

Дан відчув, що вона з’явилась поблизу. Він стривожено підняв голову від паперів, над якими працював. Що їй потрібно? Він надіявся, що більше ніколи не побачить її. Але він так і не одягнув кулон еолійки, тому сам винен.

Він обережно піднявся і підійшов до дверей. Відкривати не поспішав. Нічого приховувати - він боявся. Відколи Темні перестали контролювати Те, Що Прийшло Ззовні, щодня зникають учні і викладачі... Іноді їх знаходять згодом. Точніше, їхні частини.

Все ж він відчинив, бо знав хто там.

Ніамах стояла на відстані кількох метрів від дверей. Вигляд у неї був жахливий. Таке враження, наче вона кілька тижнів нічого не їла. І весь цей час на неї цькували собак.

Останнім часом Дану рідко вдавалось бачити непоранених викладачів і магістрантів, але вигляд Ніамах лякав. Ліва рука безвольно звисала. На обличчі були шрами, як давні, так і зовсім свіжі. Її вишуканий одяг був пожмаканий і подертий, увесь заляпаний багряним брудом, про природу якого Данові думати не хотілось.

Дан чекав, доки вона щось скаже, але вона мовчала. Можливо, не знала, що сказати, а, може, просто не могла. Дан не знав, що робити. Їм не можна тут перебувати, її присутність скоро хтось відчує, вона надто ослаблена, щоб приховувати себе.

Раптом Ніамах різко повернула голову вбік. Було щось нелюдське у цьому русі. Вона немов принюхувалась. Дан не відчував нічиєї присутності, але про всяк випадок відступив до дверей своєї кімнати і приготувався до захисту.

Він ледь вловив краєм ока як Ніамах блискавично перемістилась в інший кінець коридору. Менш уважній людині здалось би, що вона просто зникла.

З-за повороту вийшла Еолін. Здавалось, вона пливе у повітрі, а не йде. Менш усього в цьому темному коридорі поруч з вампіркою він сподівався побачити її. Дан бачив, що і з Еолін не все гаразд. Вона мала якийсь хворий вигляд, кола під очима, взагалі була не схожа на еолійку.

За нею вже навіть він встежити не міг. Перш, ніж він устиг зрозуміти, що відбувається, Еолін зникла. Пролунали моторошне шипіння, пронизливий крик... Задрижали стіни, зі стелі посипався пил. Шум ударів змішувався зі спалахами, розібрати щось було неможливо. За кілька секунд все скінчилось і Дан пішов до невеликої площадки, що знаходилась у кінці коридору.

Обидві дівчини лежали на підлозі, одна біля одної. Здавалось, що тут бились два велетенські чудовиська, а не такі тендітні на вигляд створіння. Стіни й підлога були покурочені, каміння позалітало аж в сусідні коридори. Жодна людина не вижила б у цьому, але Ніамах поворухнулась.

Дан підійшов до неї. Дівчина посунула до нього руку. Там була картка. Він узяв її і схилився над вампіркою. Ледь розчув її шепотіння:

- Дурна... Вона не зрозуміла нічого...

До кімнати вбігли Атред і Ноел, за ними Лорінда. Дан віддав хлопцям картку і випровадив їх. Лорінда збиралась щось сказати, але він жестом наказав їй мовчати. Він обернувся назад до Ніамах:

- Я зробила вибір... - прохрипіла вона і змовкла. Дан якийсь час дивився на неї, потім різко піднявся.

- Що сталось? - грубо запитав він у Лорінди.

- Звір! Те, Що Прийшло Ззовні, воно вирвалось в основну частину Академії! - Лорінда ледь стримувала крик... - Я щойно бачила, як загін викладачів не зміг втримати оборону... Їх майже всіх вбито... Воно прорвалось до кімнат учнів...

Дан не дослухав її і без слів вибіг з приміщення. Спантеличена Лорінда якийсь час дивилась йому вслід, а потім побігла за ним.

XIV. Епілог

Дві постаті стояли на околиці лісу. Громіздкий старець з посохом і худорлява дівчинка.

- Ну що ж, Патриціє, далі ти дорогу знайдеш, - промовив грубий голос, чоловік розвернувся і зашкутильгав геть.

- Так, майстре Торос, - стиха відповіла дівчина.

Її погляд був прикутий до окутого туманом кладовища на галявині лісу. Повільно вона пішла уперед.

Дівчині було років сімнадцять, трималась вона трохи невпевнено. Сутулилась і ховала голову в плечі. П’ять років їй довелось чекати цього дня. Лише після закінчення Академії вона отримала дозвіл прийти сюди. Без труднощів вона знайшла потрібну алею. Біля кожного надгробку вона стояла беззвучно і непорушно кілька хвилин.

"Ноел Дансейні".

"Дан ІІІ".

"Флорія".

"Еолін Ліміельська".

"Ніамах д’Арту".

"Адатах".

"Атред Іст-Аргонд".

На останній надгробок вона лише на хвилинку глянула і розвернулась, щоб іти. Але щось змусило її обернутись. "Іст-Аргонд"... Щось знайоме... Вона згадала, обернулась і вибігла з кладовища. Тільки одна з цих могил була порожньою, і вона зрозуміла яка.

За кілька хвилин молода вершниця на коні виїхала за масивні ворота Академії. Вона вже не зможе сюди повернутись, але це був її вибір. З маленькою торбиною за плечима, де вмістились усі її пожитки, вона спрямувала коня на шлях до порту. На її обличчі сяяла радість.

Третя.

******************************************

PS. Нужно было бы переоформить фик как нынче полагается... но мне некогда. Может кто-то из модеров сделает это по старой дружбе?

Взагалі чудово, хіба що трохи незакінченість якась. І ще я не дуже зрозуміла епілог. А взагалі – мені дуже подобається, ти молодець, і добре, що закінчив фік)