"Кожен українець" Автор: світанкова фея

"Кожен українець" Автор: світанкова фея
для конкурсу: Мальовничий край


І що то за приказка така: "Язик до Києва доведе"? Невже мої чудові ораторські здібності хоч на крок наблизять мене до мрії - відвідати нарешті столицю?

Як би там не було, а конкурс читців віршів славетного Шевченка я вже завалила. Але, на щастя, поїхати до давнього Києва все-таки можна і раніше, ніж за рік, отримавши нарешті довгоочікуваний перший приз, - моїм "язиком" стала наша чудова класна керівничка, Ганна Степанівна.

Я завжди була досить чіткою у формулюванні своїх бажань та досягненні їх. Тож коли половина класу відмовилась їхати, їм довелося зустрітися зі мною. Звучить дещо агресивно, але ось тут мої "чудові ораторські здібності" і стали в нагоді. Здається, я й сама не знала, які все-таки красиві бані церков Києво-Печерської лаври, як багато ми упустили, досі ще не користувавшись метрополітеном, та скільки чудових----- суко-----нь можна купити зовсім недорого в новомодній "Оушен плазі" до того, як ми туди все-таки не поїхали. Але - поїхали ж.

Андріївський узвіз. Ось що вразило мене найбільше. Точно не пам'ятаю, скільки разів та в яких напрямках я пройшлася ним. Та спочатку, пообідавши - традиційно в таких випадках - в дійсно пузатій "Пузатій хаті", ми пішли вгору до Андріївської церкви. Погодьтеся, вона вже точно була надійним дороговказом. Наче скалолази, ми все йшли та йшли догори, не оминаючи увагою чудових самобутніх митців по боках. І поки дівчата обирали, які сережки краще личать їх очам, я дійшла до самого Булгакова. Тобто ні, він як раз був не один - розсівшись на колінках великого російського письменника, моя ніяк не тендітна однокласниця шалено посміхалася в модний фотоапарат іншої. Який та, до речі, неправильно тримала...

Але мені було все одно. Андріївська церква була вже близько. Тим часом мені у вічі впали дивовижні сходи, що в моїй уяві могли вести лише до якогось потойбічного світу. Уявіть лише: підіймаєтесь тими сходами і потрапляєте до Києва Х ст. Або навіть до сучасної Португалії. Чи Канади. Краще Канади - у мене там друг мешкає. Рідко бачимося.
Правда, сходи не підтвердили мої здогадки. Я опинилася на оглядовому майданчику, який, тим не менш, усе-таки мав свою магічнсіть. Я дивилась на Місто і бачила інші місця. Вони живуть своїм сучасним життям сьогодення. Там гарні архітектурні споруди, люди носять дорогий одяг і посміхаються. Там життя, наче та справжня українська пісня, в якій місце є лише щасливим подіям та сміху. Так, заради цього відчуття і варто було приїхати сюди попри всі перешкоди...
І знаєте, що? Це і є Україна. Така різна, ала така своя і по-справжньому чарівна. Я хочу, щоб моє життя було наче пісня.

І кожен українець теж.