Оповідання Автор: MizukiRin

Оповідання Автор: MizukiRin
для конкурсу: Мальовничий край

Сонце заходило за горизонт, ніби натякаючи йому, що часу майже не залишилося. Іван Іскра втомлено поглянув на палаючий обрій. Так само палаючий, як і його закохана душа. Він був сміливою людиною, але навіть в нього не вистачало хоробрості, щоб зізнатися собі. Зізнатися в тому,що він до безтями кохає Марусю. Він обожнює її мудрі очі та ніжний голос. І тому він зараз не з військом біля Полтави, а тут у безмежному золотому степу.

Серце Івана колотилося немов навіжене. Якщо раніше безмежність степу була його прикрасою, то тепер в очах козака, вона перетворилася на ваду. Ні різноманіття трав, ні краса степової ковили тепер не приваблювали хлопця. Здавалось він залишив частину свого життя, разом з коханою. Хоча чому здавалося? Маруся… Україна… Він кохав її так само, як і рідну землю. Вона була для нього рідною землею…

Іван заплющив очі,щоб не бачити, як сонце заходить за обрій. Гетьман був уже близько, але часу майже не залишилось. Йому, ще повертатися назад...

…Ніч прийшла. На небі спалахнули мільйон зірок. Іскра знову глянув на степ. Легкий вітер дмухнув в його втомлене обличчя. І від цього подиху парубок відчув прилив сил. Тільки зараз він зрозумів, що така країна, як його не має втрачати талановитих людей. Що країна де є такі степи, та таке небо допоможе його… Відчув він що до Хмельницького залишилось зовсім небагато. Відчув але не заспокоївся. Часу було обмаль… Він мав поспішати…