"***" Eovin

Осіній день. Вітерець лагідно торкається листочків і чути шорох. Струмок ледве дає про себе знати. Пожовклі листочки, в'яла трава - надзвичайно гарно.
Осіння краса надихає тебе. Під впливом п'янкого повітря сідаєш під міцний дуб і засинаєш... Байдуже до всього, крім лісу і сна: байдуже чи шукатимуть мене, все одно. Та як прокинешся – лісова иша і цей запах… Чудовий запах…
Та раптом зіскакуєш на ноги і з відчуттям втрати пекрасного лісу, вертаєшся додому. Жаль прощатись з деревами, листочками, травою… ти знаєш що вернешся, але коли?..
* * *

Через десять років ти спускаєшся у пахучу долину. В думках твоїх сидить красота і розуміння. Ти бачиш коло лісової стежки старезний, але міцний дуб, який схилився під вагою вітів. Раптом ти стаєш на місці ненаважуючись рушити далі. Прислуховуєшся. Мало-помало вертається картина суму. Ти сідаєш коло дуба, хочеш заснути… але ні! Сон не йде до тебе. Тоді ти піднімаєшся, озираєшся, йдеш до струмочка і п’єш крижану воду. Встаєш на середину стежки і лагідно тихо промовляєш:
- я вернулась…