"Вона" Eovin Hotem

Вона прокинулась від тихого дзюркоту. За кущами омели маленький струмок витікав у річку, далі у море чи океан. Але цього не було видно. Око бачило лише струмочок… Вона опустила руки у воду. Різкий потік обмивав її руки. Їй було холодно, адже вода була крижана. Вона не хотіла лишатись холоду і в той самий час насолоди…
Вона прислухалась. Тепер було чути спів. Спів птахів. Вона підняла голову. Птахи не ширяли в небі. Спів був прекрасний. Вона оглянулась. Дерева… На них не було жодної істоти або вона просто не бачила. Спів… Цей спів був неповторним. Може це соловей, а може… Ні. Це не може бути соловей! То хто тоді?..
Вона зняла взуття і вступила в струмок. Тепер її ноги огорнені крижаною ковдрою відчували холод і насолоду. Кожен орган її тіла, який торкався води, був неначе голосом, який щось просить. Вона не знала чого він хоче і навіть не хотіла прислухатись.
Так пройшли хвилини, а за ними і години. Вона все стояла у крижаному вирі і боялась ворухнутись, щоб не втратити цього. Вона все стояла, коли сонце високо над землею почало зігрівати всесвіт. А вона все стояла і мовчала. Що було в її думках? Ніхто не знає, лише вода, яка забрала і біль, і насолоду, і щастя…