"Стежини" Ясмін Блек

"Стежини" Ясмін Блек
Довгі дивнії стежини
Простяглися в полі.
Між широкої долини
Обирають долі.

Піти в гори чи у луки,
У ліси чи в поле.
Довго думати не стали -
Покинули поле.

І тепер вони шкодують
Про те, що вчинили.
Бо не треба було тоді (наголос на "о")
Кидать Батьківщини.

"Дощ" Марс Хотем

Нарешті дощ. Він змиє сльози.
А серце б*ється крізь морози.
Нарешті дощ. Він допоможе.
Без тебе бути я не зможу.
Нарешті дощ. Він згоїть рану.
Після мерзенного обману.
Нарешті дощ. Він душу гріє.
Любов вже гріти так не вміє.
Нарешті дощ. Він розважає.
Бо час іде. Життя триває.
Нарешті дощ.
Твоє кохання пройшло давно.
Без сподівання.
Як дощ пройшло.
Дощ допоможе.
Інакше жити я не можу

"Мамам" Марс Хотем

Коли в душі буває скрутно
Коли на серці біль, печаль
Коли навколо ніби людно,
А біля тебе всіх обмАль.

Ніхто із друзів не розрадить,
Бо біль свій не перевести
Словами важко описати
Вони не візьмуть за живе.

Коли немає куди дітись:
У небо, в землю - все одно.
Один ясний промінчик сонця
Проб'ється у твоє вікно.

Впаде на плечі - й біль минає
За руку візьме - біль втече
Думки печальні відганяє
Й любов'ю повниться усе.

І от душа як заспіває
Побачити не важко вже
Що той промінчик - то є мама
Що розуміє геть усе

Їй слів не треба - Погляд й тільки
Бо мама зна, коли дитині скрутно
І з кожним словом мама повертає
Усе чудове у найкраще русло.

Як мама поряд - літо не мина
І восени нізвідки з*явиться весна.
Бо ж мама в серці стільки щастя має!
Мамусю, рідна, ти в мене одна!

"Український степ" miledi Voldemort

Безмежність краси постає перед нами,
Сяють блакиттю небеснії брами
Там сонце встає з-за синьго моря,
То наша колиска—українська воля!
Вітер крилатий туман розігнав,
Крилами легкими до трав він упав:
Пахучі трави враз загойдались,
Волошки й безсмертники закрасувались—
Краплі роси з них пообсипались.
Зашепотіло листя тополі—
Перед очима—людськії долі:
Гуни і скіфи, слов*яни й хозари,
Сармати й монголи, козаки і татари--
Всіх об*єднав степ український,
Скроплений кров*ю і правдою чистий.
Минуле й сучасне, і навіть майбутнє—
Серед нашого степу—усе незабутнє!

"Квіти" Святой Абдулла

О неповторні божі діти
Улюблениці сонця і небес
Милуюсь вашим ніжним цвітом
Таким барвистим, повним казочних чудес.

Тут кожна квітонька - лиш звук
Що ллється в світ зі скрипки щастя.
І в ароматі свіжих лук
Немає запаху ненастя…

Рясніє поле й цвітом мерехтить
Пелюсток міріадами палає
Дивлюсь на них й здається у ту мить
Що цілий світ для мене завмирає…

"Тихо сонце за обрій сідає" Святой Абдулла

Тихо сонце за обрій сідає,
Повіває легкий вітерець…
За вікном іще пісня лунає
Й цвірінчить десь нічний горобець.

Повний місяць на небі засяяв
Із-за хмари бездонної ночі.
Так яскравії зорі палають,
Наче то чиїсь яснії очі!

"Весняний ранок" Святой Абдулла

Сонце лагідно пригріло
Березневим ранком.
Ще на обрії горіло,
Ледве-ледве ще світило,
Та в промінні утопило
Дворик біля ґанку!

Але сніг ще не здавався,
танув він на сонці.
на морози сподівався,
А поки відігрівався
там десь, у сторонці!

Прокидається природа
Трави розквітають.
Стала теплою погода,
Є для радості нагода!
Сонце вже палає…

"Весна" Святой Абдулла

Ще не буяють перші трави,
ледь-ледь ще сонечко пала,
та вже всміхається ласкаво!
Під снігом ще дріма земля…

Птахи над нами пролітають,
Весну на крилах несучи!
І темні хмари розганяють
великі журавлів ключі…

"День перемоги" Святой Абдулла

Над загарбником проклятим
Перемоги День настав
Щоб могли ми в мирі спати
Кожен дід наш воював.

Щоби люди, сини божі
Були рівні, як один!
Щоби полчища ворожі
Не залишили руїн!

Вони йшли перемоги
Крізь загибель, крізь життя
Не було назад дороги:
Йшли на смерть, до забуття!

Перемогу всі вітали,
Щастю краю не було
Але всі вони не знали
Що вчинило враже зло

Гірше всяких окупацій
Гірше всіх бомбардувань
І приниження тих націй.
Що, немов мисливець лань

Розстріляли людські душі,
Їх позбавили життя.
Плачуть матері і дужі
Їх батьки… Таке буття…

Перемоги день стрічаймо
Ми, немовби свято свят.
Ми до пращурів рушаймо
Що навчають нас «малят».

В перемоги день щасливий
вам бажаю всяких благ
Настрій щоб не був мінливий
Щоб був мир у вас в думках..

"Магія літньої ночі" miledi Voldemort

Стиглої вишні манить аромат,
Сидить із сестрою ріднесенький брат.
Тиху розмову ведуть між собою
Під тою старою сухою вербою.

І листя приємно руки лоскоче,
Десь голуб з голубкою дивно воркоче.
Вітер п’янкий ніжно шепоче—
на ніч усе заспокоїти хоче.

І сонце вже сіло отам за ставком,
Поніживши лілії вечірнім теплом.
Чумацьким шляхом з’являються зорі,
Щоб із сліпих зробити ночі прозорі.

Повільно і тихо усе засинає,
Містерія ночі у силу вступає.
Уяву і розум в оману веде,
Чарує, п’янить та до сну приведе.

"Лепреконове золото" NoraLi

Жовте листя берiз золотиться над пурпуром кленiв
Вiтер в осiнь понiс новий вiрш, що писав ти для мене.
На зелених листках навеснi я писала бажання -
I збулись майже всi... Та чи збудеться наше кохання?

Надто рiзнi ми? Нi! Я сама ще не знаю, яка я.
По колючiй стернi самотою без тебе блукаю.
На хвилинку тепла я завмерла в руках твоїх, любий.
То примара була - а тепер починається згуба.

Де ж знайти менi сил - вiдхреститись, забути, простити?
Жить - з надiрваних жил i злiтати на крилах пiдбитих?
Бо нема i не треба гiркiшої в свiтi любовi -
Я не можу без тебе. Я зовсiм не можу з тобою.

----------------------------------------------------------

Лепреконовим золотом - жовтим березовим листям -
Заплати менi, доле, за мрiї, котрi не збулися
За заплаканi очi, що мушу од свiту ховати...
За умiння любити. За страх. Най побуду багата...

За невмiння чекати, терпiти, волати до неба.
I за те, що навчуся напевно я жити без тебе.
А як знов за словами кохання до мене прилинеш -
Вiдкуплюсь мiдяками вiршiв - й лепреконовим листям.

------------------------------------

Всохле листя пiд ногами,
Мов шматочки орiгамi,
Що бездарний учень - осiнь
В гнiвi кидала до нiг.

Небо хмарами покрите
Не згадати, де те лiто.
Золота дорога - просто
З дому стелиться менi.

В найтеплiше в свiтi лiто,
Твоїм поглядом зiгрiте -
В мiсце - ген, за видноколом,
Де зустрiнемося ми.

День прийдешнiй що готує?
Я не знаю. Серце ж чує -
Бiльш нiж нас - любов врятує
Срiбна магiя зими.

-------------------------------------------------

Лепреконовим золотом - жовтим березовим листям,
Самоцвiтами вiршiв i мрiями, що не збулися,
Килимами пурпурними - в далеч - вiд самої хати
Я, напевне, щоосенi буду казково багата.

I надiєю - що не даремно я долю благаю
Захистити усiх, кого лЮблю в далекому краї.
Милий мiй, як мiй лист загубився - молитву за тебе
Прочитай у похмурому сiро-бiлястому небi!

Срiбна магiя зим знов збирає з пiв-свiта родину.
Убереться мiй дiм у окрасу - здавен - триєдину:
Самоцвiти вiршiв, срiбло струн, пiснi, знанi з колиски.
Й повен двiр лепреконовим злотом - березовим листям.

"Як простягався шлях далекий...", Мурррианночко

Як простягався шлях далекий,
Так їхав бог в своїй теліжці.
Кружляли осторонь лелеки,
Грабіжник радувавсь грабіжці...

А в бога деякі проблеми
З'явились щодо подорожніх -
У тій теліжці ще й коллеги,
Два бога розумів порожніх.

Вони пиячили й кричали,
Зчиняли бунт, лякали пташок,
І древнескіфською співали,
Лили коньяк до власних чашок...

А тей, що підганяв коняку,
Естетики був покровитель -
І тихо скиглив зпереляку
Тей тихий конячий гонитель.

Культура й лінощі гулящі
В одній опиняться телізі -
Світу кінець, і те на краще,
Ніж вихованці та облізлі...

"Сидить на хмарці ангел", Мурррианночко

Сидить на хмарці ангел, мінливо звісив ніжки.
Він дивиться на землю, де люди ходять пішки.
"Напевно, - думав ангел, - їх не беруть з собою"
І глянув він на крила, що б'ються за спиною.

Лежить на хмарці ангел, і дивиться на землю -
Де демон, от паскуда, збиває даха Кремлю.
"Здається, - думав ангел, - це для людей важливо."
Чи може він допомогти? Та в них усе можливо.

Летить у небі ангел, розправив білі крила,
І дивиться на землю - хвороба люд звалила.
"Можливо, - думав ангел, - це є велике лихо."
А поряд стояв демон і посміхався тихо.

"Без суму й краплі співчуття", Мурррианночко

Без суму й краплі співчуття
Ми душим в собі почуття.
Хто сироті протягне руку -
Відбуде раптом в небуття.

Почувши вже про катастрофу,
Життів що зачоркнула строфу,
Ми відвертаємось і йдем.
Ми не жалієм - ми плюєм.

Коли ж в біду ми попадаєм,
Коли без сили пропадаєм,
Чекаєм сумно співчуття...
Та ні. Впадаєм в небуття.

"У вікошко, тихо-тихо...", Мурррианночко

У вікошко, тихо-тихо,
Постукало учора
Скромне та маленьке лихо -
Зачахло б воно скоро,
Якщо б йому не відчинила
Дому мого віконце.
Нехай і дивно я вчинила -
Та засвітило сонце,
І лихо щастям засвітилось,
У вдачу обернулось,
Добро ж бо в ньому не вмістилось -
До мене повернулось.

"Не сумно вам, люди, надії кидати?..", Мурррианночко

Не сумно вам, люди, надії кидати?
Про чисте життя, про поламані грати...
Не хочется вам дійти до перемоги?
Вам мрії зламати - дай тільки нагоди.

Невдахи ридають в глухому куточку,
Не прагнуть у невдачах поставити точку.
Поети красиво і складно говорять,
Та їхні слова - просто краплі у морі.

Не вчать нас у школі за віру стояти,
Тримати надію, ціль у житті мати.
Самі ми повинні біду припинити
Відсутність надій у цілому світі...

"Листя", печалька

О груди листя!
Чом до вас так манять
ці кольори осінньої пори?
Сим дивним танго простір наповняють
і линуть вниз. Повернуть догори
своє лице, щоб погляд кинуть в небо,
останній погляд дивних бідолаг.

О грізний Фатум!
Дай їм ще пожити,
вони і так уже тихесенько горять,
хоча нічого ще вони встигли,
та смолоскип не хоче більш чекать.
Його тримаєш ти, суворий Фатум,
як тяжко це все мені споглядать,
і біль пройшовся усим моїм серцем,
але води не можу я подать.

Вони горять. Вогонь біжить до неба.
А я іду, занурившись в пітьму.
Печаль застала мене біля сквера,
однак її я швидко обмину.

О груди листя!
Це є ваша доля:
Кружляти над землею низько-низько,
а потім різко падати додолу,
і вашу роль в житті уже відіграно.
Вмирайте, браття. Душу свою голу
ви покажіть мені...

24.10.12

"Remember me", печалька

Ти пам'ятай,
що маєш все.
Не забувай же ти
й мене.
Я буду поряд,
я в повітрі.
Той час для нас
колись мине.
Мене не буде.
Хоч там як,
не забувай,
бо - я простак
та й дурень,
що в повітрі
марить.
Багаття він
давненько палить.
А може марить?
Може марить?!
Не знаю я,
бо вже старий.
Мій попіл.
Він летить
над містом.
А десь там
вогники палають.
Мене немає.
Пам'ятай лиш,
що все ти маєш.
І мене
не забувай...

07.06.13

Автор: Стасечка

Автор: Стасечка
для конкурсу: Великдень

У Великоднє свято всюди
Й скрізь пахне маминим теплом.
Шануйте ви її ласкаві руки, люди!
Зустрінеться уся родина за столом.

В духовці запікається остання пасочка.
Уся сім'я зливається в єдине.
Шануйте один одного, будь ласочка,
В святеє свято бо найголовнішим є родина!

Дівча маленьке розмальовую яєчко
І добігає вже кінця суботній день.
Бабуся вкрасила ось квітами крилечко,
Уся земля готується зустріти Великдень.

Автор: Урфин Джюс

Автор: Урфин Джюс
для конкурсу: Великдень

На світле Великодня свято
Збирається родина вся,
Готують пасочок багато
Й разом із кусенем сальця,

Шматком ковбаски, крашанками
Під колокольний передзвін
Стоять у церкві зі свічками,
Христу б’ючи земний поклін.

За те що він, єдиний в світі,
Зірвав тягар смертних оков
І всім, хто смутком оповитий,
Дарує батьківську любов.

Автор: Лианна Снейп

Автор: Лианна Снейп
Для конкурсу: Мальовничий край


Запалали зірки Запоріжжя,
Ніч вступила у свої права.
Ось стою я біля бездоріжжя
І не можу дібрати слова.

Горять ліхтарі на Дніпрогесі
Та вітер дме у всю прить.
Все місто мов в туманній завісі
І дядько Дніпро гомонить.

Я була у Львові, в Донецьку,
Але ніколи, навіть на мить,
Не кохала я жодне місто
Так, як можу тільки Запоріжжя любить.