Глава I - Пролог

Ніч... Темрява... В товсті дубові двері, що були відкритими, в знак етикету постукала витончена жіноча рука. Її власниця любила переважно темне вбрання: чорне довге плаття, туфлі на високому каблуці, прикраси з срібла, що міцно тримає чоний камінь, хоч то перстень, хоч намисто, хоч браслет. Сама дівчина виглядала дуже молодо. Її чорне волосся підкреслювало аристократичну блідність, довгі темні вії підкреслювали карі очі.

-Уріель, не спиш?

Чоловік, що сидів за високим столом, виглядав молодим, але мав довге сиве волосся та кілька шрамів на обличчі. Він щось писав в пергаменті, звіряючись з безліччю відкритих книг. Сталь перчатки на його руці відблискувала полум'я свічки на столі. При звернені він підняв голову.

-Мені не спиться, Матінко. Чим можу бути корисним?
-Є справа, якраз для тебе. У покинутому храмі НАЛ-ТАР збирається група фанатиків, яка називає себе Послідовниками Інквізиції. Вони збираються іти в Долину Королів.
-Вони хочуть пограбувати саркофаги померлих Королів? - чоловік був сильно здивованим. - Як люди, які називають себе "Послідовниками Інквізиції", можуть робити таке з померлими? Тим паче з померлими правителями?
-Спитаєш у них сам. Їх шлях пролягатиме через Долину Дощу. Багато темних місць, слизьке каміння... Розумієш, про що я? - жінка усміхнулась й провела пальчиками по краю стола. - Вбий їх пастора й отара сама втече.
-Буде виконано.
-Це ще не все! Тобі треба буде відправитись в Альбіон. Там, на півночі, є школа. У ній живе й навчається хлопець, ти повинен за ним наглянути. Ти його впізнаєш одразу. Запам'ятай: роби що хочеш, але ні в якому разі не дай йому померти!
-Я зрозумів. Нарешті за справу.
-Уриель, ти ж знаєш, молоді треба навчатись. Колись давно, коли в нашій сім'ї з'явився хлопчик п'яти років, старші так само сиділи й нудьгували, як і ти зараз.
-Відтоді майже чотири Епохи пройшло... Аби тільки молодь взялася за розум й виконувала накази так, як їм пояснюєш.
-У них ще є час.

Після цього, посміхнувшись, жінка пішла з кабінету, а Уріель встав з-за столу й повернувся до вікна. Покинутий замок з старими, сірими, кам'яними стінами стояв на самій вершині гребню гір. У підніжжя цих гір стоїть Великий Ліс, зелений й живий, у якому заснували своє Царство ельфи. З тих пір йшло безліч війн між людьми та ельфами, поки їх не "змусили" зупинити це неподобство й перестати ганьбитися. Після того люди й ельфи уклали перемир'я й почали сумісне полювання за тим, хто фактично врятував безліч життів по обидві сторони, вбивши ельфійського Царя. Ельфи полювали на Ассасина, люди полювали на темного мага. Тепер треба виконати майже таку ж саму справу. Вбити того, хто буде вести групу фанатиків. Важко зітхнувши, Уріель затушив полум'я свічки.

***

Через кілька днів Уриель був в Долині Дощу, сидів у засідці, на височині. Він воїн, і саме тому на ньому був обладунок із чорної сталі, що складається із укріпленого, але полегшеного сплаву, два сталевих наручі із прихованими клинками та механізмом пістолета на лівому. На поясі були ланцюги, які тримали на собі все. З лівого боку були піхви з двома короткими, одним полуторним й одним дворучним мечем. З правого боку були піхви з двома кинджалами. Томагавк був закріплений на ланцюгу тісно до піхв кинджалів, а арбалет висів біля мечів. Сумки з кулями, ножами, болтами та еліксирами висіли позаду, трохи вище на попереку були два пістолети, спереду лівіше був невеликий мішечок із золотом, правіше - з цілющими травами та алхімічними інгредієнтами. Поверх всього цього була чорна, як найтемніша ніч, шовкова мантія з капюшоном, під яким магічний димок з темряви приховував обличчя воїна. Почувши внизу кроки й голоси, Уріель встав з каменю й підійшов до краю урвища. Тропою йшла група людей в білих мантіях, кількістю в тридцять осіб, попереду всіх вів чоловік в одязі, чимось схожим на церковне вбрання. Всі люди мали з собою кинджали й смолоскипи. Спустившись з височини, він заховався в невеличкій печері, у самого входу, за камінням. Трохи почекавши, поки люди підійдуть, він вискочив зі своєї схованки. Стрибок, звук металу оголеного клинка на лівому наручі...

-Ассасин!! Вбийте невірного!!

Ціль була досягнута, але галас підняли інші, тому час бігти. Почалась погоня. Дощ лив, немов з відра. Про Долину Дощу взагалі йде багато чуток, одна з них ведеться про те, що тут дощ ллє цілий місяць й зупиняється лише на п'ять хвилин, а потім знов на місяць. Злива заглушала кроки, тому Уріель вирішив трохи скоротити шлях до найближчої схованки. Стрибок, ще один, трохи підтягнутись на камінні з однієї сторони й зістрибнути в іншу. Зістрибнути.. Легко сказати! не те, щоб він боявся висоти, але все ж високо падати прийдеться, а вороги вже близько. Бій починати не варіант - хоча фанатики не дуже добре захищені, але їх більше. Використавши закляття порталу, він все ж таки стрибнув й на великій швидкості влетів у згусток чорного диму.