Работы Буддизм На Марсе
Холодно. Обігрівачі не гріють мрійників. І фантазерів не гріють.
В мене погані відносини з Часом. Він увесь час підсовує мені незрозумілі пори року, і дні, коли сяє липневе сонце, але ллє жовтневий дощ… А ще – для мене на дворі завжди понеділок. Блін… коли я нарешті припиню клеїти з себе довбану Алісу?!
Інших людей не існує. Тільки я. Бо вони мене не помічають, і мені на них начхати. Це дуже зручно – якщо ти не хочеш когось бачити, його не існує. Принаймні, для тебе.
Якось сумно… Хочеться вибігти на балкон, стати ногами на перила і гучно прокричати: «Гей, світе! Я є, я нікуди не ділася, хоч як би ти цього не хотів! …». А не можна. Бо нервозні створіння, що їх я лагідно називаю сусідами, збунтуються. Ідіоти.
Музика… Єдиний захист, нематеріальна, але вагома ширма, що так вдало ховає мене від зайвих стресів. Саме тому в мене так рідко трапляється депресія. І саме тому я не здатна нажити собі ворогів.
Хоча ні, не через це… Просто я – друг. Не може оце дивне створіння бути кимось іншим, аніж другом. Це не життєве кредо, це професія. А замість заробітку – чужі сльози, що начисто позбавляють мене усіляких емоцій. Так, в мене добра робота.
Бо друзів ніколи не буває вдосталь. А особливо – справжніх друзів. І якщо ви зможете витерпіти ті невинні вибрики, що інколи беруть мене під свій контроль, то отримаєте друга на все життя. З гарантією.
П'ята ранку - то час геніїв.
Порожні вулиці стелять асфальтовані доріжки, запрошують до тиші, до безлюдного остріву, вільного від міських турбот... І одночасно тей острів, мов готель з гаслом "все враховано", вбирає у себе неповторний міський шарм, як-то дзвін порожніх пляшок і мільони недопалків. І якщо ти не боягуз... якщо не боїшся залишитись наодинці з собою, порпатись у власній душі, - ранкові вулиці запросять тебе у свій дивовижний танок.
Я не боюся.
Перед очами скажено миготять неонові вивіски, розчерки граффіті, різнокольорові стіни й погано припарковані автомобілі...
Мов та зламана карусель, що не знає клятого слова "ліміт", місто вводить у транс, відкриває моєму розуму щось химерне й потойбічне... але раптом...
День?
