Українські вірші

Василь Симоненко. "Можливо, знову загримлять гармати"

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.
І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.
Але не я… Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,

За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.
За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні верби довгополі,
За наші дні, прекрасні й молоді.
І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття -
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.

Цей день почався не вчора,
Цей день почався не сьогодні.
Ось орків "беха" догора,
Всі орки згинуть у безодні...

Всі кажуть: "Третій рік війни!
"Сьогодні, - третій день початку".
Але для більшості страни,
Немає дат, лиш день спочатку.

Та добре, що світанок є,
Хоч оркі лізуть, наче лава.
На захист воїн наш стає,
І кажем ми: "Героям Слава!" (с)


Вічна пам'ять всім, хто загинув в цій війні....

Це почалося ще в березні, навесні –
Мій лагідний кіт став рикати уві сні.
Розумієш, мій кіт – найласкавіший із котів,
Я б добрішого не знайшов би, як захотів.

Кіт сичить уві сні, рушить лапами навкруги,
Може, б’є по ракетах, що випустили вороги,
Може, знову біжить до підвалу, почувши свист.
І нервово шмагає ковдру смугастий хвіст.

Я би з ним розділив ті багаті знання свої,
Про причини та наслідки воєн, котли, бої,
Як копають окопи, як місто беруть в кільце.
Та не знаю слова, щоб коту розказати це.

Він сидить у вікна, золотаві замружив очка,
Наче каже – «Чи може образити хтось коточка,
Чия шубка м'якенька, неначе хмаринка з вати?".
Як коту пояснити, чому нас прийшли вбивати?

@Darwin Tremor

— Досить крові,— продекламував кат,
коли ніж, загнаний мені поміж ребер,
стримів у спині.
А я подумав, скулившись весь од болю:
що як він захоче ще й лікувати мене?

Василь Стус

Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України.
А ти шукай — червону тінь калини
на чорних водах — тінь її шукай,
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров — така ж крута,
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивій завірюсі голосінь
ці грона болю, що падуть в глибінь,
безсмертною бідою окошились.

Василь Стус