Українські вірші

[Arlen Lhermitte]

Галина Мирослава

БОМБА НЕ РОЗРІЗНЯЄ

бомба не розрізняє кольори шкіри
бомба не відрізняє тебе від твого ворога
не бачить націй і народностей
релігій і безбожництва
їй байдуже скільки тобі років
хто твої предки
де ти народився
чого досягнув
скільки в твоєму серці любові 
а в очах ніжності
як ти усміхаєшся
і як плачеш
ти для неї лише ціль
координата
вирахувана і проставлена рукою
так схожою на твою
тільки випущена тими гомінідами з ряду приматів
які так і не стали людьми

[Arlen Lhermitte]

[Arlen Lhermitte]

Перун в камуфляжі з чола витирає сажу,
Сварог у сусіднім окопі рахує блискавки.
-Тут вистачить десь на чотири години бою - каже,
- А далі мечами.. але і мечами дотиснемо.

Перун запускає у небо стрімкого сокола:
- Лети, роздивися, де потороч в землю врилася,
Під ними внизу небезпечний, рудий пісок,
Хай там і лишаються, ним з головою вкриються.

Мара наготові тримає підсумок з пращами,
Як тільки закінчиться морок - в хід піде каміння.
А поки морочить їх, водить столітніми хащами,
І групами гонить на поле із написом "міни".

Туман осідає на бороду сивого Велеса,
У засідці чутно, як стогнуть підземнії річища,
Ще трохи і тут буде гучно, спекотно і весело,
А поки в тумані лиш вовчі зіниці світяться.

А небо горить і на голови нечисті падає,
І чути в ефірі: "у нас чумовые потери!"
Всміхається тонко і шле повідомлення Лада -
"Це вам із палкою любов'ю моя артилерія!"

У небі, в землі, на воді величезними жорнами
Їх мелють на борошно й треби кладуть для врожаю,
Вони будуть вбиті, розчавлені і пережовані!
Рука, що тримає сокиру, важка і безжальна!

І буде день перший, і буде останній день спротиву,
І кожен із днів буде кращим з усіх можливих!
Просякнутий лютою вірою, кров'ю і потом,
І намертво перемотаний нашими жилами!

Старий Карачун вузлуватою злою коцюбою
По трохи тягає їх в морок смертельних навіювань.
Старий Карачун своє діло шанує і любить,
Старий Карачун мружить очі і тихо підсміюється.

Світлана Киричек

[Arlen Lhermitte]

[Arlen Lhermitte]

Справедливість загинула. Торік. У Бучі.
Помирала страшно, у вогні, зґвалтована...
Вони ж теж чиїсь діти? Так. Діти. Сучі.
Після пологів - варто було б відразу закопувати...

Польовою дорогою, вночі, під обстрілом
Тисне на газ Надія - позаду важкий трьохсотий...
"Тільки б довезти!" - шепоче та хреститься поспіхом...
Від батальйону Надії - залишилось меньше роти.

Любов волонтерить - дрони, пікапи, броніки -
Майже порожній офіс у середмісті Львова.
Лікує безсоння тістечками з "Верóніки",
Лікує тривогу канабінольними смолами.

Віра - майже осліпла від хлорпікрину -
Байдуже ловить сирени розпачливі звуки.
Вірі так само болять її незагоєні стигми -
Та цей біль фантомний - у Віри відірвані руки.

Ненависть та Гнів одягли арамідні комбези -
Ріжуть турбінами простір хижі сталеві примари -
Під крилами - смерть, замість душ - біонічні протези -
Ненависть та Гнів польоти виконують парою.

Правда - в піхоті. Ну де б іще бути Правді?
Видали "AR-ку" - Правда не може натішитись.
Правда і "AR-ка" - у кривди стоять на заваді.
Правда і "AR-ка" - єдине, що всім нам залишилось.

Не знає жалю, не згадає ніколи про милість.
Тиша. Світанок. Улюблений "триста-восьмий".
Згадуючи свою старшу сестру - Справедливість,
Крізь оптичний приціл на ворога дивиться Помста.

Василь Мулік

[Arlen Lhermitte]

[Arlen Lhermitte]

Настане день.
І ти розплющиш очі,
Можливо, вранці,
Чи посеред ночі.
Не через вибухи
Або сигнал тривоги,
Від пари слів:
"Вставайте! Перемога!"
Ти підведешся
I сповзеш по стінці -
Ми вільні! Ми живі!
МИ УКРАЇНЦІ!

(С) з мережі

[Arlen Lhermitte]

[Arlen Lhermitte]

танцюй, моя пташко, просто посеред села.
саме для цього його спалили дотла.
красива у своїй силі, сильна у своїй красі —
танцюй, моя люба, покажи їм усім.

посеред цього згарища, залишеного ворогами,
танцюй так, як завжди уміла — гордо і гарно.
танцюй за тих, хто тут народився і тут поліг.
танцюй за тих, у кого більше немає ніг.

танцюй за померлих дітей, чоловіків і жінок.
танцюй, моя рідна, ти заслужила на цей танок.
ті, хто палить тут села, вже прокляті і роздерті —
це танець твого життя, а значить танець їхньої смерті.

тож хай під твоїми ногами виростає нова трава.
хай тут будуть нові посіви і нові жнива.
хай там, куди ти вкажеш рукою, будуть нові хати.
хай тут буде чим дихати.
буде чим дихати.

хтось мусить тут танцювати, інакше все це не має ваги.
хай ворогів багато, але хай ляжуть тут вороги.
танцюй для них, пташко, вперто, без жалю і каяття.
бо це танець їхньої смерті,
бо це танець твого життя.

(с)Тетяна Власова

[Arlen Lhermitte]

[Arlen Lhermitte]

не розмовляй із ворогом, каже, не шукай у ньому людину.
це легко насправді, коли навколо стільки крові і диму.
коли все, що ми будували, раптом стало таке крихке —
я не маю часу у ворогах роздивлятись людське.
я, каже, цю зиму собі, звичайно, не вибираю.
просто сніг тут падає так, як тепер помирають —
падає безупинно, падає невблаганно.
для чого при цьому ще розмовляти із ворогами?
для чого при цьому ще намагатися їх зрозуміти?
краще прогнати їх так, щоб їм це було помітно.
я не хочу, щоб ворог любив мене або поважав.
я хочу, щоб він боявся і моїм дітям не заважав.
це легко насправді, говорить, коли навколо багато смерті —
дивитися в очі ворогу. дивитися довго і вперто.
дивитись загубленими життями, зруйнованими містами.
тому я, каже, робитиму свою справу.
а сніг
розтане.

(с) Тетяна Власова

[Arlen Lhermitte]

[Arlen Lhermitte]

Хочеш, воїне, я змию з тебе кров твоїх ворогів?
Із твого зап’ястя, з твого обличчя, з твоєї ноги.
Хочеш, заберу в тебе залишки твого милосердя?
Бо коли ворог позаду і ворог попереду — що посеред?
Хочеш, буду з тобою поруч, коли ти один?
Навчу тебе жити без їжі, вмиватися без води.
Зроблю кожен спогад таким важливим, таким безцінним.
Дам тобі найясніший погляд і найточніший приціл.
Я знаю, ти все це вмієш і сам, тож навіщо тобі ще й я.
Але якщо у світі існує краса, то у неї твоє ім’я.
Я знаю, ти хочеш сказати, що навколо немало бід.
Але якщо цей світ доживе до завтра, то лише завдяки тобі.
Ця війна лишила нас спокою, позбавила руху.
Тому дай мені, воїне, просто тримати тебе за руку.
Тому хочеш, воїне, я напишу тобі віршів, наспіваю пісень?
Або, хочеш, мовчатиму, бо навіщо тобі це все.
Ми з тобою у цій пригоді — просто вимушені співучасники.
Але любов і свобода — це те, що тут народжується одночасно.
І нехай зараз цей світ нестерпно холодний і вогняний —
все одно колись ми змиємо один із одного запах цієї війни.

Тетяна Власова

[Arlen Lhermitte]

[Arlen Lhermitte]

Ернесте, я можу з тобою позмагатися
у вмінні писати найкоротші
і найщемкіші розповіді.
Як тобі, приміром, такі?
«Ми одужали. Сьогодні будемо в садочку».
«Ледь не спізнились. Біжи до виховательки».
«По обіді сина забере чоловік».
«Нарада о першій. Встигнемо долетіти?».
Або так.
«Доню, яблука на столі на кухні».
«Ідіть гуляти, я вийду до вас пізніше».
«Треба нарешті розібрати ялинку. Почну з дощика».
«Все вибухнуло. Нас завалило. Допоможіть».
«Ви не бачили моїх батьків? Я не можу до них додзвонитись».
Чи, може, щось із цього.
«Поки я на фронті, вони знищили мій дім».
«Ми вийшли в магазин. Нам немає куди повернутись».
«Там людина. Вона світить ліхтариком. Справа від неї — провалля».
«Помовчіть. Треба розчути крики з-під завалів».
А тут пауза.
Тут про жінку, яка не говорить.
Якби ти знав, як болюче вона мовчить.
Їй більше нема кого кликати.
Бачиш, Ернесте, скільки в нас тут сюжетів.
Кожного вистачить на окремий роман.
Світу буде що почитати.

Тетяна Власова

[Arlen Lhermitte]

[Arlen Lhermitte]

І цей день, як і кожен інший, знову тобі до снаги.
Мрії твої сьогодні безумні, думки чумні.
Ти дивишся, як живою рікою пропливають твої вороги
і тішишся, що їм не вистачило міцних човнів.

Розглядаючи їхні тіла, що зійшлись у вічний танок,
ти бачиш, які вони жалюгідні, які пропащі.
А коли до тебе долітають крики їхніх жінок,
ти дужче прислуховуєшся хіба що.

Поки на вулицях порожньо, а в підвалах людно,
поки наші міста наїжачені войовничо —
це час, коли лікуватись можна ненавистю і безмірною люттю.
Тож дивись, слухай, запам’ятовуй ворожі обличчя.

Запам’ятовуй, як ми ставали сильнішими і зухвалішими,
як любили нестямно, як ненавиділи безсоромно.
Запам’ятовуй кожен день, який ти так проживаєш.
Передавай це потім зі своєю плоттю і кров’ю.

Передавай це кудись у майбутнє, кудись у вічність.
Запиши на тому папері, який ніколи не спалять.
Наші діти з народження вмітимуть дати відсіч.
У наших дітей так само буде
хороша пам’ять.

Тетяна Власова

[Arlen Lhermitte]

[Arlen Lhermitte]

Як недобра дитина вбива кошеня,
І у неï питаються – нащо?
Вона злиться із вереском – «ні, це не я!»
I вину не признає нізащо.

Як недобра людина розкаже тобі
Свою версію, дику і хвору,
Що в тридцяті у нас не було боротьби,
Або "нє било Голодомора" –

Знай, убивці птахів, кошенят, цуценят
Виростають і хочуть добавки:
Твій охайний будинок, машину та сад,
Чи мішечок зерна з-попід лавки.

I вриваються в дім, як у давні роки,
I вбивають, безжальнi та ниці.
Ми колись у вікно виставляли свічки,
А тепер виставляєм рушниці.

Три малі колоски, почорніла межа,
Не могила – окоп оборони.
Як недобрий народ свого гострить ножа,
Добрий, зрештою, купить патрони.

Не здавай бiльш нікому ніколи своє –
Тiльки так ми минуле завершим.
I коли хтось говорить, що він тебе вб'є,
Краще вір.

І стріляй в нього
Першим.

Darwin Tremor

[Arlen Lhermitte]