Ніщо не вічне, не живе,
І той садок, що біля тину,
Засохне, згине, пропаде,
Попавши в часу павутину.
Ніщо не вічне, навіть сонце,
Бо і йому написаний кінець,
Але, нехай ще світить у віконце,
Поки не прийде морозець.
Ніщо не вічне, й те кохання,
Яке приносить море почуттів,
Бо є у ньому і страждання,
Яких ніхто б не захотів.
Ніщо не вічне, й те життя,
А жаль, бо хочеться нам жити,
І відчувати почуття,
Страждати, мріяти, любити.
Ніщо не вічне, не живе,
Усе засохне, згине, пропаде…