Важливі дати в українській історії

[Arlen Lhermitte]

🗺🇺🇦25 червня 1848 року у Львові під час «весни народів», вперше був офіційно піднятий сучасний український синьо-жовтий прапор, який українці Королівства Галичини й Володимирії вивісили над Львівською ратушею як національний прапор.

Саме після цього випадку синьо-жовтий стяг набував усе більшої популярності в українців, а після революції 1905 року його почали використовувати й у Наддніпрянській Україні.

[Arlen Lhermitte]

[Arlen Lhermitte]

27 червня 1663 року, на околицях Ніжина розпочалася Чорна рада, під час якої не лише козаки, але також селяни та міщани – «чернь», мали право голосу в ході обрання гетьмана Лівобережної України.

Претензії на гетьманську булаву Лівобережжя висунулили Яким Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко, котрих підтримували північні полки, і запорозький отаман Іван Брюховецький. 27 червня 1663 року на околиці Ніжина розпочалася козацька рада, на яку прибуло московське посольство з 8-тисячним військом.

Хороший оратор і популіст, Брюховецький, видаючи себе за поборника інтересів народу, зумів знайти підтримку козацьких низів, а також міщан і селян («черні», звідки й назва ради), які брали участь у виборах, і був обраний гетьманом Лівобережжя. Невдовзі Сомко і Золотаренко були заарештовані за підозрою у підтримці відносини з гетьманом Тетерею і страчені 28 вересня 1663 року разом із рядом полковників, що їх підтримували.

"Руїна", яка настала після "Чорної Ради", була не громадянською війною, а московською інтервенцією за допомогою запроданців як Брюховецький. У січні 1664 року за оборону Глухова від польсько-татарських військ і перемогу над польським військом у Пироговській битві Брюховецькому був наданий в Москві боярський титул і він одружився з княжною Дарією Ісканською з роду Долгоруких.

Однак, після Андрусівського перемир'я 1667 року, за яким Гетьманщина по Дніпру була поділена між Польщею і московією, Брюховецький примирився із правобережним гетьманом Петром Дорошенком і домігся вигнання всіх московських військ з Лівобережної України. Вимогу Дорошенка зректись булави заради об'єднання України, Брюховецький сприйняв як зраду і присягнув на вірність Туреччині.

Це не знайшло підтримки у низового козацтва, і 17 червня 1668 року під час битви поблизу Опішні (Полтавщина) він був схоплений власними козаками й виданий Дорошенкові, за наказом якого був забитий до смерті.

Поховали Івана Брюховецького з належними гетьманськими почестями у збудованій ним Богоявленській церкві в Гадячі.

У 1857 році Пантелеймон Куліш написав роман «Чорна рада», який став першим історичним романом українською мовою та був присвячений подіям 1663 року.

[Arlen Lhermitte]

[Arlen Lhermitte]

🇺🇦🟥30 червня 1941 року у Львові Українськими національними зборами проголошено декларацію про відновлення Української держави.

Після поразки Української революції 1917-1921 років Україна втратила незалежність, а її землі опинилися у складі СРСР, Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини.

Однак українці не змирилися. Уряд УНР в екзилі, гетьманські кола та націоналістичні організації продовжили боротьбу за створення незалежної держави. У міжвоєнний період на перші ролі виходить молоде покоління українських патріотів, об’єднаних у лавах ОУН.

Найбільш радикальну позицію займала ОУН(Б) на чолі зі Степаном Бандерою. Вона планувала використати німецько-радянську війну для розгортання боротьби за суверенну українську державу. Готувалися похідні групи (до 6 тисяч осіб), які вслід за Вермахтом мали просуватися на територію Радянського Союзу. При цьому ОУН(Б) не розголошувала своїх намірів, прагнучи поставити німецьку владу перед доконаним фактом.

Радянські війська залишили Львів 29 червня 1941-го. А вже о 4.30 ранку 30 червня, не чекаючи основних сил німецької армії, до міста увійшов батальйон «Нахтігаль» (північна група «Дружини українських націоналістів», створеної після перемовин ОУН з Абвером, налічував 330 бійців на чолі з Романом Шухевичем), який мав забезпечувати проголошення державотворчого акту.

За кілька годин у Львів увійшла похідна група на чолі з Ярославом Стецьком, якому Український національний комітет надав повноваження для проголошення незалежності. Були оперативно проведені переговори з провідними діячами українського політичного руху. І о 18.00 у будинку місцевої «Просвіти» на площі Ринок розпочалися Українські національні збори, на яких були присутні понад 100 делегатів з усієї України, а також представник митрополита Андрея Шептицького – Йосип Сліпий.

Збори проголосили відновлення Української держави та створення тимчасового уряду на чолі з Ярославом Стецьком – Українське державне правління. З дипломатичних міркувань в останній момент був доданий третій пункт, що проголошував подальшу співпрацю з «Велико-Німеччиною» (його не було у першій редакції документу). Щоправда, він не захистив від подальших репресій, але широко використовувався у ворожій пропаганді.

Акт закликав українців «не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада». Наступним кроком мало стати відновлення Української держави у Києві.

Текст документу встигли двічі передати по радіо. А Український національний комітет у Кракові наступного дня видав з цього приводу інформаційний бюлетень (перший і водночас останній). У багатьох населених пунктах були оперативно створені і розгорнули діяльність українські органи влади.

Підготовка Акту здійснювалася таємно і стала повною несподіванкою для окупаційної німецької влади. Двоє німецьких офіцерів 30 червня, зачувши про збори, прибули на них вже після початку і спершу погано уявляли, що відбувається. Професор Ганс Кох виступив з обережною промовою, підкресливши, що створення Української держави не входило в найближчі плани Німеччини. Але за кілька днів дії «союзників» стали більш жорсткими.

3 липня 1941-го у розмові із заступником державного секретаря Рейху Ернстом Кундом Степан Бандера заявив: 💬«Ми вступили в бій, що розгортається зараз, щоб боротися за незалежну і вільну Україну. Ми боремося за українські ідеї і цілі. Я дав розпорядження негайно організувати в окупованих німецькими військами районах адміністрацію та уряд країни… Я хотів би ще раз ствердити і вияснити, що стосовно всіх наказів, які я видавав, … я не покладався на жодні німецькі власті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від українського народу».

Не переконавши Степана Бандеру та Ярослава Стецька відкликати Акт, за кілька днів їх заарештували і згодом направили у концтабір Заксенгаузен. 11 липня була заборонена діяльність будь-яких українських організацій, а у вересні нацисти розпочали масові арешти та розстріли оунівців.

[Arlen Lhermitte]

[Arlen Lhermitte]

🇺🇦30 червня - річниця звільнення легендарного острова Зміїний.

Два роки тому Сили оборони України вибили з острова окупантів та повернули його під український прапор. Саме на Зміїному пролунала відома фраза українського прикордонника, який вказав напрям російському військовому кораблю.

Ці слова стали символом незламності та сміливості українського народу й облетіли весь світ.

[Arlen Lhermitte]

[Arlen Lhermitte]

2 липня 1951 року радянська газета "Правда" засудила вірш Володимира Сосюри "Любіть Україну!". Письменника назвали "буржуазним націоналістом" та "продажним бандерівцем", а вірш деякий час ніде не друкували.

Ліричне спонукання любові до України в комуністичних умах ототожнювалося з багаторічним національно-визвольним рухом, який більшовики таврували як “буржуазний націоналізм”.

Стаття під назвою “Против идеологических извращений в литературе” була покликана очорнити ім’я поета, а головне – ідею самого вірша. “Перекручення буржуазно-націоналістичного характеру” – ось як пропагандисти висловилися щодо українського патріотизму.

Вірш, сповнений глибокої любові до рідної землі став предметом переслідування поета. Після розгромної статті Володимир Сосюра став небажаним письменником в срср і жодне видання не бралося за публікацію його творів. Так тривало аж до смерті сталіна. Коли ж поет покинув “чорний список”, то його вірш все одно піддався цензуруванню, направленому на “радянізацію” любові до України.

Скандал із критикою вірша Сосюри підняв на поверхню низку тодішніх соціально-політичних проблем. В срср питання національної ідентичності виявляло справжнє лицемірство комунізму. З одного боку, більшовики в 1920-х через політику коренізації нібито намагалися апелювати до патріотичних почуттів народів, що входили до російської імперії. Однак короткий період показової українізації швидко змінився уніфікацією радянської гуманітарної політики, яка не мала нічого спільного з українським патріотизмом.

Спроби радянських функціонерів “склеїти” між собою радянські республіки проводилися у дуже не інклюзивний спосіб. Поряд з переслідуваннями прихильників старого режиму, заможних селян, священників, опозиції всередині партії під більшовицькі чистки потрапили і тисячі представників української патріотичної інтелігенції. Сама ідея незалежності України чи бодай якоїсь її окремішності від срср викорінювалася всіма можливими способами протягом десятиліть.

[Arlen Lhermitte]

[Юланна]

Сьогодні 9-го липня в Києві та Кривому Розі оголошено Днем жалоби.

Вшануйте пам’ять тих, чиї життя забрав ракетний удар росіян.

[Юланна]

[Юланна]

Сьогодні день другої річниці теракту в Оленівці.

Світ має знати про цю трагедію та хто її скоїв.

Зберігайте і шануйте пам’ять жертв російського злочину.

[Юланна]

[Юланна]

Україна — в кожному з нас. Незалежність — у кожному з нас.

Незалежність сьогодні має втомлені очі, які бачили все.
Незалежність усміхається, коли українцям вдається.
Незалежність — це тиша, коли ми втрачаємо своїх людей.
Незалежність — це клятва ніколи не забути полеглих героїв.
Незалежність має присмак диму й пилу на полі битви і в цивільному житті.

Так відчувається нами свобода.©

[Юланна]

[Юланна]

29 серпня, у День пам'яті захисників України, ми вшановуємо тих, хто віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави.

Ця дата пов’язана з одним із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення — виходом українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році.

Після лютого 2022 року ледь не щодня українські воїни гинуть у битві за нашу країну.

Кожен, хто віддав своє життя за українську Держаність, — не просто ім'я на сторінках історії. Це цілі всесвіти, що мали свої мрії, родини, життя. Вони залишили все це, щоб захистити нашу землю та свободу.


Вічна пам'ять нашим полеглим захисникам та захисницям.

[Юланна]

[Юланна]

4 вересня 1965 року у київському кінотеатрі «Україна» під час прем'єри фільму «Тіні забутих предків» відбулася акція протесту проти політичних репресій.

Перед початком фільму на сцену вийшов Іван Дзюба і виголосив:
Зараз в Україні ведуться арешти української інтелігенції — письменників, поетів, художників. Так, заарештована група людей в Києві і Львові. Хто за нас, встаньте в знак протесту проти арештів.
Директор кінотеатру відштовхнув письменника від мікрофона. В'ячеслав Чорновіл вигукнув:
Хто проти тиранії — встаньте!

Встав Василь Стус і закликав:
Протестувати повинні всі: сьогодні хапають українців, завтра хапатимуть євреїв, потім росіян!

Дзюбу звільнили з видавництва «Молодь», а Чорновола — з газети «Молода гвардія». Стуса вигнали з аспірантури, згодом заарештували.

Рівно за 20 років 4 вересня 1985 року в таборі для політв'язнів у Пермській області Василь Стус помер.

Як добре те, що смерти не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст…
В. Стус

[Юланна]