Твори наших користувачів українською мовою

І'мя автора: Користувачі
Жанр: мініатюри та оповідання
Соавторы: Малюк;

Название	Просмотров
"Ще є час…" Кам'яне серце		3516
"***" Lyonesse		2543
"2 хвилини" Тапка Хотем		2824
"***" Eovin		2700
"Вони не встигли" Кам'яне серце		3019
"Вона" Eovin Hotem		2662
"Його погляд" Eovin Hotem		2840
"Розлука" Eovin Hotem		3011
"Справжнє кохання" Eovin Hotem		4316
"Уривок з оповідання про Голодомор" Святой Абдулла		5991
"Осіннє небо" Білко		5357
"Психушка" Білко		2607
"Битва за місто" Slim Shady SRS		2676
"Віриш? Повір…" Загублена		2411
Різдво на Волині		2153
Історія з життя "Вибір" Автор: Зелье оборотное		1770
"Кожен українець" Автор: світанкова фея		1926
Оповідання Автор: MizukiRin		1899

Открыть все произведение

прикольно

Писав нещодавно на один конкурс, от вирішив викласти.

Моє місце в країні.

Як молодь відчуває себе в країні, що є її однолітком? Держава, яка з нетерпінням чекає на своє повноліття, держава-тинейджер з проблемами самоствердження й реалізації наврядче викликає довіру у тих, хто залишив цей «важкий» вік далеко позаду. Але як же юнь, що дорослішає разом з Україною, переживає те саме і розуміє свою Вітчизну. Ці молоді люди, нове покоління, перша генерація українців незалежної землі, що сьогодні є молоддю, а завтра буде основою нації, чи зручно їм в цій державі? Що вони думають з приводу свого майбутнього, чи відчувають українське коріння? Ось ті запити, що зараз стоять перед нашою Батьківщиною, перед її народом та… переді мною, адже саме на них я шукатиму відповіді.

Моя Батьківщина лише на два роки старша від мене. Така різниця в віці не створює бар'єру ані в стосунках, ані в розумінні одне одного. Але й впевненості у «щасливому завтра» вона не дає. Молодість – це гарячкуватість, недосвідченість, легковажність і часто безвідповідальність. Цих рис не бракує й Україні, що тільки-но ступає на стерню життя. А нам залишається днювати і ночувати в страху за своє майбутнє та будувати лише обережні нечіткі плани. Що замінить нам віру в наступний день? Мораль?! Її вже давно нема в суспільстві, система цінностей якого побудована на грошах та фізичному задоволенні. Патріотизм? Так, він є. Але то не фанатичне відчуття любові до Батьківщини. Скоріше якась притуплена гордість, що виринає з глибин душі, коли бачиш Софію чи Лавру. Зрідка хвилями накривають приступи бажання діяти: негайно зробити щось для держави, ввійти в її історію і принести користь. Але то миттєвості. Буденне ж життя в Батьківщині – це низка дрібниць і незначних подій, що затягують у себе і роблять життя нікчемним. А країна, що країна? Хіба може вона зробити щось для нас, коли сама ще ледве стала на ноги?!

Звісно некомфортно жити в державі, в якій за чотири роки проходить 2 пари виборів, а з усіх боків стискають нав'язуванням абстрактної національної ідеї та брехливою спекуляцією історичним минулим. І розривають між Заходом і Сходом, яких представляють непримиренними ворогами. Некомфортно й в місті, де процвітають свавілля і розпуста, а засоби до самореалізації потребують каталізатора в вигляді грошей. Суспільство, де царить хаос і аморальність, так чи інакше навіює чорний песимізм і меланхолійну «сплячку».

Моє місце в Україні, як і місця сотень тисяч інших молодих людей безнадійно загублене. Чи, може, воно поки що не виділене, чи квитків в наш театр продано більше, ніж є вільних місць. Адже всі пошуки цього примарного «раю» до цього часу були марними. Але хіба Батьківщина винна?

Країна – це сума волі, зусиль, праці і ентузіазму цілої нації, її населення. Вона спочатку бере і накопичує все це, а тільки потім віддає суміш: комфорт і впевненість. Як же ми можемо вимагати готової мікстури в фармацевта, що не має інгредієнтів? А хто сьогодні готовий дати ці інгредієнти?! Одиниці. Горе нашій землі, адже разом з родючими ґрунтами, милими краєвидами, давньою історією, вигідним положенням їй дістався байдужий народ. Так, байдужий пасивний народ, що живе за принципом «наша хата з краю, нічого не знаю» і є невиразним, однорідним. Саме в цій масі неможливо відшукати свого місця, адже тут індивідуальності зливаються в натовп, що не має обличчя.

Але я – українець, хай в моїх жилах тече кров й інших націй. Тут я народився, тут дорослішав, тут розмірковував, тут закохувався, тут наступав двічі на одні граблі і йшов далі; а значить тут і житиму, тут і помру. Можливо мені не доведеться відшукати себе, та я ладен все життя провести у боротьбі, аби дати змогу своїм дітям, чи дітям моїх дітей знайти це заповітне «місце в Батьківщині». А можливо моє місце – це і є барикади, може я той «вічний революцьйонер», який пробудить народ. Наврядче. Бо тут не допоможуть крики з Майдану чи душевні заклики. Лише поступово, покоління за поколінням, країна буде кріпнути, а населення ставати чистішим. Адже природний відбір триває, і бур'ян, який ми маємо «пильно й неустанно» полоти зникне тільки з часом. І от коли суспільство країни буде об'єднане ентузіазмом, творчим натхненням і любов'ю до Вітчизни, до людей, до праці, тоді й тільки тоді я зможу з впевненістю сказати, що не дарма прожив життя, і забронював білети в партер своїм нащадкам. Єдина користь, яку я можу принести суспільству й Україні – це всього-на-всього показати приклад іншим. І якщо сьогодні зерна розуміння себе, як частини країни, посіяно в сотні сердець, то незабаром вони проростуть в мільйонах. Та й Україна до того часу подорослішає, одумається, і стане твердою ходою, а не кволим чалапанням, крокувати в майбутнє.

Щось таке.. (с)

Поспішайте творити добро.

"Поспішайте творити добро. Життя таке коротке"
О. Довженко

І правда, життя настільки коротке... Досить часто мі забуваємо про добрі справи, адже, тільки вони роблять наш світ яскравішим, кращим. Без добра наше життя стає сірим, сповненим агресії, зла, поганого настрою. І не завжди знайдеться людина, яка зможе перевернути баночки з яскравими фарбами і вилити їх на наше життя. Ці краски - це і є добро, яке роблять інші для нас. Добро - це те, що ми даємо іншим людям, а радість, посмішка - це те, що ми отримуємо взамін нашим справам.
"Поспішайте творити добро" - казала Мати Тереза. Навряд чи знайдеться така людина, яка б не знала цю дивовижну жінку. Вона зробила незліченну кількість добрих справ.
Одного разу, коли Тереза подорожувала під час відпустки до монастиря Лорето, сказала: "Я повинна піти з монастиря й допомагати бідним, живучи їх життям. Це було веління. Не скоритися йому означало б зраду віри".
Вона хотіла робити добро і вона його робила. Нам залишається тільки брати з неї приклад і ... "поспішати творити добро".

не флуд, проте не твір.

Зима - то чудова пора року: кучугури снігу, що підпирають двері хати, або бузок з пуп*янками, як було у мене за вікном ще на початку грудня. Це маса емоцій та вражень, це багато подій, з якими ми стикаємось щодня у школі, інституті, на роботі, це маса зачервонілих облич та щасливих очей, які ми бачимо щодня. А ще - це новорічний шопінг та яскравий пакунок під ялинкою.

Зима сповнена вражень, і я просто відмовляюсь вірити, що за всю зиму ніхто не написав жоднюсінького рядка, що ні у кого не виникло бажання писати, творити, й він йому не піддався. За довгий карантин, за чудові новорічні канікули.

НЕ ВІРЮ, як сказав би Станіславський. Я хочу почитати Ваші роботи. Я хочу, вимагаю і прошу. Я не хочу підручників і конспектів з дивними словами. Я хочу милозвучні речення, що оплітають серце й жалять в серце. Я не хочу жахливого графоманства одногрупників - я хочу ваших теплих слів, або навпаки - жагуче холодних, що відправляють одразу в нокаут.

Люди, не знаю як Вам, а мені було сумно бачити в новорічному випуску газети НЕноворічні мініатюри. Сумно і соромно. =resent=

А ще після цього чомусь задаємось питаннями (чи то тільки я?) - чому мініатюри в ДК схожі на шкільні твори, а не на маленькі історії життя...

Леди Очаровашка, таке насправді цілком можливо. Натхнення легко втопити а чому завгодно, в тому ж Інтернеті чи з пляшкою в обіймах. Тож не дивно що творів мало, а гарних ще менше.

Раджу почати з себе. Викладай що є. Для мене наприклад більш надихаючою і творчою порою є осінь, а зима - літературна сплячка.

ПРАПОР
Прапор — це не тільки кусок тканини. Дуже часто прапор — це втілення людських надій та ідеалів. За ним стоїть історія країни, яку він представляє, минуле й сьогодення всього народу й дуже часто — його майбутнє.
Свої кольори національний прапор України запозичив у безхмарного блакитного неба й золотих полів пшениці. Тризуб, цей старовинний символ сили та волелюбства, є основою державного герба України. Ці національні атрибути уособлюють вікову боротьбу нашої багатостраждальної землі за волю, суверенітет і незалежність.
Одним з найдавніших прапорів у світі є британський прапор. Його хрести символізують святих захисників стародавньої Англії, Шотландії й Ірландії. Деякі історики говорять, що британський прапор отримав свою назву Юніон Джек від Джеймса І, при якому в XV11 столітті об’єднались Шотландія та Англія.
Американський прапор називається «Зірки і смуги». Червоні та білі горизонтальні смуги представляють тринадцять первинних штатів, які заявили, що вони більше не будуть колоніями Великобританії. Білі на синьому фоні зірки прапора представляють кількість штатів, які входять до складу Сполучених Штатів. Зараз їх п’ятдесят. Канадський прапор складається з трьох вертикальних смут: двох червоних — справа й зліва та білої — між ними. В центрі білої смуги міститься кленовий лист.
Прапори Нової Зеландії й Австралії дуже схожі. На фоні британського прапора в лівому верхньому кутку австралійці розташували білі зірки Південного Хреста на блакитному полі. А на новозеландському прапорі — червоні зірки на блакитному полі.

Edwin, ммм, вибачте, а це точно Ваше творіння? Бо я його знайшла на цьому сайті, тому з'явились сумніви...

я щось незрозумів хто закинув мій твір на сайт?
так він мій він ще в мене в зошиті навіть є коли я його писав в школі на контрольні роботі.

Pistol, проблема в тому, що я не можу це перевірити... Впевнені, що не виставляли свою роботу на цей або інший сайт?

У мене виникають сумніви щодо авторства через граматичну складову твору й повідомлень.