Епілог

Три роки потому.
- Не тра тут байки травити, всьо я сам знаю! – трішки захмелівший Рубеус Гегрід кричав, розливаючи на барну стійку вогневіскі, - Гаррі Поттер вчився в нас, ну у нас в Гріндевальдсі! Тойво…давно ше…ніяким чесне слово був він, Вікторе, повір мені…Ото возився з Дамблдором та й всьо!
- Ну я чув, шо він був гогдим хлопцем, так, Гермовніна? – Віктор Крум вже добряче напився. Його велика голова лежала на плечах у Герміони Грейнджер, яка також була не надто твереза.
- Та ну його в біса того придурка! Я слабо його пам’ятаю…після Революції, ну як всім стерли спогади, нав’язані тодішнім директором Дамблдором, ніхто не балакав про ті часи.
- Та а шо про них балакати? Дамблдорівщина, ми були рабами, психіка не витримувала і ми збожеволіли. Якби не Міністр, ми б і зараз горбатились. Добре, що наш розум знову став нормальним, ага. Його Революція врятувала нас. Шо не кажіть, а Гелерт Гріндевальд класний мужик! Присік їх…уявляю як тяжко си йому було…
- То давайте ж вип’ємо за Гелерта Гріндевальда! – раптом вигукнула Герміона на всі «Три мітли», підіймаючи свій келих, - Сьогодні рівно три роки з моменту завершення Великої Революції він визволив нас, дав нам змогу відчути себе справжніми чарівниками, а не рабами в руках божевільного Дамблдора! Славімо Гріндевальда, найкращого та наймогутнішого чарівника усіх часів! Ура!
Всі захлопали та підняли і свої келихи.
Вечір вдався на славу.