41.Велика Гра

Розділ останній

Велика Гра

Я знаю, ти переможеш Відомо-Кого, і тоді ми зможемо назавжди бути разом, як я і мріяла ще з того моменту, коли вперше побачила тебе. Гаррі, коханий...



Дехто живий, дехто мертвий. Але дуже багато людей були зараз зламлені. Морально. Перемога була не такою, якою мала бути. Події відбувались так, як не мали відбуватись. Все не так…
Гаррі нічого не відчував. Вперше за багато років його життя у цьому світі його тіло відчувало спокій. Він поглядав на те, як Гелерт Гріндевальд проходив повз всіх тих, хто був живим. Він запозичив собі тіло Волдеморта. І зараз, здавалося, всі чітко усвідомлювали, що сталось. Велика Гра, перше, що прийшло в голову Гаррі. Дуже велика гра, всі фігури відіграли свою роль, все стало так, як мало бути.
І тільки зараз Гаррі зрозумів, чому всі називали Гріндевальда Великим Чаклуном. Справді Великим. Чомусь, дії Волдеморта та Дамблдора здавалися тепер нікчемними. Всі їхні дії – це дорога до світового панування Гелерта Гріндевальда.
- Чому так тихо? Чому не святкуєм? – Гріндевальд посміхався. Він ходив поміж чаклунів але ніхто не наважувався хоча б торкнутись його. Всі були ніби загипнотизовані. Навіть смертежери і ті, здавалося, прийняли все так як є, - Шкода, що тіло цього нездари. Ніколи не вважав Редла за темного чалуна. Чому ви його всі боялись? Можливо це ваш страх створив в уяві образ такого собі лицаря – Албуса? Країні потрібні герої, не сперечаюсь…
Туман. З’являвся туман, дуже густий.
Гаррі нарешті ніби оговтався. Він перевів погляд на Герміону. Та все ще уважно спостерігала за Гріндевальдом.
- Гаррі…
Хлопець повільно оглянувся.
Пікто Теодор Радагаск стояв недалечко і махав до Гаррі. Чомусь Гаррі здалося, що це не насправді. Ніби сон, Радагаск був якимось несправжнім.
- Шкода школу. Можливо, ми таки сможемо її відновити?, - продовжував Гріндевальд і хтось навіть відповідав йому.
- Гаррі! – вже трішки голосніше крикнув Радагаск і почав махати рукою ще сильніше, - Ходи-но сюди, хлопче!
Хлопець змусив себе зробити крок, інший. Це було тяжко, проте він підійшов жо чарівника, який ховався за деревом.
- Не звертай уваги, хоча я знаю, що це важко, - Радагаск балакав насторожено, проте здавалось, що він розуміє що каже, - це дуже складно, я розумію, Гелерт вмів таке робити. Вони такими будуть ще довго, це щось типу гіпнозу. Добре, що ти маєш такий собі імунітет проти таких штучок.
- Імунітет?..
Радагаск кивнув, щось шукаючи в кишені. Через секунду він дістав чорну кулю, яку Гаррі вже колись бачив.
- Недавно то було, правда? Вибачай звичайно, але я мав якось зробити це, прокляття подіяло. Темні чари не завжди є поганими, іноді лише вони можуть завадити іншим темним чарам, значно сильнішим. Проте тепер ти маєш імунітет.
Гаррі дивився на Радагаска відсутнім поглядом. Він згадав цю кулю, і згадав як Дурслі подарували її йому, і навіть ті відчуття трішки пригадувались. А від думав, що це Октіус хотів його заклясти…
- Що відбувається? – нарешті запитав Гаррі.
Туман почав поволі розвіватись.
- Сходження цього старого на трон, так би мовити, - спокійно мовив Теодор, - У нього був лише один горокракс, але ніби з побічною дією. Він мав відкритися лише тоді, коли саму річ, в якій міститься він знищують. Волдеморт загинув, горокрас розкрився.
- Але чому тільки зараз? – Гаррі поглянув на те, як Гріндевальд розмовляє з усіма, хтось вже сміявся і привітно щось вигукував, - тобто Волдеморт вже ніби як помирав…
- Ну, Гаррі, але ж не остаточно. В нього також були горокракси…Тепер їх нема, і Гелерт звільнюється. Ця була дуже тонка гра. Я навіть ніби трішки задоволений тим, що бачив її від початку до кінця. Гелерт ще давно розумів, ким стане Том Редл і ще тоді, задовго до свого падіння він зачаклував у ньому власний горокракс. Гелерт знав, що загине, проте не хотів цього, як і будь – хто з нас. Волдеморт не міг навіть подумати, що так станеться, хоча його попереджали…
- Хто?
- Та хоча б покійний Албус, - кинув Радагаск, але помітив здивоване обличчя Гаррі і пояснив, - після своєї смерті він зумів повернутися на землю і вирішив попередити Волдеморта про те, що дізнався. Але той вважав, що все тримає під контролем. Та чорт забирай, я б також так вважав! Цього, що сталося ніхто не міг передбачити. Окрім мене та Северуса Снейпа. Саме тоді, коли ми склали всі частинки мозаїки перед нами постала картина можливих дій. Тоді і створилася Зміїна хватка. Точніше дві. Мені та Северусу. Книга, яка не є чаклунською. Вона лише запропоновує ті варіанти, які не можуть статися насправді. Вона йде на кілька кроків вперед за нас всіх. Вона вже знає, як все закінчиться. Вона робить дива, але не творить чарів. Вона – унікальна в своєму роді.
Гріндевальд дивився на них. Гаррі помітив це. Радагакс також. Хоча той стояв ще дуже далеко від них, проте бачив, що двоє людей не ведуться його словам. І він вирушив до них.
Гаррі чомусь злякався.
- Зараз все вирішиться, Гаррі. Потрібно лише одне – знищити ще його. Цим займеться Северус, а нам потрібно лише чекати. Але…це буде складно. Проте ми єдині зараз, хто може змінити все.
Гріндевальд був недалеко від них, проте чомусь зупинився. Його очі трішки звузилися, але посмішка все одно гуляла по обличчі. Саме обличчя ніби підкреслювало всю різницю між Волдемортом та Гріндевальдом. Жорстокість, хаос та помішаність проти чіткості, мудрості та сили.
- Цікаво, а хто це ото там ховається, га? Невже це ти, Теодоре? Здається мені, що я не помиляюсь! Друже!
Радагаск мовчав і лише твердо дивився на колишнього господаря. Гаррі на мить здалося, що той злякався.
Всі люди перевели погляд на Гаррі та Радагаска. Але ніхто не впізнавав їх. Гаррі відчував себе як миша, яку спіймали в мишоловку.
- А це біля тебе не Гаррі випадково? Так, точно він! Як справи, Гаррі?
- Мовчи, - просичав Радагаск. В руках від сильно тиснув Зміїну хватку, - зіжми її!
Проте Гаррі не міг. Його руки ніби не відчували його, а язик почав створювати букви, які ставали словами. Чарів темної кулі програють чарам Гріндевальда.
- Непогано, пане, - посміхнувся і Гаррі, виходячи вперед, - тільки от щось дуже жарко. Радий вас бачити, пане!
- Ой ти мій хлопчику, а я як радий, - Гріндевальд дістав чарівну паличку, - хочеш я зроблю так, о буде прохолодно?
- О, було б непогано, пане.
Гріндевальд кивнув і навів на Гаррі чарівну паличку, бурмочучи якісь слова.
- Так краще?
- Набагато, пане.
Радагаск вийшов вперед, розуміючи, що Гаррі потрапив під чари.
- Годі, Гелерте, це було ефектно, але ти не один такий розумний.
- Теодоре, ти про що? Я повернувся, що врятувати вас! Чи не так, мої дорогі?
Всі люди почали кивати та вигукувати:
- Авжеж, пане!
- Дяку вам!
- Ви найкращі, я ваш шанувальник!
Останні слова вигукнув Невіл. Він стояв поряд з Герміоною. Очі їхні були пустими.
- Ну от, бачиш? Але чомусь мені здається, що ви не раді бачити тут Теодора Радагаска, чи не так?
Слова Гріндевальда лунали дуже голосно. Люди йому вірили і хотіли, щоб він балакав до них. Вони хотіли його чути.
- Так! Хай іде геть!
- Його ніхто не запрошував!
Гелерт зітхнув.
- От бач, ніхто тобі тут не радий. І тебе, до речі, не врятує ота книжечка…
Він сміявся. Голосно, запроконувши назад голову.
« Де ж Северус?...», гарячково думав Радагаск.
- Зробіть коло навколо них, - вже твердим голосом наказав Темний Чаклун, окинувши гострим поглядом загіпнотизованих чарівників, Вони швидко почали рухатись і вже через кілька секунд Гаррі Поттер та Пік то Радагаск були оточені ними.
Гріндевальд легенько похлопав долонями.
- Чудово, залишились лише деталі.
Він підійшов до них впритул. Радагаск хотів були дістати свою чарівну паличку але Гріндевальд лише одним поглядом зробив так, що паличка вилетіла з його рук. Лице Радагаска поблідніло. Снейпа досі не було.
- Я розумію, тебе, - тоном священника почав Гелерт, походжуючи довкола, - розумію так, як ніхто. І мені тебе шкода. Я б не хотів розділити з тобою твою участь. Ти програв. Тобі не зрівнятися зі мною, це жалюгідно з твого боку.
- Ти помиляєшся, Гелерте, - Радагаск намагався бути спокійним, - це ти програв. Подивись назад…
Гріндевальд посміхнувся і перевів погляд туди, куди показував Радагакс. Позаду нього стояв Северус Снейп, тримаючи перед собою чарівну паличку.
- Кінець, - промовив він, зловісно розтягуючи посмішку, - нарешті…
Радагаск вигукнув:
- Северус, вбий його! Давай!
Проте Северус не спішив. Він ближче підійшов до Гріндевальда і глянув йому у вічі.
- Це кінець. Я все зробив правильно…Всі ці довгі роки…
Голос Северуса Снейпа ставав переможнім і ніби веселим.
- Це було чудово! Вдало розіграна партія! Пане, я можу дозволити собі трішки лірики?
- Авжеж, Северусе, мій відданий помічник, - солодко промовив Гріндевальд, - роби як знаєш. Ти чудово виконав свою справу. Він твій, а хлопець мій.
Радагакс не вірив своїм очам. Тільки не це…
- Редуктор! – вигукнув Снейп і Зміїна хватка в руках Радагаска вибухнула, - вона заважає.
Пік то закричав адже закляття торкнулося і його руки, яка розлетілася на куски.
- Ніііііііііі, Северусе! Ти не міг!!!
- Я – міг, - спокійно продовжував той, - я міг…Шкода, що ніхто навіть не міг подумати на кого я насправді працюю. Дамблдор та Волдеморт – два маніакальних кролика, які тільки бачили одне одного і не розуміи очевидних речей, які відбувалися перед їхніми очима! Вони думали, що я їхній, але це було не так. Відданий навіки, справжньому Темному Лорду Гелерту Гріндевальду, я крокув поряд з вами…Проти тепер все інакше, вся громада прийняла Гелерта.
- Він закляв їх!
- А є різниця? Чи люди не сліпі у своїх бажаннях? Їх потрібно лише…трішки підштовхнути…Але тепер вже вибач, але я мушу. Авада Кедавра.
Тіло Радагаска розм’якло та впало на суху землю, на якій сьогодні пролили багато крові. Шматки Зміїної хватки валялись поряд.
Северус Снейп крутнувся на підборах та промовив до Гріндевальда.
- Ви будете вбивати хлопця? Чи це зробити мені?
- Для початку, я зніму з нього Оману, - сказав той, і за мить Гаррі ніби прокинувся. Вже вкотре. Він відразу помітив мертвого Радагаска, та Гріндевальда з Снейпом, які стояли поряд.
- А зараз біжи, так як можеш. Ти ж справний хлопчина. Не думаю, що Албус помилявся в твоїх здібностях. Я хочу дати тобі шанс. Шанс померти швидко та безболісно, як це зробив колись мужній Теодор, - промовляв Гріндевальд, - просто признай нас. Просто стань на коліна…
Гаррі зрозумів, що нарешті це закінчиться. Нарешті, цього не буде. Нічого. Проте ставати на коліна він не спішив…
- Не змушуй нас чекати, Поттер, - люто вигукнув Снейп, - вклонись новому Міністру Магії!
Гаррі Потер дивився на всіх, хто оточив його. Герміона, Невіл, місіс Візлі, Мінерва Макгонегел, Рубесу Гегрід, Сиріус Блек, професор Флитвік…Всі вони зараз прагнули його смерті. Туман заполонив їх.
Гаррі гірко заплющив очі і заплакав.
- Н ний! Вклоняйся!
Ніхто не помітив фенікса Фоукса, який повільно підтікав до Гаррі. Але хлопець вже побачив його. Як тільки той опустився трішки нижче, Гаррі підпригнув та вхопився з хвіст, миттєво піднімаючись вгору.
- Чорт…Імпедімента! – загорлав Гріндевальд, проте не попав, - боягуз!
Фенікс Фоукс відлітав далі, до озера. Гаррі надійно тримався за нього. Вітер розсікав мокре від сліз та розпачу обличчя хлопця.
Северус Снейп зрбив кілька кроків вперед і підняв свою чарівну паличку, ретельно прицілюючись. Як тільки він зумів це зробити, Фоукс та Гаррі були якраз над озером, перелітали за гори.
- Авада…Кедавра!!!
Зелений промінь блискавично знайшов ціль. І зараз всі хто були біля руїн школи могли побачити як фенікс та Гаррі провалюються у бездну, там, за горами. Побачити, але не зрозуміти.