39. Битва за Гогвортс. Частина 2

Олмер Октіус прийшов до тями і роззирнувся. Він був у Гогвортсі. Хтось із смертежерів переніс його непритомне тіло до школи з Міністерства, де кілька годин назад смертежери вступили у сутичку з аврорами, яка продовжується до сих пір, тільки вже на іншій арені.
Він підвівся на ноги і обтріпався.
- Поттер…
Октіус пригадав, що сталося у Міністерстві. Поттер приголомшив його. Цей Поттер…
Він різко підбіг до вікна і глянув на те, що коїться надворі. І тут його охопило почуття ейфорії. За вікном вирувала смерть. Десятки мертвих тіл валялися ніби нікому не потрібні. Серед них були і тіла аврорів…Серед них було і тіло Рона…
Октіус розвернувся і кинувся бігти по сходах донизу, дістаючи чарівну паличку.
- Експеліармус!
Чарівна паличка відлетіла у бік і покотилася по східцях. Збентежений Октіус глянув на того, хто роззброїв його.
- Ти хто такий? – злісно запитав Октіус у молодого аврора, який стояв, націливши на колишнього викладача свою чарівну паличку, - я вчитель цієї школи! Як ти посмів! Зрадник, ти працюєш на Відомо-Кого!
- Ой, п-пане, вибачте…Я не впізнав вас…
Аврор передав Октіусу його чарівну паличку.
- Ще раз вибачте…
- Що там на вулиці? – командним голосом запитав Октіус, киваючи за стіну, туди, де йшла бійка. - Є якісь новини?
Аврор затинаючись промовив:
- Т-так, Джеймс П-поттер наказав захищати школу, бо тут якась з-зброя, про яку не знає В-волдеморт…
Октіус здивовано перевів погляд на молодого аврора, перекидаючи чарівну паличку із рук в руки.
- Ти не боїшся називати його ім’я?..
- Ні, що ви, пане, - засоромлено посміхнувся юнак і почервонів, - я н-не боюсь його…це наш ворог і ми м-маємо бути на рівні з ним.
- А як тебе звати?...
- Тобі Енек, - відрекомендувався аврор.
Октіус прокашлявся і зробив крок вперед. Тобі трішки завагався але запитав:
- Ну т-то я пішов? Чи мені залишитися вартувати з в-вами?
Десь щось вибухнуло. Хтось загорлав. Підлітали дракони.
- Ем…не варто…я справлюсь…ти йди…
- Добре, п-пане, - кивнув Тобі і побіг в іншу сторону, все ще трішки засоромлено посміхаючись.
Октіус оцінюючи відстань зробив ще один крок вперед і майстерно витянув вперед руку з чарівною паличкою:
- Авада Кедавра!
Зелений промінь потрапив точнісінько між лопаток Тобі Енеку і його, тепер вже мертве молоде тіло впало та якось ліниво покотилося донизу по східцях.


Джеймс та Сіріус змагалися з трьома смертежерами, серед яких був Руд.
- Петрофікус тоталус! – вигукнув Руд, проте промінь не влучив по Сіріусу, а пролетів біля вуха Джеймса.
- Нікудишні у Волдеморта найманці, - захекано промовив Джеймс, пускаючи в смертежерів червоний промінь. Він влучив прямо в живіт одному з них.
- В мене таке відчуття, що вони навіть закляття промовляють неправильно, - збентежено сказав Сіріус, вигинаючись, щоб врятуватися від наступного закляття Руда.
Хтось позаду вигукнув:
- Назад! Відступаєм! Темний Лорд наказав відступати!
Сіріус та Джеймс здивовано переглянулись. Цим скористався третій смертежер і закляв Круціатусом тіло Джеймса.
- Ніііііііііі!, - загорлав той, впавши на землю.
- Редукто! – шалено замахав паличкою Сіріус. Закляття влучило в руку смертежерові і вона відлетіла кудись в сторону разом з чаріною паличкою. Руд прицілився до лежачого Джеймса і тільки-но хотів вигукнути смертельне закляття як його прокляв один із аврорів.
- Дякую, Бастіане! – подякував Сіріус і взяв Джеймса на плечі.
- Не потрібно, Сіріусе, я зараз сам отямлюсь, - ледве промовив Джеймс проте Сіріус вже ніс його до найближчого дерева. Біля них пролетів зелений промінь.
- Вони відступають! В нього є інший план! Діставай «Зміїну хватку», потрібно знати, що робити далі…
Сіріус дістав книжку і передав її Джеймсу. Той взяв її до рук та заплющив очі.
- Смерть..Ще не одна…Гаррі…
- Що буде з ним?!
- Він…Чекай…Ні…
- Що там, Джеймсе?
Сіріус краєм ока побачив, як до них летить зграйка дементорів. Всі аврори побігли за смертежерами…На галявині за деревом залишалися лише вони вдвох та той смерте жер, у якого вибухнула рука. Він все ще корчився на землі.
- Швидше, Джеймсе…У нас гості…
Сіріус потянувся в карман до чарівної палички але виявилося, що її там нема.
Дементори наближалися.
- Сіріусе…
- Джеймсе, я загубив чарівну паличку доки ніс тебе сюди! Дай свою! Тут зграя дементорів…
Джеймс відкинув «Зміїну хватку».
- Сіріусе…ні…Вона зламана…
Сіріус збентежено глянув на товариша. Помалу він відчував присутність дементорів і його живіт скрутило.
- Допоможіть! Хто не будь! Тут дементори!
Один з них вже наблизився до обличчя Джеймса і поволі почав смакувати його спогадами. Сіріус підвівся і намагався руками відігнати їх від себе та Джеймса.
- Ідіть геть! Не рухайте його, покидьки! Джеймс! Бодай хтось…допоможіть!...
У відповідь лише крики пораненого смертежера. Сіріус розирнувся.
- Озеро…
Він хотів було пригнути в нього але його тіло почало німіти, а жахливі спогади почали атакувати його з новою силою. Він ледве доповз до нього і потягнувся рукою до Джеймса, який нерухомо лежав під деревом, а дементор виконував свій цілунок.
- Джеееееймс….
Ще рух назад і Сіріус впав у озеро.
Виконавши цілунок дементор відлетів, а за ним відлетіли і інші…


Радагаск та Снейп роз’явилися біля того самого дерева. Навколо – нікого. Бійка поволі таки перейшла до школи…Наступала ніч.
- Несем втрати, Северусе, - тихо сказав Радагаск, поглядаючи кудись в темряву.
Снейп вже зрозумів, про що йдеться мова. Він побачив тіло Джеймса Поттера. Не вагаючись, він миттєво підбіг до нього.
- Він мертвий. Скоріше за все цілунок…
Радагаск зітхнув.
- Я так і знав…"Зміїна хватка" ніколи не помиляється…А шкода.
Северус заворожено поглядав на тіло Джеймса. Він справді розумів, що йому шкода його. Якось відразу забулися старі образи та дитячі витівки. Все відразу стало минулим. Ніби його й не було.
- Потрібно його поховати.
- Тільки не зараз, - сказав Радагаск. У вікнах Гогвортса літали різнокольорові промені,- потрібно спішити.
Снейп кивнув. Аж раптом щось неподалік ніби стукнуло.
- Лумос!
Чарівна паличка Снейпа освітила силует мокрого Сіріуса Блека. Той стояв і заціпеніло поглядав на мертвого Джеймса. Він не міг нічого промовити, а лише скреготів зубами від холоду та шоку.
- Залишайся з ним, - скомандував Снейп і підійшов до Радагаска, - дай мені книгу і будь тут. Та ти мені не потрібен. Твоя місія на цьому закінчилась…
- Добре, Северусе, - помовив Радагаск, - «Хватка» нагадає тобі, що ти маєш робити…Якщо моя місія закінчилась, то твоя тільки починається.
- Знаю. Я вб’ю його.
І він пішов у темряву. Радагаск зітхнув і зачаклував вогонь.
- Сіріусе, сідай…Скоро все закінчиться…
- В-в-в-в-волдеморт-т-т-та?
- Що?
- В-в-в-в-ін в-в-в-в-б’є В-в-в-волдеморта?
Обличчя Пікто Радагаска скривила лукава посмішка.
І саме в цей момент вибухнув Гогвортс.