38. Битва за Гогвортс. 1 частина

Гаррі не бачив, як Крум вбив Рона проте почув, що стадіон затих. Насторожуючи відчуття змусило його діяти швидше. Він побачив як до них підходять якісь незнайомі люди, замасковані під смертежерів.
- Гаррі, все в порядку? – запитав Джеймс, піднімаючи каптур. Його обличчя було сповнене ентузіазму і він прагнув покінчити з цим раз і назавжди.
- Все добре. Там щось відбувається, потрібно нападати, - голос хлопця був переляканим і водночас сповнений героїзму.
Сьогодні вирішується все.
Дороги назад немає.
Джеймс кивнув і повернувся до «смертежерів».
- Пора, орденоносці. Нарешті ми маємо змогу зробити щось для людей! Вийшовши з підпілля ми повинні завдати ворогу такої атаки, на яку він не сподівається! Самуіле, починай діяти зі своїми людьми. Дракони зараз будуть доречні.
Невисокий, білявий чоловік промовив щось до людей, що стояли за ним. Гаррі була невідома ця мова. Проте звучало це грізно. Орденоносці розвернулися і полетіли в бік стадіону.
- Люціус…
Люціус Мелфой вийшов з-за спини високого орденоносця. Він був похмурим.
- Подавай сигнал своїм людям на стадіоні. Нехай беззахисних заховають в школі. Відгородіть їх від смертежерів.
Люціус мовчи крутнувся і щез.
- Гегріде…
Гаррі аж затремтів від радості. З лісу вийшов Гегрід з посмішкою на вустах.
- Я тут си трохи ховався, - винувато сказав він Гаррі, - ті кляті виродки вбили Ікланя…йой…Джеймсе, ми пішли!
Подиву Гаррі не було меж коли з лісу повиходили ще кілька десятків велетнів, удвічі більших за Гегріда і вони з ревом почалапали до стадіону.
Джеймс зітхнув і промовив останні настанови.
- Всі інші захищайте замок по периметру. Смертежерів вбивати, хоча при можливості просто оглушувати. Вони нам потрібні живі. Волдеморта вбивати відразу. Всі все зрозуміло? Щасти!
Джеймс повернувся до Гаррі, коли всі інші ринулися в бій, який вже починався. Перші спалахи і крики лунали з боку стадіона. Гаррі навіть не хотів уявляти, що там зараз з його друзями.
- Гаррі, тобі потрібно пройти в ліс, там тебе спровадять у безпечне місце…
- Що з горокраксами? – негайно запитав Гаррі ,який навіть не хотів чути про те, що йому потрібно відсиджуватись десь, - ви їх знищили?
- Так, Зміїна хватка їх вирахувала. Проте виявилось, що горокраксів лише 6…сьомого нема…
- Дамблдор не міг помилитися, - категорично сказав Гаррі, - провірте все ще раз. І…я не буду ховатись, я йду в бій.
Джеймс зітхнув.
- Гаррі…я не хотів тобі казати…Зміїна хватка може робити ще дещо…вона попереджає про смерть…
- І що? – нетерпляче вигукнув Гаррі, - це війна, тут хтось загине, це однозначно!
- Але…Гаррі…Велика ймовірність того, що загинеш і ти…І скоріше за все не від руки Волдеморта…Тому тобі краще робити те, що я кажу. В кінці кінців я – твій батько.
- А я – не боягуз. Якщо і маю я померти то нехай так буде! Скільки всіх загинуло через мене! Я покладу всьому кінець!
Джеймс зміряв Гаррі тяжким поглядом. Раптом недалеко від них впало чиєсь тіло.
- О Боже…
Очі Гаррі розширилися. Один з драконів опустив на землю тіло Рона Візлі.
- Ні…
Гаррі щось немов шарпнуло в області серця. Воно неймовірно заболіло.
Вершник промовив.
- Він мертвий. Це твій друг Гаррі, прийми мої співчуття. Волдеморт і його найближчі посібники пробираються до замку. В них є тролі. Ми намагаємось їх зупинити проте марно. Основна битва зараз на стадіоні. Там всі сили.
- Не дайте Волдеморту потрапити у Гогвортс. Там наша основна зброя.
Гаррі не чув їх. Він міг усвідомити того, що Рон мертвий. Той Рон, який завжди був його товаришем, з яким Гаррі радів і переживав разом, який завжди був з посмішкою на вустах…який ніколи не здавався…він завжди допомагав Гаррі…Завжди червонів…
- Не може бути…Рон…
Сльоза покотилася по обличчю Гаррі. Джеймс це помітив і сказав.
- Гаррі, не все втрачено…якщо я не помиляюсь – Зміїна хватка зможе його оживити…тільки не потрібно зволікати! Заберіть його тіло і заховайте!
Кілька чоловіків підбігло і перенесло тіло Рона в ліс.
Гаррі нервово чухав потилицю.
- Я пішов…, - і тільки Джеймс хотів було його схопити, як Гаррі вивернувся і побіг, прискорюючись і не оглядаючись назад.
Побіг у смерть.
***
Події, що відбудуться зараз все були. Неділю назад.
Ніч, маглівський ліс.
Пітер Петігрю волік за собою тіло Северуса Снейпа.
«Чорт, ще тягти його потрібно…велике цабе…»
Пітер грізно сплюнув на землю і вилаявся.
Починався дощ…
Біля одного з дерев Пітер зупинився оглянувся. Все спокійно. Можна закопати його тут.
Він дістав чарівну паличку і промовив закляття, яке негайно вирило невеличку яму, в яку могло вміститися тіло Снейпа.
- Ну що ж…прощавай…Слинявус…
Аж раптом почувся тріскіт гілок. Хтось наближався. Пітер насторожено виставив вперед чарівну паличку.
- Хто тут?
- Я, - пролунав незнайомий голос, - Я прийшов за тілом.
Пітер реготнув.
- Смішний ти. Лорд сам наказав мені поховати його тут, йди геть.
Незнайомець промовчав і раптом вигукнув.
- Петрифікус Тоталус!
Петігрю впав на землю. Чоловік підійшов ближче і схилився над ним.
- Мені він потрібен більше. Ти вже вибачай…
Радагаск присів біля тіла Снейпа і дістав з кишені невеличку книжку.
- «сінократ петеро ту раміро вінфхе…бороміро тано ту парено іне теаро міу скуна чутодор» Прокидайся, друже…Ти нам потрібен.
Северус Снейп відкрив очі і поглянув на Радагаска.
- Нарешті…все йде за планом?
- Ну якщо можна так сказати. Ми їм потрібні зараз. І Зміїна хватка…розумієш?...Я зробив це не для тебе, Северусе, а для нього. Я не зможу його вбити. А Волдеморт до того моменту вже буде мертвий. Та якби і не його смерть, то я б тебе не оживляв. Він би це зробив. Але книга показує, що події будуть розвиватись непевно…
- Звідки в тебе Зміїна хватка? Вона ж була у Поттера…
Радагаск посміхнувся.
- Не забувай хто створив цю книгу. Їх дві. Існує дві Зміїні хватки.
Снейп підвівся і обтрусив з себе землю.
- Добре, я буду діяти за планом. Я вб’ю його, можеш не сумніватись.
І він пішов геть, накинувши каптур і змірявши твердим поглядом Радагаска .Той, в свою чергу зітхнув і пошкандибав у іншу сторону.
Дощ не припинявся.