36. Новини і нові гості

Гаррі відклав сито спогдів. Дамблдор вбив Гріндевальда саме так. Проте чомусь такий спосіб вбивства був якимось не дамблдорівським. І хто такий Фрідерік? І чому Дамблдор взяв лише двох людей з собою? Не може бути, щоб він не знав, яка охорона у Гріндевальда. Хоча, це мабуть був своєрідний план, за яким діяли аврори.
Гаррі встав і почав крокувати по кабінетові. Було дуже дивно розуміти, що тут немає жодного вікна. Поступово хлопець почав дзигоніти, щільніше вкутуючись у дорожній плащ. Його руки були аж синіми від холоду. Тепер зрозуміло як гинули ті люди, що тут були. Волдеморт змарював їх холодом.
Пройшло кулька годин і Гаррі вже не знав, що робити, щоб врятуватись від холодної смерті. Так, він думав, що Волдеморт планує вбити його власними руками, але чи не забув він про це? Гаррі сам собі посміхнувся від цієї думки, витираючи носа рукавом. Навіщо Волдеморту Зміїна хватка? Що він ще хоче дізнатися про смерть? Він і так вже був наполовину мертвим. Його горокракси його врятували...
Думка про горокракси знітила Гаррі. Він знищив тільки один горокракс. Дамблдор вірив, що він зможе діяти як сміливий чоловік, проте він помилявся. Він не виконав його волі і згодом буде мертвим. Як і Дамблдор...
А ще є Октіус. Зрадник! Гаррі на мить забув як йому холодно, вгативши по камяній стіні кулаком, з якого відразу потекла кров. Октіус...Як він міг? Це ж він був однією з тих людей, яким довірився Гаррі. Він врятував його від Азкабану з лап Скрімджера, він жертвував собою, щоб сховати Гаррі...Але тепер все ставало на свої місця. Це Октіус прислав Гаррі на день народження прокляту кулю. Він знав, що Гаррі не помре. Дія кулі була вірно розрахована. Потрібно було, щоб хлопець потрапив до лікарні, щоб там Скрімджер мав змогу порозмовляти з ним. Гаррі був впевнений, що Октіус вже тоді працював на Волдеморта. В школі, Невіла очевидно закляв також Октіус. Проте і тоді в нього нічого не вийшло. Гаррі дивом уникав нещасть.
Але невже і Конеліуса Фаджа вбив він? Гаррі думав над цим і все складалося саме таким чином. Октіус весь час спостерігав за Гаррі, а потім помітив як той пішов за Фаджем. A саме тоді Октіус виконав волю Волдеморта. Фадж не зумів убити хлопця, тож потрібно було вбити його самого. Октіус зробив це дуже грамотно. А потім він врятував Гаррі від Скрімджера. І тоді він став працювати тільки на Волдеморта. Він наглядав за Гаррі і був у курсі всіх справ Ордену. Гаррі аж в роті пересохло від всього того, що він надумав. А найстрашніше було те, що це правда.
Рвучно відчинилися двері в кабінет, а Гаррі з несподіванки ледь не підстрибнув. На порозі стояв Руд. Він пильно глянув на Гаррі, а потім крикнув комусь позаду.
- Кидай їх сюди, тут один хлопець…Нема чого забивати цими покидьками інші кабінети…
В кабінет влетів Невіл, а за ним Луна. Двері зачинились.
- Гаррі! – здивовано вигукнув Невіл, підводячись. Його очі були радісними, а обличчя зморене і скривавлене. На мит він завагався, а потім підбіг до Гаррі і з усієї сили обійняв його. Луна стояла і посміхалась.
- Я знала, що зустріну тебе, Гаррі, - промовила вона, підходячи ближче до хлопця, - але не думала, що це трапиться перед нашою смертю.
Гаррі побліднів. Він тепер зрозумів, що навіть Луна вже втрачає надію. Це жахливо…
Невіл застережливо поглянув на неї.
- Що ти мелиш, дурепо? З якого біса ми маєм помирати?
Луна почервоніла, але нічого не промовила. Натомість, вона глянула на Гаррі.
- Як ти? – запитала вона, посміхнувшись.
- Е-е-е-е, - Гаррі давно не чув таких питань і навіть не знав, що відповісти,- та наче нормально, не враховуючи, що зараз за дверима сотні смертежерів, а над озером повно дементорів. До речі, ще мене приваблює те, що в Гогвортсі зараз Волдеморт, який наказав своїм поплічникам повбивати моїх друзів…А так то все просто чудово!
Злість охопила Гаррі. Він рвучко підбіг до дверей, ледь не збивши з ніг Невіла, і вгатив ногою по них.
- Відчиніть! Негайно!
- Що ти робиш, Гаррі? – перелякано запитав Невіл, - вони ж подумають, що ти хочеш втікти!
- Мені не важливо, що вони подумають! Я не буду тут стирчати, через те, що так захотів Волдеморт…Якийсь там Волдеморт!
Але ніхто не відчиняв двері. Гаррі ще кілька разів вдарив по них, а потім знесилено впав, сховавши обличчя в руках.
Невіл і Луна вирішили, що йому зараз краще не заважати і пішли в інший бік кабінету, пройшовши крізь місце де лежало сито спогадів, немо його там і не було.
Гаррі тихо сидів, заховавши обличчя у долонях. Джіні…Гаррі тяжко зітхнув…Якби вона була жива, Гаррі б також хотів жити...Але не зараз…Божевільну ідею самогубства зупиняло те, що він не мав права покидати друзів у біді. Він має виконати все до кінця, чого б це йому не коштувало. А коштує це дуже багато. Гаррі зрозумів це тоді, коли загинув Дамблдор. А довела цю думку смерть Джіні. Він втрачає людей на шляху до перемоги але де ця перемога?! Де вона?! Загинув містер Візлі, а тепер невідомо чи живі його друзі. Потрібно щось робити. Потрібно щось робити, інакше це буде поразка…саме така поразка, якої так боявся Дамблдор та Гаррі. Волдемор стане володарем світу, якщо Гаррі ( так, саме Гаррі!) не зупинить його.
Хлопець повільно підвівся. Чомусь боліло горло, а ніс був закладений. Він зрозумів, що це так почала діяти простуда. Він кілька секунд постояв на місці, інтуїтивно тягнучись до того місця, де мала бути чарівна паличка. Ї нема…відібрана смертежерами, вона скоріше за все вже була знищена…
Раптом якесь дивне відчуття охопило Гаррі. Спочатку тихий шум, а потім різкий вибух. Щось затряслось, але не тут і не за дверима. Це гуділи стіни. Гаррі миттєво підбіг до однієї з них, чим викликав непорозуміння Невіла і Луни. Він знав, що ці слова саме для нього. Так само, як і сито спогадів, яке не бачить ніхто окрім Гаррі.
Стіни забалакали знайомим голосом. Почувши цей голос Гаррі знову захотів жити. Це балакав його батько.
- Гаррі, тримайся! Горокраси знищені завдяки Зміїній хватці! Вона вирахувала їх всіх і ми їх знищили! Всі, окрім трьох: Волдеморт, Наджіні і меч Грифіндора – це горокракси, до яких ми поки не маємо доступу. Ми збираємо сили і негайно вирушаєм до Гогвортсу! Не роби дурниць, тягни час! Пам’ятай, ми тебе любим…
Але останні слова були заглушені новим шумом. Тим, що йшов від дверей. Вони знову відчинились і з*явила пика Руда, оцінюючого ситуацію.
- Сидять, як кролики – гаркнув він,- Заходь, хлопче. Але без дурниць!
- Добре, - вимовив ще один знайомий голос і в кабінет ввалився Драко Мелфой, ліниво потираючи лікоть. Він провів своїми очима аж доки його вицвілі очі не побачили Гаррі.
- Вітаю, Поттер. Ну що, готовий до боротьби? Чи ти вже змирився з поразкою?...
Гаррі мовчав. Драко посміхнувся і підійшов ближче.
- Тільки не роби поспішних виводів, Поттер, - поволі промовив Драко, - те що ти бачив – ще квіточки, порівняо з тим, що зараз мене шукає мій батько і хоче мене вбити…
Гаррі насторожливо глянув на Драко і промовив, скрегочучи зубами.
- Мелфой...ти знаєш про що я хочу з тобою поговорити? Здогадуєшся?
Драко заперечливо похитав головою.
- Драко, медальйон...вхоплюєш?
- Поттер, тебе лихо радить? Що ти верзеш? – фиркнув Драко і це була остання капля. Вся злість, яка бурлила в Гаррі вилелась на цього слизеринця. В один прижок Гаррі збив його з ніг, однією рукою прижав до вологої підлоги, а іншою з усієї сили гатив по обличчі Драко, не даючи тому змоги поворухнутись.