34. Вистава розпочинається

Скрімджер не ворухнувся. Він сидів і дивився на Октіуса, немов бачив його вперше. Очі міністра були здивованими і переляканими водночас. Натомість Октіус спокійно спостерігав як за Гаррі, так і за міністром.
- Ти?- прошепотів Скрімджер, стискаючи кулаки і багровіючи,- я мав би здогадатись...От дурень...
- Це не новина для мене,- голос Олмера Октіуса був холодним і твердим,- ти думав, що я не здатен на більше, ніж натовкти морду якомусь бруднокровцю? Недооцінюючи мене, ти копав собі могилу. Я вже багато років працюю на Темного Лорда.
- Ні...не може бути...
В цю саму секунду двері рвучко відчинилися і на порозі з'явився Персі, проте його блискавично закляв Октіус. Потім він перевів погляд на Гаррі, який вже давно хотів, щоб той на нього подивився.
- Тільки не потрібно викликати жалість Поттере,- процідив він крізь зуби, наводячи чарівну паличку вже на Гаррі,- ти маєш мене зрозуміти. Я так веселився коли Скрімджер наказав мені заманити тебе в Міністерство, гадаючи, що я душою та тілом відданий йому...А Темний Лорд якраз вчасно дав мені зрозуміти, що смерть Скрімджера і Поттера буде доречною саме в Міністерстві. Гадаю, це буде виглядати так: Поттер, сумнозвісний вбивця Фаджа, вбиває теперішнього Міністра магії, щоб помститися за колишні ганебні статті про його життя, та життя Дамблдора. Проте, Олмер Октіус, який поспішає на поміч, дізнавшись про те, що Поттер хоче вбити Скрімджера, власноруч вбиває первого у кривавій сутичці, з якої ледве виходить живим...Краса...
Октіус скривився у подобі до посмішки. Його очі фанатично палали. Гаррі досі не міг усвідомити, що той, хто врятував його від аврорів, ризикуючи власним життям, зараз хоче вбити його. Невже це не сон?
- Олмере, але заради чого?- прошепотів Скрімджер, а Гаррі краєм ока помітив, що той, намагається дістати чарівну паличку,- як Відомо-Хто завербував тебе?
- Він не вербував мене,- відповів Октіус, чомусь зволікаючи,- він чітко дав мені зрозуміти, що він єдиний, заради кого можна воювати. Темний Лорд неперевершений! Він справедливий, а тих покручів, які працююить на нього, не взмозі навіть вбити людину, негайно караються! Поттере.
Він раптом перевів погляд на Гаррі, який вже тримав у руках чарівну паличку, сховану за спиною.
- Поттере, ти ще можеш передумати. Ти можеш вижити, оскільки інші дамблдорівці вже або мертві, або завербовані. Вашу схованку на площі Гримо віднайдено, а тих, хто там був - вбито...
- НІ!- загорлав Гаррі, різко вскидуючи руку з чарівною паличкою,- експеліармус!
Октіус незграбно намагався вхилитися, проте впав на пілогу, а його чарівна паличка відлетіла кудись за письмові столи. В цю саму мить Скрімджер спрямував свою паличку на тіло Октіуса, який в останню секунду промовив.
- Темний Лорд буде тут через кілька хвилин...,- а потім в нього потрапив промінь сяючого світла, яке зв'язало його.
Скрімджер негайно підійшов до Гаррі.
- Тікаймо, Гаррі,- захекано промовив він, беручи хлопця за руку,- потрібно якомога скоріше втікти...якщо зараз тут буде Відомо-Хто, то ми навряд чи врятуємось...
- А як же Персі?- запитав Гаррі, поглядаючи то на Персі, то на Октіуса, які були однаково непритомні.
Скрімджер неуважно подивився на них, а потім плюнув.
- Нехай тут залишаються. То ти йдеш?
Гаррі здивовано глянув у вічі Міністрові і раптом зрозумів, який він зляканий. Його обличчя було в неприємних багаряних пятнах, а губи тряслися.
- Я не йду звідси без Персі. Хоча...
Гаррі зрозумів, що втрачати нема чого і спрямував чарівну паличку на Скрімджера, вигукуючи.
- Імперіо!..Бери Персі і тікай в печери. Негайно.
Скрімджер кивнув і почав робити те, що наказав йому Гаррі. Десь щось голосно вибухнуло. Гаррі заметушився, гадаючи що робити з Октіусом. Забирати його? Нема часу, смертежери вже в Міністерстві...
Хтось закричав, вже дуже близько, здавалося, прямо за дверима. Гаррі різко повернувся, тримаючи чарівну паличку в спітнілих долонях. Двері були в кількох кроках від хлопця. За ними щойно роз'явився Скрімджер з Персі. Потрібно негайно діяти.
Гаррі підбіг до непритомного Октіуса і вигукнув:
- Вінгардіум Левіоза!
Тіло смертежера піднялося і рухалось за паличкою. Гаррі швидко вибіг в коридор, краєм ока дивлячись, як біля ліфту змагається Слизоріг і два смертежера. Не довго думаючи Гаррі опустив Октіуса на підлогу і побіг на поміч вчительові.
-...От вам, паскуди!- горлав Слизоріг, а закляття майже не влучали в смертежерів, які єхидно кружляли біля неторопливого чарівника,- Закляктус!
Один зі смертежерів помітив Гаррі, проте не всиг нічого зробити:
- Петрифікус Тоталус!- вигукнув Гаррі, а смертежер впав додолу. Слизоріг вдячливо кивнув Гаррі. Інший смертежер підвів свою чарівну паличку, в три кроки допригуючи до ліфта.
- Авада Кедавра!
Зелений промінь пролетів над головою Слизоріга. Той перелякано хапав ротом повітря, а Гаррі загорлав:
- Імпедімента!
Проте двері ліфта вже закрились, а промінь світла пропалив у ньому дірку, напевно, зламавши сам ліфт.
- Все добре, пане професоре?- запитав Гаррі, поглядаючи на блідого Слизоріга. Той кивнув, не маючи змоги щось відповісти.
- Їх тут багато? Потрібно негайно тікати!
- Я бачив шість смертежерів. проте впевнений, що їх тут набагато більше. Двоє побігли за мною, а інші пішли за Артуром...
Серце Гаррі на мить перестало битися.
- Щ-що?..За батьком Рона?...
- Так, за ним,- тихо відповів Слизоріг, зі страхом на обличчі.
Гаррі рвучко вдарив ногою ліфт. Нога шалено запекла, проте ліфт, о диво, запрацював.
- Уважно слухайте мене,- почав Гаррі, чекаючи доки ліфт довезе смертежера куди той хоче,- беріть Октіуса, і роз'являйтесь в "Барлозі", зрозуміло? Там, напевно, нема нікого, проте на Гримо повертатися небезпечно. Чекайте там на когось з Ордену. Вони вам допоможуть.
- Добре, хлопчику, добре,- торопливо сказав Слизоріг,- а як же ти?
- Я впораюсь. Мені потрібно врятувати містера Візлі. Все, вирушайте.
Слизоріг по-батьківські глянув на Гаррі і, полескавши його по плечі, побіг до Октіуса.
Гаррі нервово натиснув на кнопку, щоб викликати ліфт. Він ще встиг помітити як Слизоріг піднімає нерухоме тіло Октіуса і роз'являється.
Тільки все було б добре...Містер Візлі впорається, він сильний чаклун...
Двері до ліфта відчинилися і Гаррі швидко зайшов у нього. Скоріш за все головна битва йде в головній залі. Орден має бути вже тут...Гаррі дуже сильно захотів побачити батька. Він допоможе, це точно.
Вийшовши з ліфта, Гаррі помітив, що в головній залі немає нікого. Серце шалено закалатало. Там було тихо і спокійно.
Гаррі обережно вийшов з ліфта, тримаючи чарівну паличку напоготові. Оминувши пост, де мав сидіти чаклун, що перевіряє чарівні палички, Гаррі зрозумів, що в Міністерстві магії нема жодної живої душі. А як же ті вибухи? До того ж, двох смертежерів Гаррі бачив на власні очі.
І тут Гаррі побачив його. Ні...це неможливо...цього просто не може бути...
- Гаррі,- спокійний голос вкарбувався Гаррі в серце. Він не хотів розплакатись. Не хотів, щоб ця привітна посмішна зникла з його обличчя, побачивши сльози Гаррі.
- Це ви?..
- Я,- відповів Албус Дамблдор, посміхаючись до Гаррі,- йди до мене...
Гаррі не хотів бачити себе зі сторони, бо знав, що зараз будь-хто, хто спостерігає за ним, міг побачити повнолітнього хлопця, який, плачучи, біжить кудись, з неймовірно радісним обличчям.
Проте Дамблдор не наближався. Він так і стояв, посміхаючись і кличучи до себе Гаррі.
- Мій хлопчику...йди до мене...
Гаррі біг з усієї сили, дивлячись на Дамблдора. Невже це правда? Він живий!
Та раптом все почорніло. Немов старий і повільний фільм в чорно-білих кольорах, який тепер став реальністю Постать Дамблдора поступово зникала...
- Ні!!!- кричав Гаррі, а на його обличчі був жах,- не йдіть!
Та він пішов. Зал знову почав набирати різні барви, які чомусь різали Гаррі обличчя.
- Чудово,- чувся десь холодний голос,- Гаррі, хлопчику мій, йди до мене...
І він розреготався. Його сміх був страшним. Як і його обличчя.
Там, де щойно був Дамблдор, стояв Лорд Волдеморт, пронизуючи Гаррі своїми червоними очима.
- Вітаю, Гаррі,- знову пролунав його голос,- маю до тебе одне питання...Чому ти не вивчав блокології? Це дуже корисна наука, яку потрібно вивчати. Бачив, що може трапитись, якщо не володіти нею?..
Волдеморт знову зареготав. Здавалося, реготало все міністерство. Смертежери, якими аж кишіло міністерство, йшли і йшли, регочучи з Гаррі, який стояв посеред зали, навпроти Волдеморта. Тільки тепер він помітив, що навколо лише одні смертежери, а вся підлога встелена мертвими тілами, серед яких було єдина, яке привернуло увагу Гаррі.
Бліде, колись веселе обличчя з ластовинням, яке належало містеру Візлі було скривавленим і...нерухомим.