32. Товариство темного ордену

Чоловік в темному плащі стояв обличчям до Волдеморта, який уважно його слухав, похмуривши зміїне обличчя. Кілька смертежерів тихо спостерігали за цим проте ніхто і слова не мовив.
- Пане, я виконав все як ви наказували,- тихо казав чоловік, дивлячись в холодні очі Волдеморта,- я вас не підвів, адже я ваш слуга...Медальйон тепер в надійному місці...
- Чудово!- перебив його Волдеморт, піднявши руку догори,- я вдячний тобі, мій слуга. Ти будеш нагороджений. Тепер можеш відійти до інших,- він кивнув на смертежерів, що непорушно стояли біля каміну і чоловік, погорбившись негайно рушив до них.
Волдеморт повернувся до вікна. Смертежери мовчали але раптом Темний Лорд вигукнув.
- Петігрю!
Від них них відлучився невеличкий чоловік з крисиним обличчям і рідким білявим волоссям. Він підійшов до Волдеморта і вклонився. Той навіть не глянув на нього, все ще дивлячись у затуманене вікно.
- Пітере, ти мене здивував,- поволі промовив Волдеморт,- я, звісно, розумію, що ти нінащо не спроможний, але...
- Ні, пане! Я готовий на все! Я можу...
- Тихо!- заволав Волдеморт і кілька смертежерів здригнулося. Він відвернувся від вікна і подивився на Пітера, що ледве стояв на ногах,- як ти смієш мене перебивати, щуре?!
Він з насолодою подивився як Петігрю заскімлив і продовжив.
- Ти не впорався з простим завданням! І Лорд Волдеморт змушений покарати тебе...
Всі вже знали що буде далі, проте ніхто не заступився за Пітера, який вже ледь не плакав.
- Не потрібно, пане...пане...
- Круціо!
Пітер впав на холодну підлогу, волаючи щосили і. Волдеморт огидливо від нього відійшов. Смертежери про щось перешіптувались. Він повільно підійшов до них, не опускаючи чарівної палички.
- Ви!- холодно вигукнув Волдеморт, пронизуючи їх своїми зловісними червоними очима, які немов палахкотіли в темряві,- якщо ви не можите виконувати мої прямі накази, то навіщо ви мені?
Холод пройшов між смертежерами. Проте ніхто не ворухнувся.
- Пане, ми стараємось...
- Це ти стараєшся, Люціусе?- прошипів Волдеморт, уважно вдивляючись в бліде обличчя Мелфоя,- цікаво, а чому твій син зрадив мене? Може ти недостатньо його виховав? Може ти з дитинства казав йому, що Лорда Волдеморта можна обдурити? Чи може ти хочеш, щоб твій син не зробив твоєї помилки, ставши в ряди мого війська?
Мелфой нічого на це не відповів.
- Твій син буде вбитий,- прошепотів Волдеморт на вухо Люціусу,- а знаєш хто його вб'є?
Той заперечливо похитав головою. Волдеморт зареготав.
- Ти вб'єш власного сина, Люціусе! Ти!
Несамовитий сміх здійнявся в кімнаті. Навіть смертежери реготали. Люціус похмуро стояв серед них, не впізнаючи їх. В його очах був страх і Волдеморт це помітив.
- Даю тобі один день Люціусе. Через один день ти маєш показати мені труп Драко. Зрозуміло?
Запала мовчанка. Всі чекали рішення Мелфоя.
- Давай, кивни, чого ти?- реготнув хтось зі смертежерів. Мелфой з гіркотою впізнав його по голосу. Це був Гойл,- чи ти надто слабохарактерний, щоб виконати наказ Темного Лорда?
Смертежери знову зареготали, проте цей сміх викорінив сам Волдеморт.
- Тихо! Я чекаю, Люціусе...
Той нічого не робив. Він стояв, як вкопаний і дивився собі під ноги. Він розумів, що це все...Це зрада...Ця думка була якоюсь віддаленою від нього.
- Боягуз,- коротко мовив Волдеморт і націлив на нього чарівну паличку. Закляття змусило голову смертежера повільно опуститися донизу,- корися!
Нарешті він кивнув. Волдеморт опустив чарівну паличку.
- Йди геть,- наказав він і Мелфой негайно вийшов з кімнати, залишивши позаду свої спогади.
Вкотре запала мовчанка. Її порушував спокійні пориви вітру за вікном і приємне потріскування багатття.
- І нарешті,- голос Волдеморта пролунав власно і голосно,- я хочу побалакти наодинці ще з однією людиною...
Смертежери напряглися. Всі думали, що зараз може пролунати його прізвище.
-...Снейп, ти не проти?
Високий чоловік, що стояв поряд з Мелфоєм вийшов вперед, а інші смертежери вийшли вслід за Мелфоєм. Петігрю, що намагався підвестися, залишився. Проте ніхто не звернув на ньго уваги.
Волдеморт з огидою подивився на Пітера, а потім перевів погляд на Северуса Снейпа, який стояв на одному рівні з ним. Снейп мав хворобливий вигляд. Його обличчя було дивного жовтуватого кольору, а мішки під очима видавали його безсонні ночі.
- Як справи, Северусе?- запитав Волдеморт,- не хочеш мені нічого пояснити?
Снейп відразу відповів.
- Якщо ви про Белатрису то...
- Так про Белатрису!- раптово заволав Волдеморт, а Пітер мимоволі здригнувся,- я вже чув твою байку про те, що вона тебе ослухалась! Вона вбила подругу Поттера і правильно зробила! Ти...
Волдеморт звузив свої зміїні очі і підійшов ближче до Снейпа.
- Ти працюєш на Дамблдора...
Снейп пирхнув.
- Пане, ви не можете такого сказати після всього того, чого я зробив для вас...Я виконував кожен ваш наказ, кожне ваша похвала була для мене найбільшою радістью...
- Ти добре все спланував, Северусе,- прошипів Волдеморт, відвертаючись від Снейпа,- ти чудовий актор...Я бачу людей наскрізь! Ти зрадник, Снейп!
З чарівної палички Волдеморта вилетіло червоне сяйво, але воно не влучило в Снейпа. Той відійшов убік але не дістав своєї палички.
- Пане, ви помиляєтесь...
- Я ніколи не помиляюсь, Северусе!- Волдеморт аж кишів від злості від того, що промахнувся,- ти вбив Беллу, тому що прагнув захистити друзів Поттера. Чи не такий наказ дав тобі Дамблдор? Той клятий маглолюбець! Він тебе завербував!..
- Белатриса знала про горокракси!- раптом вигукнув Снейп, зблиснувши очима. На мить Волдеморт розгубився, проте швидко опанував себе,- вона знищила одного з них!
Волдеморт не опустив чарівної палички. Він пильно дивився в чорні очі Снейпа.
- А звідки ти про них знаєш?- прошепотів він.
- Дамблдор казав мені про них перед своєю смертю,- зізнався Снейп,- там, в Азкабані, вона знищила один з горокраксів. Я намагався її зупинити, проте не вспів. Вона його знищила, а вже потім я вбив її, пане. Я не хотів щоб ви засмутилися...
І Снейп став навколішки. В цю мить його очі немов застогнали, зблиснувши дивним сяйвом. Волдеморт кілька секунд мовчав, стоячи з піднятою догори чаріною паличкою. А потім він її опустив і підійшов до Снейпа і холодно подивився на нього.
- То вона його знищила?- перепитав він.
- Так. пане,- підтвердив Снейп,- я хочу вам допомогти. Скажіть де інші горокракси і мені буде за честь охороняти їх. Я б не хотів, щоб ви зазнали поразки...
Волдемортові очі заблищали.
- Ти дивна людина, Северусе,- нарешті вимовив він,- ти або дуже гарний актор, або найвірніша мені людина...Не дарма Дамблдор довіряв тобі...
Снейп стояв на колінах з заплющеними очима, а Волдеморт ходив біля нього.
- Дякую, пане,- тихо сказав Снейп,- ви такі милосердні...
Волдеморт мовчав. Проте недовго. Через кілька секунд він став перед лицем Снейпа, який досі стояв навколішки.
- Але я не можу повністю тобі довіряти. Мені буде дуже шкода, якщо я зараз зроблю невірно...Авада Кедавра!
Зелений промінь освітлив покрите страхом обличчя Северуса Снейпа і вдарив його в груди. Тіло його впало додолу, дивно розпластавшись на підлозі.
Волдеморт став над ним, немов тінь, сховав чарівну паличку, холодно глянув на Снейпа і промовив.
- Ти б ніколи не зізнався мені в тому, що ти працював на Дамблдора...Ти чудово зіграв свою роль, Северусе. Прощавай.
Волдеморт відвернувся від нього і подивився на Петігрю.
- Викинеш його тіло в маглівсьокому лісі. Надіюсь, ти на це спроможний?
Він ще раз глянув на труп і вийшов з темної кімнати, яка пережила ще одну смерть, залишивши за дверима тіло Снейпа і Пітера, що досі скиглив, піднімаючи мертвого.