31. Живий страх

Гаррі стояв і очима втупився в те місце де щойно стояв Драко Мелфой. Він не вірив, що той так легко і безсовісно посмів їх обманути. Він же доводив, що перейшов на їхню сторону і тепер вони разом будуть боротися проти Волдеморта...
В напівзруйнованій кімнаті стало нічим дихати і Гаррі вибіг з неї, маючи надію, що Драко ховається десь поруч. Проте його ніде не було. Гаррі з усієї сили загорлав:
- Редукто!!!
Ще одна стіна вибухнула. Оскаженілий Гаррі намагався зруйновати все, що належало сім'ї Мелфоїв. Потрібно було стерти цей будинок з лиця землі.
Ще один спалах світла вилетіли двері, що вели на кухню. Гаррі швидко пішов по сходахдонизу, забувши про Добі, Джеймса і недієздатного Сіріуса. Потрібно знайти Драко...знайти його...
" І вбити",- пролунав у голові холодний голос, який змусив Гаррі зрозуміти, що діється насправді.
" Ти ж цього хочеш, Гаррі...вбий його і відчуй полегшання"
Шрам шалено запік. Гаррі швидко побіг донизу, щоб якнайскоріше вибігти на холодне повітря, яке, здавалося, припинить цей шалений біль, що панував у Гаррі в голові.
- Я не вбивця!- Гаррі зрозумів, що цей голос належить йому,- я не ти!
Голова ледь не вибухала. Все навколо пливло і було темним. Гаррі вже не розумів де він і що з ним. Він не чув нічого окрім свого голосу і того, що лунав у його голові. Щось легке підняло тіло Гаррі і піднесло його, здавалося, до небес. Відчуття того, що його тіло порване на шматки не покидало Гаррі і він вже втратив сили, щоб перемогти біль.
" Хочеш померти, Гаррі? Хочеш вічного і блаженного покою?". Волдемортів голос був близьким. Таким близьким, що Гаррі боявся відкрити очі і побачити його перед собою. Його...
Та він вже стояв перед ним. Лорд Волдеморт стояв посеред великого круглого коридору і дивився на Гаррі з насолодою і відразою одночасно. Його чорний плащ звивався від подихів вітру, які потрапляли до будинку через відчинені двері, за якими, можливо, вже лежав мертвий Ремус Люпин.
Гаррі зрозумів, що біль поступово покидає його, проте сил звестися не було і він продовжував лежати, скрючившись, немов голодна змія, і дивитися в червоні очі Лорда Волдеморта. Холодна і страшна посмішка опанувала обличчя Темного Лорда.
- Здивований?- запитав він і Гаррі відчув, немов щось крижане пролетіло по коридору. Де Джеймс? Де Сіріус? Вони ж тут, чому вони не врятують Гаррі? Чому?,- мені подобається дивитися в твої пречудові зелені очі, але за всі ці роки вони набридли мені.
Волдеморт ще ближче підійшов до Гаррі і той помітив у його руках чарівну паличку. А де ж його паличка? Чому він не може рухатись? Він не може навіть слово вимовити, щоб хоч якось довести Волдеморту те, що він його не боїться.
- Я покінчу з цим раз і назавжди,- знову заговорив Волдеморт і глянув кудись вбік. Гаррі прослідкував за його поглядом і побачив те, від чого йому стало погано, якщо це можна так назвати. Гаррі не міг закричати, не міг вилаятись, не міг навіть виблювати, настільки погано йому стало. Недалеко від них лежали тіла. Мертвий Рон, мертва Герміона...Вони трималися за руки, а їхні обличчя було переляканими...Далі лежав мертвий Люпин і Тонкс...Гегрід з його кошлатою бородою нагадував нагадував дитину, яка не вірить в те що трапилось...Трохи далі лежали тіла всіх Візлі, які, очевидно, також прийшли Гаррі на допомогу, а Волдеморт їх вбив.
Сльози текли по блідому обличчю Гаррі, а холодний сміх лунав у його голові, яка знову заболіла.
- Це кінець, Гаррі,- нарешті сказав Волдеморт, зітхнувши,- вже нічого не зміниш. Світ мій. Я його володар.
Волдеморт ще кілька секунд дивився на Гаррі, а потім підняв чарівну паличку і промовив:
- Авада Кедавра!
Сліпуче зелене сяйво потрапило в груди Гаррі і він відчув звільнення.
Нарешті...Тепер він буде з ними...Він знову їх побачить. Маму, Дамблдора і інших, хто загинув, даючи життя Гаррі.
- Гаррі Поттер, - пролунав у його голові голос і він відкрив очі в надії, що побачить материні зелені очі. За мить він побачив їх але належали вони не їй,- паничу! Прокиньтесь!
Добі ляскав його по щокам і схлипував, схилившись над хлопцем. Коли він помітив, що Гаррі здивовано дивиться на нього і намагається вхилитися від ударів, то радісно вигукнув.
- Він живий! Паничу, він живий!
Джеймс, що також сидів біля Гаррі радісно мовив.
- Ох ти ж і налякав нас, Гаррі!
- Що з тобою трапилось?- запитав Люпин, стурбовано поглядаючи на Гаррі. Обличчя Ремуса було скривавленим,- ти спав?
- Я...я не знаю,- відповів Гаррі. Здавалося, це був не його голос. Він не міг його впізнати...,- мабуть що так.
- Ти спав?- вражено запитав Сіріус, який стояв неподалік, похмурившись,- але яким чином ти заснув? Ти стомився?
- Ні,- поспішив заперечити Гаррі, щоб ніхто не подумав, що він слабохарактерний,- я...це трапилося якось дивно...немов це була реальність...
Сіріус підійшов ближче до хлопця, який вже підвівся і тримався за свою голову.
- Те саме, коли ти бачив напад на Артура?
Гаррі заперечно похитав головою.
- Ні, то було інакше,- зізнався Гаррі, який вже усвідомив, що те що він бачив-сон,- я був дуже злим на Драко і вигукував різні закляття, щоб втамувати цю ненависть...а потім я почув Його голос...
Всі напряглися, уважно слухаючи Гаррі, який дивився в простір.
- Він сказав, що я маю вбити Драко, але я не хотів цього робити, а потім я відчув як мій шрам палає, а тіло немов рве на куски. Потім все скінчилось і я побачив Волдеморта.
Добі зойкнув, проте ніхто не звернув на це уваги.
- Я бачив його так само, як вас зараз, але я не міг ворухнутися і не міг промовити жодного слова...а потім...
Гаррі заплющив очі, дякуючи Богу, що цього не було насправді.
- А потім я побачив мертвими моїх друзів. Вони лежали одне біля одного і були мертвими...
Голос Гаррі по-зрадницькому затремтів і він сів на сходи, закривши обличчя руками. Мародери переглянулись.
- Гаррі,- прошепотів Джеймс, але підійти не наважився.
- Нехай він відпочине, Джеймс,- промовив Люпин, сумно дивлячись на Гаррі,- він стомився...
Та раптом Гаррі підвівся. Його очі були червоними але він твердо сказав.
- Хтось може пояснити, що трапилося зі мною. Це не було видіння, це не була реальність і це не був сон. То що це було?
Він дивився на Люпина. Той зітхнув і присів біля Гаррі.
- Це була біль, Гаррі. Я чув про таке від Дамблдора.Коли чарівник перебуває в стані психічно розладу то він може бачити те, що спричиняє цей розлад. Саму суть, так би мовити корінь всіх проблем, які найбільше хвилюють його. Ти побачив те чого так боявся. Але це не ховчик. Ти пережив значно більше...Ти усвідомив, що твої друзі мертві і ти пережив це. Таким чином ти, скоріш за все, надав їм захист. Тепер те, чого ти так боїшся не станеться, бо ти пережив це. Розумієш?
Гаррі нічого не зрозумів, проте те що казав Люпин було правдою. Він просто знав це.
- А тепер можна питання, Гаррі?- запитав Люпин.
- Авжеж,- кивнув Гаррі.
Люпин підвівся і став навпроти хлопця.
- Волдеморт вбив тебе?
Гаррі зрозумів, що від його відповіді залежить багато чого, оскільки Люпин питав достатньо серйозно, що аж ніяк не могло бути рядовою цікавістю.
- Так,- зізнався Гаррі,- він вбив і мене. Проте тоді я тільки цього й бажав. Я мріяв побачити маму.
Він мимоволі глянув на Джеймса, який уважно його слухав.
Люпин замислився. Він підійшов до стінки і кілька хвилин там і стояв, схиливши голову і про щось думаючи. За цей час ніхто не сказав аніслова, оскільки всі чекали що скаже колишній вчитель ЗВТМ.
Нарешті він відвернувся від стіни і зацікавлено подивився на Гаррі.
- Я вважаю,- його голос ледь чутно здригнувся,- що це багато чого пояснює, Гаррі. Все буде добре.