28. Роздуми і посмішки

Зима закінчувалася. Снігу вже не було, проте на вулиці досі було холодно, а з неба інколи летіли краплини доща. А в будинку на площі Гримо було тепло і спокійно. До того ж, зараз в будинкові було всього кілька чоловік, серед яких був і Гаррі Поттер. Події, що трапились на Різдво тепер здавались йому далекими і чужими. Проте він розумів кого він втратив. Найбільше було шкода Візлів. Містер Візлі трохи оговтався від початкового шоку, але місіс Візлі не вірила, що її єдина донька загинула.
- Заспокойся, люба, Джіні померла героїнею,- заспокоював її містер Візлі кожного разу як бачив, що в жінки течуть сльози,- не кожна змогла б протистояти смертежерам, а наша дівчинка не була боягузкою...
Фред та Джордж дізналися про те, що їхня крамничка була зруйнована і тепер також мало з'являлися на людях.
Проте Гаррі чітко знав, що хто-хто, але не він мав втрачати надію. Так, Волдеморт сильний і прогресивний, як ніколи. Так, тепер немає Дамблдора-єдиного, кого боявся Волдеморт. Так, Гаррі втратив багатьох найблизкіших та найрідніших людей. Але він не має права зламатись! На нього чекають горокракси. Хоча Гаррі й поняття не мав де вони є... Якщо вірити розсудам Дамблдора, то є сім горокраксів: щоденник, перстень,чаша-знищені, медальйон, змія, щось від Грифіндора і сам Волдеморт-ні.
Гаррі став крокувати по кімнаті, поглядаючи на вікно і роздумуючи. Щоб знайти медальйон потрібно точно знати хто таких Р.А.Б. І певні думки щодо цього хлопець вже мав. Регулус Блек. Чи не він це?
Гаррі присів на ліжко і взяв у руки Зміїну Хватку. Книга й досі не зробила ніяких чудасій, на які розраховував Гаррі. Він вже й намагався писати по ній, як це було колись з щоденником Редла. Та дарма. Сторінки залишалися сніжно-білими й надалі. Цікаво, подумав Гаррі, а Радагаск хоча б сам знає як ця книга функціонує?
- Гаррі, хлопчику, ходи обідати!- покликала його місіс Візлі через двері і Гаррі, сховавши книгу, помчав сходами до їдальні. Він тільки щойно усвідомив, що сьогодні нічого не їв.
На кухні сидів Рон з Герміоною і місіс Візлі, що поралась біля плити. Герміона, щойно побачивши Гаррі миттєво піднялася зі стільця.
- Гаррі, треба побалакати,- прошепотіла вона, а потім повернула голову до місіс Візлі,- я піду покличу професора Октіуса.
- Та який вже в біса професор?- мовив Рон, поклавши до рота кусок відбивної,- мамо, я не розумію чому ми його годуємо? Добре прилаштувався...Їсть, не працює, не належить до Ордену, перебуває в постійній безпеці...
- Роне!- вигукнула місіс Візлі, змірявши його погрозливим поглядом,- не забувай, що він позбавився всього, врятувавши Гаррі від Азкабана! До того ж, він хоче стати для нас корисним.
- Цікаво як?- завівся Рон, який чомусь вже почав недолюблювати Октіуса,- може він буде чистити тобі картошку або мити туалети? Якщо так, то нехай живе...Крічеру буде менше роботи.
Місіс Візлі спалахнула. Гаррі з Герміоною поспішили вийти в коридор, зачинивши двері.
- То про що ти хочеш побалакати?- запитав Гаррі, прихилившись до стіни.
Герміона тяжко зітхнула.
- Я вчора думала над ось чим...ти не забув, що з тобою трапилось літом?
Гаррі здивовано глянув на неї.
- Ти про подарунок Дурслів, чи що?
- Так, про нього. І не тільки!- вона знову зітхнула і продовжила,- Гаррі, я дивуюсь! Посуди сам! Літом до тебе приходить дарунок, в якому проклята куля, трохи пізніше хтось зачаровує Невіла і він намагається напасти на тебе...Далі...В Міністерстві хтось чітко сплановує підставу, вбивши Фаджа твоєю паличкою, після чого тебе звинувачують у вбивстві! Знаєш, я чомусь дедалі більше сумніваюся, що це робить Волдеморт...Принаймні його дії не такі заплутані,- Герміона прихилилась до Гаррі і прошепотіла йому на вухо,- Гаррі, цього року не один Волдеморт планує тебе позбавитись...
Чомусь ці слова не справили враження на хлопця, який був майже впевнений, що це все діло рук Волдеморта. Він відхилився від дівчини і промовив.
- Герміоно, хто хоче моєї смерті окрім Волдеморта і його посіпак? Це дурня...
Та тут щось раптово стрельнуло йому в голову.
- Зачекай,- поволі почав він,- а й дійсно! Дамблдор казав, що в будинку Дурслів я в безпеці від Волдеморта, але хтось таки посмів мене проклясти. Невіла зачарували в школі, але навряд чи якийсь смертежер туди потрапив непомітно...
Герміона уважно подивилась на нього і ледь кивнула.
- Радагаск...
Але в цю мить почулися кроки і до коридору зайшов захеканий Октіус, що поправляв свої чорні патли.
- О, ви вже тут,- мовив він,- а я саме наважився провідати Гогвортс, щойно...даремно я це зробив...Не вспів і кількох секунд побалакати з Гегрідом, як тут з'явились аврори...О Боже! Я ледве втік...
- У Гогвортсі аврори?- зацікавився Гаррі,- що вони там роблять? Школа ж уже закрита, нема кого охороняти.
- Хто його знає,- сказав Октіус,- ходімо вже їсти, бо я голодний як вовк.
***
Після обіду Гаррі, Рон і Герміона піднялись до кімнати хлопців.
- Герміоно, ти повинна розгадати загадку цієї дурноватої книги!- благав Гаррі, знову дістаючи Зміїну Хватку,- я впевнений, що вона нам допоможе розкрити деякі дивні речі...ви розумієте про що я...
Герміона вкотре розглядала книгу.
- Чомусь я думаю, що тут діло не в книзі,- почала вона,- діло в нас самих.
- До чого ти ведеш?- здивувався Рон,- хочеш сказати, що там з'являється текст коли нас нема поруч?
- Майже. Діло в тих, ХТО відкриває книгу...Гаррі, ти казав, що її називають Теорія Смерті. Цікаво чому саме так? Може бути таке, що відкрити її зможе тільки вбивця...
Запала мовчанка, яку порушив Рон.
- Не буду приховувати, я вбивав комарів...Але чомусь тексту нема...гм...
- Роне, зараз не час жартувати!- дорікнула йому Герміона,- той, хто вбивав людей, може її прочитати.
Гаррі роздумував все, що вони намудрували. Дуже схоже, що саме так воно і є.
- Ти маєш рацію, Герміоно,- сказав він,- і тепер можна здогадатись, що саме шукали в Азкабані смертежери. Цю книгу.
- Ти думаєш, що Зміїна Хватка потрібна Волдеморту?- запитала Герміона, дивлячись на Гаррі.
Гаррі кивнув, відклавши книгу.
- І що нам тепер робити? - запитав Рон, - Якщо ви кажете, що книгу може прочитати тільки вбивця, то потрібно знайти його.
Раптом Гаррі якось дивно посміхнувся.
- Не потрібно шукати вбивцю. Вбивця вже є в цьому будинку.