27. Теорія Смерті

Северус Снейп на мить закляк на місці. Його очі мимоволі розширились, але за кілька секунд він оговтався і знову глянув на скажене обличчя смертежерки. Вона якось дивно дивилась на Снейпа, але той не зважав.
- Белло, як це розуміти?- поволі почав він тяжким голосом, повільно наближаючись да Лестрандж,- здається, Темний Лорд чітко пояснив, що ніхто з вас не може робити нічого, доки я не накажу. А ти що в біса твориш?!
Він намагався тримати себе в руках, але це йому не вдавалось. Його лице було ще блідніше ніж завжди, а очі налились червоним відтінком. Натомість Белла, здається, осмілішала і з крисиною посмішкою глянула на Снейпа.
- Але ж ти мені не завадив?..
Снейп люто дихав на горде обличчя вбивці. Його рука потянулась до чарівної палички, але хтось з-заді завадив йому зробити цей рух. Снейп різко повернувся і побачив перед собою ще одного смертежера, обличчя якого не було видно з-під смертежерської макси. Він вхопив Снейпа за руку і міцно її стиснув.
- Снейп, заспокойся,- голос смертежера був тяжким і спокійним,- ти, звісно, головний, але Белла зробила все правильно.
- Не тобі, Доріус, пояснювати мені що вірно, а що ні!- просичав Снейп, який немов почав скаженіти. Та тут сталося те, чого ніхто не міг передбачити.
Гаррі, який стояв над мертвим тілом Джіні, яке вже було мокре і брудне, дуже повільно дістав чарівну паличку і беземоційно вигукнув.
- Авада Кедавра!
Зелений промінь пролетів біля самого вуха Белатриси. Вона заціпеніло стояла кілька секунд, а потім різким рухом вихопила чарівну паличку. Вона націлила її прямо на Гаррі, який навіть не намагався поворухнутись. Здавалося, він взагалі нічого не бачив і не чув. Його очі були пустими.
- Поттер, я, звісно, поважаю твою хоробрість, але я ненавиджу " тупу хоробрість"...Авад...
Снейп, який сам не чекав такого, просто пригнув на Лестрандж, яка голосно і люто заволала.
- Тікаймо!- вигукнула Герміона, з очей якої текли сльози,- Гаррі!
Але він вже був біля Снейпа та Лестрандж, які билися ногами і руками, що це виглядало навіть смішно. Але не в цій ситуації.
Смертежер, якого називали Доріусом, став перед Гаррі і вхопив хлопця за горло.
- За мною, хлопче, і не думай сперечатись. Ти вже бачив, що буває з тими, хто намагається показати характер.
Він реготнув. І це немов пробудило Гаррі. Він якось не зрозуміло глянув на смертежера і той відійшов, неначе обпечений. Гаррі підняв чарівну паличку і вигукнув.
- Петрифікус Тоталус!
Смертежер впав навзніч.
- Гаррі, тікаймо!- вже благала Герміона,- Роне...
Гаррі повернувся і помітив Рона, який сидів біля Джіні. Його руда голова здригалася від плачу. Гаррі ще раз глянув на Снейпа і Беллу і підійшов до Рона. Було тяжко дихати...
- Рон, це все...Нічого вже не зміниш...
Гаррі поклав руку на голову Рона, але той відвернувся. Він нічого не промовив, але встав.
Він тільки подивився на смертежерів, які також заціпеніло стояли біля Снейпа та Белли. Але тут і вони почали розуміти, що Гаррі з друзями намагаються втекти. Дехто почав діставати чарівні палички, але Гаррі і Герміона вже вигукнули закляття і кілька смертежерів впало. Інші намагалися влучити в друзів, але Герміона створила могутній щит, який не пропускав ніяких прокльонів.
- Це не надовго,- поянила вона, ховаючи чарівну паличку,- Гаррі, Рон...беріть Джіні...
І тут Гаррі зрозумів, що йому заважало. Джіні померла. Він навіть ледве не впав у калюжу, так несподівано він це збагнув. Джіні...Ні, це сон. Дурний сон. Але тут
Гаррі глянув на смертежерів, якій намагаються пробити щит, на Снейпа, на вбивцю Джіні...і на обличчя друзів. Це налякало його найбільше.
- Її...Джіні...її нема?
Гаррі усвідомив, що сидить прямо в калюжі, в яку мало не впав кілька секунд назад. Очі сльозилися, але голова не хотіла розуміти що трапилось. Хотілося померти. Розвіятись, летіти, падати...хотілося чогось довгого і неминучого. Хотілося, щоб ця мить була безкінечною...Щоб ці обличчя друзів назавжди були перед ним...Щоб повітря завжди рятувало його...А ще дуже хотілося крові. Гаррі хотів вбити, порвати, пошматувати Лестрандж! Але чому Джіні? Чому вона не вбила його, Гаррі?! Ці божевільні думки різали голову.
Він відкрив очі. Свіже повітря врятувало його.
Гаррі підняв голову і зрозумів, що лежить на снігу. Спина була мокрою від поту і снігу. Ніздрі безперестанку ловили холодне повітря, яке придавало йому сили.
- Гаррі, все гаразд?- голос була знайомий. Це Рон, зрозумів Гаррі, збираючи всі сили, щоб підвестися.
Рон і Герміона стояли біля нього. А ще біля нього стояв Невіл, Луна і містер Візлі. Останній мовчки сидів, закривши руками обличчя.
- Містере Візлі...це я...я винен в її смерті,- ледве вимовив Гаррі,- її вбила Лестрандж.
Містер Візлі нічого не промовив. Він просто похитав головою.
- Гаррі, Лестрандж померла,- мовила Герміона, тяжко зітхнувши,- Снейп вбив її.
Спочатку Гаррі охопило розчарування, оскільки він дуже хотів сам вбити її. Проте, брати на себе гріх, вбиваючи таку мерзоту просто огидно.
- А де всі?- запитав Гаррі, роздивлюючись навколо. Вони сиділи біля самої в'язниці. Навколо кружляв сніг. Гаррі дуже захотілося знову стати малим! Тим хлопчиною, який дізнається від Гегріда про чари і про школу, де можна вивчати їх. Скажено захотілося проїхати в Гогвортському Експресі разом з Роном і Герміоною, насолоджуючись різними солодощами. Гаррі згадав про те, як вони разом з Фредом і Джорджом грали в сніжки на подвір'ї Гогвортса під Різдво. І ніяких проблем!
Гаррі запекло в грудях. Дихати знову стало тяжко. Ледве стримуючи сльози, Гаррі став на ноги і твердо рушив вперед. Сніг обліплював і без того мокре лице хлопця. Підійшовши до стіни, Гаррі знову дав їй крові і ввійшов у Азкабан. Потрібно знайти горокракс. Заради цієї мети померла Джіні.
Гаррі проковтнув слину. Десь недалеко почулися голоси.
-...і що це може означати, Джеймсе?
- Невже ти ніколи не чув про Зміїну Хватку, Ремусе?- запитав Джеймс трохи різко,- це книга, яку написав Радагаск про нього ти точно чув.
- Теодор Радагаск? Звісно чув...це ж...це ж колишній поплічник Гріндевальда!
- Саме так, Ремусе,- це вже був голос Сіріуса,- але про нього забули саме тоді, коли на горизонті з'явився Волдеморт. Здається, його навіть не судили, а сам він кудись втік. Та недавно він повернувся і відразу пішов до Скрімджера. Це було відразу після смерті Дамблдора.
- Правильно, який темний чаклун буде діяти перед носом у Дамблдора?- гнівно вигукнув Джеймс.
- Джеймс, може розкажеш про Зміїну Хватку?- наполегливо мовив Ремус.
Щось зашаруділо, а потім Джеймс промовив.
- А що про неї розповідати? Ось вона.
Гаррі з несподіванки ледве аж закашлявся. І зрозумів, що ховатися не варто. Він вийшов прямо туди, де нещодавно бився зі смертежерами. Там стояв Джеймс, Сіріус і Ремус, який стискав у руках зелену маленьку книжку, на першій сторінці якої виднілась літера Х. На підлозі лежела мертва Лестрандж.
- Гаррі, нарешті,- полегшено зітхнув Джеймс,- з тобою все гаразд?
- Так,- відповів Гаррі, не відводячи погляд від книги,- це Зміїна Хватка?
Джеймс і Сіріус переглянулись.
- Ну...так,- відповів Джеймс,- а звідки ти про неї знаєш?
- Не має різниці. Можна?
Ремус кивнув і протянув хлопцеві книгу. Гаррі взяв у руки цю холодну і трохи грязну книгу. Відкривши її, Гаррі усвідомив, що сторінки абсолютно пусті. Це нагадало йому Щоденник Редла і він скривився. І це є той секретний проект Радагаска і Фурмана, розчаровано подумав він. Проте...
- Тату, а ти знаєш як нею користуватися? До речі, де всі інші смертежери і Снейп?
Джеймс стенув плечима.
- Вони втікли. Ми тільки знайшли тут Беллу, яка була вже мертва. А щодо книги... Не маю зеленого поняття, Гаррі, як нею користуватись. Знаю лише те, що вона дуже цінна.Радагаск нікому не казав про те місце, де він її ховає. Але ми знайшли її саме тут, в Азкабані. Про її властивості я не знаю.
- Її називають Теорією Смерті, Гаррі,- похмуро сказав Сіріус, розглядаючи мертву сестру-смертежерку,- я мав змогу розмовляти з Радагаском про цю книгу ще тоді, коли він переховувався. Він і Фурман вивчали смерть. І всі ті досліди в цій книзі.
Гаррі кашлянув, демонструючи абсолютно чисті листки.
Сіріус реготнув.
- Напевно ця книга не дописана. І навіщо вона тобі, Гаррі? Якщо ти думаєш, що вона допоможе тобі в пошуках грокраксів, то ти помиляєшся. Найкраще викинути її.
Але Гаррі не мав бажання цього робити. Він відчував, що ця книга не випадково опинилася в Азкабані, а Радагаск- в Гогвортсі.
Щось зашорохтіло, а за мить перед Гаррі з'явився Чарлі.
- Нарешті,- зітхнув Ремус,- знайшов їх?
Чарлі кивнув. Гаррі помітив, що його очі також червоні і вологі. А потім він перевів погляд на кінець коридору. Там, по калюжам, похмуро йшли Фред та Джордж Візлі, а за ними Біл.
- Хлопці...Боже...
Їхні обличчя були грязними і худими. Гаррі ледве впізнав їх.
- Привіт всім,- мовив Джордж, ледве рухаючи губами,- де Джіні?
- На вулиці,- тихо відповів Гаррі.
Близнюки пішли на вулицю, залишивши інших позаду.
До Гаррі підійшов Біл і щось протянув йому. Гаррі спантеличено подивився на цю річ. Так і є. Чаша Гафелпаф. Справжня, яка і є горокраксом. Гаррі взяв її, обережно тримаючи в руках.
- Це Чаша, ти вже зрозумів,- мовив Біл,- знищ її будь-ласка, Гаррі...
Гаррі подивився на сумні очі Біла, в яких була жага помсти.
- Добре.
Гаррі усвідомив, що тепер на нього дивляться всі, хто тут присутні.
- Думаю, найкраще зробити це на вулиці,- мовив Гаррі.
- Згоден,- сказав Сіріус і першим пішов на вихід, а за ним всі інші.
А на вулиці всі мовчали. Гаррі сумно подивився на всіх Візлі. На Рона, який стискав маленьку руку покійної сестри, на близнюків, які просто стояли і дивилися на неї...На містера Візлі, який сидів так само, як і до того, закривши обличчя руками. Біл та Чарлі сиділи біля нього, схиливши голови на його худі, але мужні плечі.
Гаррі відчув таку несамовиту лють, якої в нього вже давно не було. Волдеморт. Він вбиває близьких людей Гаррі, через своїх спільників. Треба покласти цьому край.
Гаррі підійшов до невеличкого схилу над морем і відчув як сильне морське повітря б'є його в обличчя. Горокраск досі був у руках хлопця, то ж він поклав його на запорошену снігом землю і дістав чарівну паличку.
Хлопець в останнє глянув на море і безжалісно промовив.
- Терміус Горокракс!
Чашу охопило полум'я, і за мить вона згоріла повністю, залишивши лише попіл і дим після себе.
Але щось було не так. Гаррі сам не міг зрозуміти що саме, але щось відчайдушно намагалося про себе нагадати.
І тут хлопець зрозумів, що бачить перед собою того самого величезного кальмара, який мешкає в озері Гогвортса. Кальмар плив прямо до Гаррі, помахуючи своїм хвостом і описуючи дивні фігури в морі. Через кілька секунд Гаррі зрозумів, що то були за фігури. Літери...літери, які не щезали, а навпаки- залишалися в морі.
Годрик Грифіндор- було написано цим кальмарем, який вже повертався назад...