26. Різдво у в'язниці

Зима цього року видалась дуже холодною і сніжною. Гаррі чомусь мав передчуття, що вона і весною не скінчиться. Такі думки приходили до нього тоді, коли він байдуже виглядав у вікно, за яким постійно йшов сніг. Чомусь хлопець почував себе зайвим в цьому будинку, чого раніше ніколи не траплялось. Всі, окрім нього і Октіуса, займалися справами для Ордена, а він, Гаррі, який повинен шукати горокракси і взагалі бути прикладом для всіх іншив в боротьбі проти Волдеморта зараз просто лежав на холодному ліжку. Я зараз ніхто, думав він, я не можу спокійно діяти, ці міністерські придурки досі мене шукають, а я переховуюсь. Ці думки були як ніколи болючими для хлопця.
В кімнату без стука ввійшов похмурий Рон і впав у своє ліжко. Гаррі миттєво підвівся.
- Що там, Рон?- гарячково запитав він.
Рон сумно зітхнув і промовив, закриваючи очі.
- Ми були на одній маглівській вуличці...Там, здається, побували інферії. Ми нічого не змогли вдіяти. Сіріус каже, що такого прогресу Відомо- Кого ще не було. Як мінімум один напад за два дні, і кілька трупів.
Гаррі закинув назад голову, а з його рота вирвався звук, чимось схожий на гарчаня. Рон зрозуміло глянув на товариша.
- Гаррі, це не твоя вина. Тобі зараз найгірше, я розумію,- Рон чомусь трохи почервонів,- Герміона також також так думає. І Джіні...
- Які вони всі розумні,- Гаррі чомусь захотів посваритися,- ні, Рон, вони не розуміють! Вони не можуть зрозуміти як мені зараз! Я уявляю, як веселиться Волдеморт, знаючи, що мене розшукують аврори.
Гаррі гнівно втупився в вікно, за яким продовжував йти сніг. Рон нічого не сказав, проте Гаррі і так все зрозумів. Йому потрібно вирушати в Азкабан. Там зараз знаходиться справжній горокракс і його потрібно знищити. А ще потрібно знайти Драко, якщо він живий... Чомусь Гаррі відчував, що той живий, незважаючи на те, що його розшукує сам Волдеморт.
- Я мушу побалакати з татом,- промовив Гаррі і вийшов з кімнати, залишивши Рона одного. Він швидко покрокував по коридорі, суворо вдивляючись вперед. Раптом перед хлопцем з'явився Крічер, який похмуро шкандибав кудись. Чомусь Гаррі дуже здивувався помітивши його. За останні дні цей ельф-домовик ні разу не з'являлвся у нього перед очима.
Крічер також помітив Гаррі і на мить зупинився. Ельф зневажливо глянув на хлопця з-під лоба і пішов далі. щось мугикаючи собі під ніс. Гаррі люто зиркнув на нього і раптом зустрівся поглядом з Джеймсом.
- Тату, нам потрібно побалакати...- почав було Гаррі але батько зупинив його помахом руки.
- Знаю, Гаррі. І я відразу кажу- ні.
Спочатку Гаррі здивовано подивився на батька, а за мить ледь не вибухнув з люті.
- Ти не розумієш! Я всеодно потраплю до Азкабану! Мені потрібен той горокракс, і вам він також потрібен! Навіщо тягти резину?! Це мачня, я не вірю в те, що коїться!
- Гаррі...
- ЦЕ МАЯЧНЯ! Міністерство мене розшукує, а ти не дозволяєш мені робити те, що я маю робити! Хоча ти сам був таким, як я!
На мить запала мовчанка. Гаррі гнівно сопів, а Джеймс дивився кудись в бік. Десь знизу лунали чиїсь голоси, проте ніхто не звертав на них увагу. Через хвилину Джеймс зробив спробу заговорити.
- Я думав, що з мене може бути добрий батько,- почав він, не дивлячись на сина,- але тепер я розумію, що моє місце в божевільні,- тут він перевів погляд на Гаррі, який беземоційно дивився на нього,- бо, мабуть, тільки божевільний може відпустити свого сина прямо в руки небезпеці, коли йому загрожує смертельна небезпека.
Він ледь посміхнувся. Гаррі кілька секунд роздумував над його словами, а потім різко вскинув руки догори і радісно вигукнув.
- Ти не божевільний, тату, ти справедливий! І за це я тебе поважаю.
Гаррі також посміхнувся і взяв батька за плечі.
- Але ми вирушимо з тобою,- мовив Джеймс.
- Я не проти, а навіть за,- весело промовив Гаррі,- і я пропоную вирушити відразу ж.
- Думаю, Молі не дуже зрадіє, якщо ніхто не пообідає, адже вона може образитись.
***
Після обіду всі зібрались у вітальні. Октіус, Флер і Молі залишались в будинку. Всі інші готувались до вирушення в Азкабан. Не було тільки Люпина.
- Гаррі, думаю буде доречно взяти з собою плащ-неведимку,- мовив Сіріус.
- Гаразд, Сіріус.
А от Молі довго радила Джіні зостатися разом з нею.
- Доню, я розумію, що ти хочеш допомогти,- ледь не плакала вона,- але не йди до Азкабану. Це небезпечно, а ти ще маленька...
- Мамо, мені 16 років, я вже не така мала і дурна, як була раніше. Тим більш, Луна також їде.
Джіні кивнула на Луну, яка стояла біля Невіла і про щось розмовляла з ним. Молі кілька секунд спостерігала за ними, а потім заплющила очі. Джіні притулила маму до себе.
- Заспокойся, мамо, все буде добре. Я обіцяю.
І вона поцілувала Молі в щоку.
- Скоро вирушаємо!- вигукнув Сіріус,- дочекаємлсь Ремуса і в дорогу. Думаю, доречніше буде роз'явитись...
Раптом в вітальню вбіг захеканий Люпин. Він збентежено окинув всіх оком, струшуючи з себе сніг.
- Думаю наші плани дещо міняються,- захекано промовив він,- я дізнався, що смертежери знову напали на алею Діагон і захопили кількох наших. Кажуть, що зі смертежерами є і сам Волдеморт...Сіріус, Джеймс...думаю Азкабан почекає. Потрібно негайно вирушати.
Сіріус гнівно вилаявся, а Джеймс лише похитав головою. Натомість Гаррі вийшов вперед.
- Тоді ви йдіть туди, а я мушу знищити горокракс зараз.
Гаррі ще раз глянув на батька і пішов вперед.
- Зачекай, Гаррі!
Гаррі повернув голову і помітив Рона, Герміону та Джіні, які прямували до нього.
- Ми з тобою.
Гаррі хотів було щось промовити, але вони не дали йому цього зробити.
- Тільки не кажи, що не потрібно,- сказала Джіні, змахуючи своїм рудим волоссям,- Орден і без нас впорається, а тобі потрібна наша допомога.
Гаррі не знайшов потрібних слів. Єдине на що він споромігся, це:
- Тоді ходім.
І вони всі вийшли з будинку, залишивши інших позаду. Сніг, здається, не думав переставати йти.
- Будемо роз'являтися?- запитав Рон.
- Так, думаю це буде найкращим,- відповів Гаррі, роздивляючись навколо,- ну тоді вперед!
Друзі взялися за руки і за мить їх вже не було на площі Гримо. Проте їх можна було побачити на великій просторій галявині за лісом. Вони стояли прямо напроти великого і. здавалось. безкайого моря, на яке вони дивилися з великого схилу.
- Оце тобі так,- відкрив ріт Рон, роздивляючись море.
- А хіба ти не знав про те, що Азкабан розміщений посеред моря?- вирячила очі Герміона.
Рон аж скривився.
- Ой. вибач, але не знав. Я просто прочитав всю бібліотеку в Гогвортсі, але не прочитав одної книги...Мабуть, там і було про це написано.
Гаррі не слухав їх. Він дивився на велику і темну будівлю, яка височіла над їхніми головами. Це і був Азкабан. Чомусь Гаррі відчув якусь порожнечу, дивлячись на цю в'язницю. Ця моторошна тиша не нав'язувала нічого окрім смутку і небезпеки.
- Не гаймо часу, ходім,- скомандував гаррі і першим рушив до Азкабану.
Вхідні двері були здоровенними і старими, проте видно було, що вони охороняються десятками заклять.
- Гарненькі двері,- похмуро мовила Джіні,- десь за ними зараз Фред та Джордж. І я врятую їх.
Рон здивовано глянув на неї.
- Цікаво яким чином? Там повно дементорів, Джіні.
- Рон, Гаррі ж намагається проникнути сюди!- вигукнула вона,- отже, все буде добре.
Гаррі глянув на неї і силувато посміхнувся.
- Можна спробувати перелізти через вікно,- запропонував Рон.
- Не думаю, що це буде найкращим виходом,- мовила Герміона, ретельно вивчаючи в'язницю. Через декілька хвилин вона промовила,- сильні чари...не здивуюсь. якщо їх встановлював саме Дамблдор. За моїми підрахунками є єдиний вихід потрапити в Азкабан.
- І який?- запитав Гаррі.
Герміона глянула на нього.
- Я думаю ти знаєш цей спосіб, Гаррі. Азкабан просить крові.
Гаррі зрозумів до чого веде дівчина. Але невже Дамблдор так би вчинив?
- Зрозуміло,- пробурмотів він і підійшов до дверей, дістаючи невеличкий ножик. Потім він закотив рукав і зробив поріз на руці. Кров бризнула на двері, а за секунду щось загуркотіло і вони відчинилися.
- Чудово,- тихо мовив Гаррі,- ходім. Але тепер будьте обережні.
Вони попрямували в темне і холодне приміщення. Дементорів не було, проте це нікого не заспокоювало. Чомусь де-не-де виднілись калюжі.
- І звідки вони тут?- запитав Рон, гидко відходячи від одної з них.
Раптом Гаррі закляк на місці.
- Ви чули?
- Ні, а що?- злякано запитала Герміона.
Але тепер всі не тільки почули, а й побачили. Криве і бліде обличчя Белатриси Лестрандж випромінювало тріумф і ненависть водночас.
- Здоровенькі були,- гаркнула вона і засміялась,- не заважаємо вам?
Тепер друзі помітили, що за її спинами стоять ще з десяток смертежерів.
- Не може бути...- сухо мовив Рон, перелякано дивлячись на смертежерів,- а якже алея Діагон?..
- От придурок!- злісно гаркнув хтось з смертежерів.
Гаррі ж все зрозумів. І чомусь почуття страху і чогось невідомого не покидало його.
- Біжіть,- наказав він друзям проте ніхто не двинувся з міста. Гаррі гарячково заметушився. Куди діватись? Їх набагато більше. Це пастка.
Зненацька Джіні вийшла вперед, дістаючи чарівну паличку і наводячи її на Белатрису.
- Петрифікус Тоталус!
- Протего!
Смертежерка встигла відбити прокльон. Але її обличчя стало більш гнівним.
- Що ти робиш, дурне дівчисько? Ти ніхто, запамятай...
Гаррі відчув дивну гіркоту в роті.
Джіні фиркнула.
- Ти, паскуда, забирайся геть зі своїми виродками!...
- Авада Кедавра!- заволала Лестрандж, а зелений промінь немов розрізав темноту і влучив прямісінько в серце дівчині, яка відразу ж впала на холодну і мокру підлогу.
- Ви наступні,- сказала Лестрандж, переможно засміявшись.
Серце Гаррі перестало битись. Голова зашуміла, груди запекли, а ноги затерпли. Його очі дивилися тільки в очі мертвої дівчини, яка секунду назад була живою...
- Що тут трапилось?- різкий і холодний голос Северуса Снейпа змусив Гаррі оговтатись. Снейп глянув на нього, потім на Белатрис і на тіло Джіні...