25. Таємниця Сміта

- Привіт, Гаррі,- привітався Захаріас, простягуючи руку до хлопця. Гаррі потиснув її і мовив.
- Здоров,- потім глянув на Джеймса,- то це і є подарунок?
Джеймс підвівся з-за столу. Він з посмішкою подивився на Гаррі. Хоча здавалося, що не тільки той здивувася несподіваній появі Захаріаса в будинку Блеків. Містер Візлі зацікавлено розглядав хлопця, а місіс Візлі з презирством поглядала на нього краєм очей.
- Ну не те щоб подарунок, але сюрприз це точно,- сказав Джеймс,- Захаріасе, зачекай трохи. Зараз ще прибуде Мінерва. Тоді і розпочнем.
- Та як скажете,- без особливого ентузіазму промовив Сміт, зручніше вмощуючись на стільці. Він втупився в миску з картошкою, яка стояла біля нього на столі. Гаррі стенув плечима і зітхнув. Запала мовчанка. Гаррі час від часу поглядав на гафелпафця, роздумуючи над тим, що він тут робить. Хлопець з надією глянув на мародерів, але ті не дивилися на нього. Він обурено прокашлявся, щоб привернути їхню увагу та марно. Тож залишалося одне- чекати Макгонагел. Та її досі не було. Порушила мовчанку місіс Візлі. Вона заметушилась на місці.
- Гаррі, чому ти не їси?- лагідно запитала вона, сумно поглядаючи на змарнілого хлопця,- ти ж голодний, я бачу.
- Ні, дякую, я не голодний,- посміхнувся Гаррі. Він знову перевів погляд на Захаріаса. Той щось мугикав собі під ніс. Раптом до голови Гаррі долинула ідея, яку він моментально втілив в життя.
- Захаріасе, я маю тобі дещо сказати,- почав він, піднімаючись з-за столу. Всі здивовано дивилися на нього, але Гаррі поспішив зробити все швидко,- вийдемо на коридор.
Гаррі відвів погляд від Джеймса і вийшов. За мить в коридорі з'явився Сміт. Він неохоче підійшов до Гаррі, який презирливо поглядав на нього з-під лоба.
- І що тобі потрібно?- скривився Захаріас.
Гаррі ледве стримався, щоб не дати йому по наглому обличчі. Натомість він лукаво посміхнувся.
- Сміт, ти сам розумієш,- вдавано солодким голосом промовив Гаррі, розглядаючи стелю,- я не буду чекати доки прийде Макгонагел. Отож, відповідай. Чому ти прибув сюди?
Захаріас реготнув.
- Як чому? То навіть мети мого приїзду не знаєш? О, я тепер бачу, як тобі довіряють твої воскресші родичі...
- Вони довіряють мені!- поступово переходячи на крик доводив Гаррі, стискуючи кулаки. Захаріас спокійно дивився на нього, торкаючись своїми довгими пальцями свого носа.
- Нервові клітки, Поттер, не відновлюються...Ох, добре, я поясню. Мене люб'язно запросив сюди Сіріус. Виявилось, я чи не єдиний, хто може допомогти Ордену.
- Ти?- зморщився Гаррі,- невже ти будеш прасувати шкарпетки членам Ордену?
Поступово обличчя Сміта ставало блідим. Але він опанував себе, як щойно це зробив Гаррі. Він зітхнув і почав крокувати по старому коридорі. Гаррі ж прихилився до стіни, склавши руки на грудях і спостерігаючи за Захаріасом. Той аж пашів від гніву.
- Дуже розумно,- гаркнув він,- але невірно. Ти б побачив, як Блек благав мене погодитись на це...
Захаріас скривився, звузивши очі.
- О так, я відчував себе Міністром, коли він це робив. Тож тепер без мене ви нікчеми, які нічого не варті...
Гаррі з усієї сили заїхав йому по носі, з якого миттєво заюшила темна кров. Захаріас похитнувся і впав. Гаррі повільно присів біля нього, витираючи руку об джинси.
- Слухай мене, пане Міністр, я не знаю що ти там таке можеш запропонувати Ордену, але якщо ти ще раз скажеш, що ми нікчеми, то вибач мене, але я тебе прикандичу. І про твоє безславне життя не згадає навіть твоя сова, придурку.
Гаррі гнівно штурхнув Сміта ногою по животі і пішов геть. Повертатися на кухню не хотілось, адже там ще нема зборів. Натомість Гаррі вирішив пройтися маглівською вуличкою, доки не зустріне Макгонагел.
Він вийшов на вулицю. Відразу на волосся налетів пухнастий сніг, а обличчя почервоніло від холодного зимового вітру. Навколо не було жодної душі. Сніг встиг покрити все, що можна було. Гаррі вийшов на дорогу, шкодуючи, що не одягнув тепліший одяг. В голові було повно думок, тож Гаррі взагалі дивувався, як його голова все це витримує. Закритий Гогвортс, Снейп на алеї Діагон, вбивство бабусі Невіла і Фаджа, приїзд Захаріаса Сміта і ще й Міністерство розшукує Гаррі...В горлі неприємно гіркотів клубок. Гаррі тяжко зітхнув. Якась гірка правда накотилась на нього так несподівано, що хлопець сам здивувався. Незважаючи на те, що він тепер не один, його душа пустіла. Дуже не вистачало йому Дамблдора. Він знав все, все міг пояснити і заспокоїти, врятувати Гаррі. Але тепер його нема. Гаррі згадав його передсмертну записку і достав її з кишені.
Швидко перебігши її очима Гаррі гарячково роздумував як тепер вчинити. Напевно Сіріус та Джеймс зможуть допомогти. І чому я раніше про неї не згадав, думав Гаррі, забігаючи в дім. Сміта вже не було. Гаррі зайшов на кухню. В очі кинувся ненависний погляд Захаріаса.
- Тату, Сіріус, я хочу у вас дещо запитати,- твердо промовив Гаррі.
Мародери підвелися і пішли слідом за Гаррі.
- Гаррі, ти виводиш всіх на дуель почергово?- похмуро промовив Джеймс, зачиняючи двері,- навіщо ти побив Захаріаса? Може ти не розумієш але він нам дуже допоможе...навіть не нам, а тобі, Гаррі. Тож треба бути хоча б трохи розважливішим.
- То може ти скажиш, чим він мені допоможе?- не видержав Гаррі.
Джеймс зупинився і повернувся до Гаррі обличчям.
- Гаррі, він має інформацію про один з горокраксів. Нам дуже пощастило, що він згодився нам розповісти про нього.
Гаррі задумливо закляк на місці.
- Звідки він знає про горокракси?
Але відповідь прийшла сама. Гаррі вдивлявся в обличчя батька. Так, саме так...Захаріас Сміт- родич тої самої Гепзіди Сміт, яку Гаррі знав зі спогадів, що йому показував Дамблдор. Волдеморт був у Гепзіди і бачив її трофеї: медальйон і чашу. Та тут Гаррі знову відчув порожнечу.
- Чекайте, а про який саме горокракс розповість нам Захаріас?
Відповів Сіріус.
- Про чашу Гелги Гафелпаф.
Гаррі похитав головою.
- Я не встиг вам розповісти...цей горокракс вже знищений.
Джеймс і Сіріус вирячили очі і дивилися на Гаррі так, ніби бачили його вперше.
- Це неможливо,- першим оговтався Сіріус,- як це було, Гаррі?
Гаррі швиденько розповів їм про долину Годрика, горокракс і Драко Мелфоя.
Коли він закінчив запала мовчанка, яку першим порушив Сіріус.
- Думаю, тут щось не те...йдемо назад, потрібно розпочинати негайно.
Він зробив крок, але Гаррі зупинив його.
- Я ж не запитав те, заради чого викликав вас,- сказав Гаррі, витягуючи записку. Він протянув її Джеймсу. Через хвилину, коли вони прочитали її Гаррі запитав:
- Що думаєте?
Сіріус задумливо розглядав записку, а от Джеймс посміхнувся.
- Снейп...Северус Снейп...дуже хотілося б побачити його.
Потім він глянув на Гаррі.
- Тепер все зрозуміло. Я ж думав, щось тут не те! Снейп вбив Дамблдора, втік разом зі смертежерами і нападає на маглів. Та це ж маячня! Звісно, Снейп не ангел, але він розумний, а ця здібність дуже корисна. Гаррі, ти мабуть думав, що Снейп зрадник?
- Так, а що? Він хотів мене вбити, тату! І як це називається?
- Це називається життя, Гаррі,- пояснив Джеймс, лагідно дивлячись на сина,- Судячи з цієї записки і моїх знань я впевнено кажу- Северус Снейп найвідданіша Дамблдору людина.
- Яка намагалась мене вбити...
- Гаррі, ти мене не чуєш. Він відданий Дамблдору, а не тобі. Скажи мені, ти зміг би вбити Дамблдора? Можеш не відповідати, я сам знаю відповідь. А Снейп зробив це. Цим самим врятував життя Драко. Це був план Дамблдора, судячи з усього. А тепер Северус просто завершує його. А те, що він напав на тебе...Я впевнений, що за інших обставин він так не вчинив би. Ти його розізлив, а він слабохарактерна людина, яка легко піддається на сварки. Це був стан афекту. Людина робить те, чого не розуміє. Тож все складається.
- Ні, не все!- вигукнув Гаррі,- я чув, що про нього розповідав Мелфой. Він дійсно працює на Волдеморта. Я взагалі дивуюсь,як Дамблдор міг йому довіряти!
На кухні хтось засміявся. Сміх нагадував Дикозора. Джеймс зітхнув і мовив.
- І на це питання я маю відповідь. Але зараз ми маємо мало часу...
Двері з вулиці відчинились і в коридор ввійшло повно людей, серед яких Гаррі виділив Рона, Герміону, Джіні, Невіла та Луну. Ще там була Макгонагел, Гегрід та Біл з Флер. Від несподіванки Гаррі аж рота розз'явив.
- О, вітаю!
- Здоровенькі були.
- Здоров. Всьо файно?
- Старий, привіт!
- Гаррі, ми так хвилювалися...
Гаррі не розбирав хто що каже, бо всі оточили його аж доки Сіріус не вигукнув.
- Годі! Да,- проятнув він,- де ви всі тільки спати будите?..
- Та десь примостимся,- посміхнувся Біл,- мали прибути завтра, але вони,- він кивнув на Рона з Герміоною,- як тільки дізналися, що Гаррі вже тут не хотіли чекати до завтра, тож
приймайте гостей.
- Гаразд, ідіть всі на кухню, там вже починаються збори. Тільки ноги витирайте.
- Ой, Сіріусе, болото тут буде тільки доречним,- зауважив Джеймс.
Сіріус похмуро кивнув.
- Ходімо. Зараз все будемо вирішувати.
Гаррі кивнув і пішов на кухню. Місце біля Захаріаса було зайняте, тому що там сидів Рон і зневажливо дивився на Сміта. Гаррі помітив вільне місце біля Невіла, який самотньо сидів в самому кінці стола.
- Привіт, Невіле. Я чув що сталося...мені дуже шкода...
Невіл підвів очі. Гаррі усвідомив, що вони напухші і заплакані.
- Привіт, Гаррі. Дякую.
- Тепер ти сам живеш?
- Так,- відповів Невіл, розглядаючи свої нігті на руці,- але я вступив до Ордену. Разом з Луною.
Він кивнув на Луну, яка сиділа біля Герміони.
- Ви зустрічаєтесь?- запитав Гаррі.
Невіл неохоче відповів.
- Ну, якщо це можна так назвати. Хоча, це скоріш за все дружба. Вона дуже цікава.
Гаррі знав, що рано чи пізно це станеться. Невіл і Луна були створені одне для одного. Два дивних характери, які переплетені долею Гаррі. Адже Невіл міг бути Обраним, якби його обрав Волдеморт.
Коли всі сіли за свої місця, підвівся Сіріус і покашлявся.
- Вітаю вас! Думаю, чергове зібрання Ордену Фенікса можна вважати відкритим. Адже ці збори дуже важливі, можна сказати, більш важливі, ніж ті, що були до цього. Ми маємо двох гостей, які не є членами ОФ. Це Олмер Октіус і Захаріас Сміт.
Октіус підвівся і підморгнув усім. Всі вирішили, що буде краще, якщо він також буде на зборах. Він досить розумний і відважний, тож може бути і членом ОФ.
Захаріас Сміт просто кивнув.
- Думаю, пора починати Захаріасе.
Захаріас оглянув усіх і почав.
- Отже, я погодився допомогти Ордену в замін на повну секретність моєї появи тут. Всі зрозуміють, що в ці часи це просто необхідно. Я маю важливу інформацію щодо одного з так званих горокраксів Відомо- Кого.
- Звідки така проінформованість стосовно горокраксів?- запитав Люпин.
Захаріас відразу ж відповів.
- Це не має значення. Важливо те, що я маю інформацію...
- Ні, хлопче, це має значення,- гаркнув Дикозор, вдаривши кулаком по столі, від чого на землю впала і розбилася тарілка,- Репаро.
Захаріас почервонів.
- Ну...гм...я підслухав про це тоді, коли директор розповідав Поттеру про горокракси. Випадково підслухав...
Гаррі злісно втупився в Сміта. От скотина, подумав він.
А Сміт продовжував.
- Отже, я почув про Гепзіду Сміт, яка була моєю бабусею.
- Ви з нею схожі,- скрегчучи зубами мовив Гаррі, але піймавши погляд Джеймса замовк.
-...і я чув про родинну реліквію, чашу Гафелпаф. Я знав, що мама може знати де вона. А було важливо дізнатися про це, адже вона містила в собі частинку душі Відомо- Кого. Та цим літом я таки дізнався про місце, де зараз ця чаша...
- Цього не може бути! Вона вже знищена!- встав з-за столу Гаррі.
- Ні, вона не знищена, Поттер,- також встав Захаріас,- незнаю, з чого ти це взяв, але я точно знаю, що на даний момент чаша в Азкабані!
Всі замовкли. Хтось кашлянув. Гаррі хотів було щось сказати, але ріт не піддавався.
- Домовичка Гокі взяла її з собою до Азкабана, коли її звинувати у вбивстві Гепзіби. А Відомо- Кому дісталась підробка. Їх було кілька. Таким чином бабуся хотіла захистити від злодіїв родинну реліквію. Відомо- Хто взяв справжній медальйон і фальшиву чашу. Справжня чаша зараз в Азкабані. Це все, що я знаю.
В Гаррі пульсувало все тіло. Виходить, що Мелфой помилився. Він знищив той самий фальшивий горокракс, а справжній в Азкабані. Тоді...Тоді виходить, що Р.А.Б. якимось чином міг взяти фальшивий медальйон з будинку Смітів. Питання в тому, чи встиг він знищити справжній горокракс? Якщо ні, то Гаррі повинен знищити 5 горокраксів.
- От таке,- протянув містер Візлі замислено.
- Маємо більше роботи ніж думали, так Гаррі?- запитав Сіріус.
- Угу,- буркнув Гаррі,- отже, є 5 горокраксів. Місце знаходження одного ми знаємо. Де ж тоді медальйон? А ще Наджіні, Волдеморт і якась невідома річ?
- Цього ми вже не знаємо,- мовив Джеймс,- але якісь припущення є. Та поки ними ділитися зарано. Потрібно негайно вирушати до Азкабану.
- Не думаю, що потрібно спішити,- сказала Макгонагел,- потрібно все зважити. Волдеморт не знає про наші наміри, тож спішити немає резону. Думаю, десь після Різдва буде саме час. А поки просто понасолоджуємся зимовими вечорами...Вони тепер як ніколи дорогоцінні...