24. Гра в хованки

Був тихий і спокійний ранок, коли Гаррі вийшов з печери і дихав свіжим повітрям. Третій день його переховування видався досить добрим. Хлопчина солодко позіхнув і присів на засніжену землю. В голові не було жодної думки. Здавалося, всі події які трапилися оминули його, а сам він зараз просто вийшов за межі Гогвортса. Але якби все так і було...
Гаррі з прикрістю подумав, що навіть Рон з Герміоною йому не пишуть. Можна ще зрозуміти Джеймса та Сіріуса, але й вони вчора прислали хлопцеві листа. В ньому Джеймс категорично заборонив Гаррі співпрацювати з Міністерством, а наказав чекати. Але чого? Вони ж навіть не знають де він. Непогано б було явитися на Гримо, 12, розмірковував Гаррі але і не наважився.
А Октіус взагалі мало базікав, як то часто траплялося. Тепер він змарнів і, здається, шкодував, що вступив у ситуацію.Гаррі натякував на те, що він може покинути його але той не давав йому договорити.
- Я знаю що роблю, Гаррі,- вкотре казав Октіус і кудись йшов. Гаррі залишалося тільки стенути плечима.
Небо було сірим. Тож Гаррі не відразу помітив у небі три мітли, які летіли прямо до печери.
- Аврори,- відразу зрозумів Гаррі і кинувся назад в печеру. Октіус ще спав,- Прокидайтесь, професоре, тут аврори!
- Які в біса аврори?- крізь сон промимрив Октіус і раптом різко підвівся,- де?
Гаррі відповів.
- Там, вони на мітлах сюди летять. Їх троє...
Октіус не дослухав хлопця і вибіг до виходу. Він пильно придивився до постатей, які вже були біля самої печери, і посміхнувся.
- Відбій тривоги,- промовив він до Гаррі.
Той здивовано визирнув з печери і побачив перед собою мародерів.
- Здоров, синку,- привітався Джеймс, злізаючи з мітли,- о, а ти хто?
Останні слова належали до Октіуса. Той знову посміхнувся і відрекомендувався.
- Олмер Октіус, колишній вчитель Гаррі і теперішній вигнанець.
До нього підійшов Ремус Люпин і потиснув руку.
- Радий знайомству, Олмере. А я Ремус Люпин, ваш колега.
Він підморгнув Гаррі і той зрозумів про що він каже. Адже Люпин також " колишній вчитель Гаррі". Сіріус останній привітався з ними і промовив.
- Мені здається потрібно змінити місце вашого переховування. Наскільки нам відомо, аврори вже в курсі того, що ви тут. Тож не потрібно гаяти часу. Гаррі, ти ж вмієш роз'являтися?
Гаррі кивнув.
- Авжеж вмію.
- Чудово,- сказав Сіріус,- тоді ми всі явимся. Ніхто не проти?
- Ніхто, Гультяй,- відповів Джеймс, посміхнувшись,- тоді кінцева зупинка- площа Гримо, 12.
Гаррі зрозумів, що потрібно роз'являтися. Він чітко уявив місце, звільнив голову від зайвих думок і ось вже стояв посеред вулички. Перед ним вже стояли всі інші, а трохи подалі два будинки, між якими чарівним способом приховувався № 12.
- До речі, Гаррі, ми вже маємо для тебе подорунок на Різдво,- промовив Джеймс, з цікавістю поглядаючи на Гаррі. Той також перевів на батька здивований погляд.
- А чи не зарано?- запитав хлопець.
Джеймс посміхнувся.
- Та в тому й діло, що ні. З таким подарунком не потрібно чекати благословіння. Сьогодні ти його побачиш.
"Штаб-квартиру Ордену Фенікса можна знайти в Лондоні на площі Гримо, дванадцять"
Після цього між 11 і 13 будинками просто витиснувся 12. Джеймс відкрив ті самі пошарпані двері і всі ввійшли в дім. Гаррі усвідомив, що нічого тут і не змінилося з моменту його останнього перебування тут. Похмура вітальня, старі речі і навіть портрет скаженої мамусі Сіріуса. Але тепер він не кричав.
- Дамблдор перед смертю зачаклував його,- пояснив Сіріус, помітивши здивований погляд Гаррі,- тепер вона завжди спить.
Раптом Гаррі спало на думку.
- Чекай, а Дамблдор знав про те, що ти і тато живі?
Сіріус прокашлявся і зробив вигляд, що зацікавлено розглядає свої ноги.
- Гм, ну він знав, що я й не помирав. А от про воскресіння Джеймса...
Він зробив невеличку паузу і продовжив.
- Про його воскресіння він не знав до певного моменту. Чесно кажучи, Дамблдор дуже здивувався коли дізнався про це. Та й мені незвично дивитися на нього.
Сіріус, зітхнувши, глянув на Джеймса, який разом з Октіусом і Люпином розмовляли біля східців.
- Чого ви там стоїте?- вигукнув Джеймс,- ходімо. Молі та Артур вже напевно тут. Інші прийдуть до вечора.
- А що, будуть якісь збори?- здивувався Гаррі. Він дуже розраховував на те, що відбудеться зібрання Ордену.
- Так,- відповів Люпин,- сьогодні тут зберуться ті, хто воює проти Волдеморта.
Октіус шморгнув носом.
- Я що мені робити?- з посмішкою запитав він,- я ж наче не в Ордені.
Мародери переглянулись.
- Відіспишся,- поволі промовив Сіріус,- я не думаю, що той сон, який був у тій печері найкращий. Молі приготує тобі постіль.
Вони пішли по східцях на другий поверх, де було розміщено кілька кімнат. Сіріус провів Гаррі до однієї з кімнат. Там було все охайно прибрано: постіль застелена, підлога чиста, вікна протерті. Гаррі відразу зрозумів, що тут встигла прибрати місіс Візлі.
- Гаррі,- промовив Сіріус,- мені прикро про це казати, але...Гогвортс закрили.
Гаррі з несподіванки плюхнувся в найблище крісло. Голова сильно загуділа.
- Чому? Через мене?
Сіріус підійшов до вікна.
- Не тільки. З Гогвортсу втік ще один учень. Втік відразу після того, як дізнався, що ти і Октіус розшукуєтесь Міністерством.
- Хто втік?- запитав Гаррі.
- Слизеринець. Синочок Люціуса Мелфоя. Драко його здається звати.
Гаррі пришелепкувато дивився на хрещенного батька. Як таке могло статись? Чому він втік? З чим це пов'язано?
- Макгонагел оглосила про закриття школи одразу після цього випадку. Думаю, тепер спокійне життя закінчується,- Сіріус крокував по кімнаті і зрідка поглядав на спантеличеного Гаррі,- учні всі в своїх домівках, їхні батьки страшенно налякані Волдемортом, а він якраз прогресує.
- Невже Волдеморт знову щось зробив?- запитав Гаррі.
- Нажаль так. Невідомо чому, але вчора десяток смертежерів побували на алеї Діагон. Вбито трьох. Серед них одна стара жінка. Бабуся твого товариша, Невіла...
Неймовірний подих страху раптово охопив Гаррі. Він заціпеніло сидів у кріслі, не взмозі сказати слово. В роті пересохло, а на очі чомусь налились сльози. Бідний Невіл, подумав Гаррі, за що це йому таке?
- ...Смертежери намагалися напасти на Грінготс. Але там їх вже чекали аврори. Поплічники Волдеморта також постраждали. Кажуть, що там бачили Снейпа...
Знову на Гаррі налинула хвиля злості. Після того, як Снейп намагався вбити його, злість хлопця до нього тільки зросла.
Сіріус замовчав. Він спостерігав за Гаррі, як той мовчки втупився в стелю. Його обличчя почервоніло, а очі гнівно палали.
- Ну ось і всі новини. Згодом виходь. Як вже казав Джеймс, на тебе чекає сюрприз. Я можу додати- подвійний сюрприз.
З цими словами Сіріус вийшов, похлопавши Гаррі по плечу.
За вікном почав йти сніг. гаррі мовчки спостерігав за ним. В голові творилось щось незрозуміле. З одного боку здивування. Смертежери напали на Грінготс. З іншого- жалість. Гаррі було дуже шкода Невіла. Тепер він один. Адже батьки в лікарні Святого Мунго, бабуся, яка виховувала його- мертва.
А тут ще й Снейп.
Гаррі гнівно підвівся з крісла і вдарив ногою по ньому. Не можу дочекатися зустрічі з ним, суворо думав Гаррі, розходжуючи по кімнаті. Але хлопець відчував, що pecnhsx p ним вже близько.
Через двы години Гарры спустився на кухню. Там сиділи Джеймс, Сіріус, Люпин, Дикозор Муді і Тонкс, які щойно прийшли і місіс Візлі з містером Візлі.
- Гаррі!- вигукнув містер Візлі,- як ти? Борода Мерліна, я так за тебе хвилювався!
Гаррі недбало посміхнувся і сів за край стола.
- Все добре, містере Візлі. А де Рон?
- Він та інші прибудуть завтра. Вони в Барлозі разом з Білом.
Гаррі кивнув. Місіс Візлі зітхнула і промовила.
- Ну що ж, вже майже всі прийшли. Мінерва скоро буде. Кого ми ще чекаємо?
Вона повернула голову до Джеймса та Сіріуса. Джеймс посміхнувся.
- Зараз він прийде,- Джеймс глянув на Гаррі,- це буде перший наш сюрприз.
- Ну ти й інтрегант, Джеймсе,- реготнув Дикозор.
Раптом двері на кухню відчинились.
Всі перевели погляд. В дверях стояв Захаріас Сміт, розгублено поглядаючи на всіх. Його поляд зупинився на Гаррі.
- Всім доброго дня,- промовив він і по- королівські сів біля Гаррі...