22. В Міністерстві

Суботнього ранку, що видався непривітним і похмурим, Гаррі, Рон і Герміона снідали у Великій залі. Там, як завжди, було багато учнів. За учительським столом можна було помітити професора Слизорога, професорку Спраут, яка принесла на сніданок якусь не дуже безпечну рослину в глиняному горщику, та Олмера Октіуса. Слизоріг розважав інших анекдотами. Викладачка гербалогії ввічливо посміхалась, а Октіус голосно реготав.
В той самий день, коли Гаррі дізнався про те, що його батько і Сіріус живі, він відразу все розповів Рону і Герміоні. Важко описати їхню реакцію на цю звістку. Герміона, плачучи, пригорнула до себе Гаррі, а Рон взагалі не мав слів.
- Через півгодини вирушаємо, - повідомив Рон, доїдаючи бекон. Дійсно, минуло півгодини, і він, Гаррі та ще багато учнів відправилися в Міністерство магії на складання іспитів з явлення. У Гаррі закрутило в животі, коли він згадав про те, що іспит має проводити Амбридж. Та і Рона ця перспектива не дуже приваблювала.
- Все, - промовив Гаррі, встаючи з-за столу і витираючи руки. - Ходімо, Роне.
Рудоволосий хлопчина без ентузіазму піднявся.
- Пам’ятайте про... - почала було Герміона, але хлопці її перебили.
- … місце, мужність, мудрість, - закінчили хлопці і, сміючись, пішли до вчительського столу. Там вже стояв Невіл, Ерні Макмілан, Драко Мелфой і ще кілька семикласників, які не склали іспит минулого року.
- О, Поттер, вітаю, - озвався Мелфой. Гаррі кивнув. Чомусь, навіть після каяття Драко поводився так би мовити "по-мелфоївськи". Гаррі навіть подумував, чи не спеціально його підіслав Снейп чи Волдеморт. Але те, що Драко знищив горокракс, напав на смертежерів і врятував його від скаженого Снейпа, який хотів задушити його, змушувало Гаррі довіряти Мелфою. Та характер нестерпного слизеринця мінятися від того не збирався.
- Так, всі зібрались? - швиденько запитав Октіус, підбігаючи до учнів. - Так, так, так, - він дістав з кишені пергамент і розгорнув його. - Візлі, Поттер, Лонгбонтом, Мелфой, Макмілан, Фулпер, Недін і Перроу. Всі.
Він кивком звелів учням іти за ним. Гаррі думав, що вони скористаються каміном, однак вони минули Велику залу і попрямували до виходу зі школи. Гаррі зиркнув на Рона, який і сам не розумів, куди вони прямують.
- Пане професоре, а куди ми йдемо? - зацікавлено запитав довгов’язий семикласник з Рейвенклов.
- Недін, ми скористаємось летиключем. Потрібно вийти за межі школи, там ми його і знайдемо. Ви не хвилюйтесь, - заспокійливо посміхнувся професор, хоча ніхто анітрохи не хвилювався. - Іспит триватиме не більше години.
Гаррі пильно придивився до обличчя Октіуса. Воно було незвичайно блідим, а під очима залягли мішки. Проте вчитель досі посміхався і не втрачав свій енергійний і запальний характер.
Коли всі вийшли на шкільне подвір'я, Гаррі незадоволено примітив, що почався дощ.
- Гм, не найкраща погода, - промовив Октіус, дивлячись на похмуре і темне небо.
Група попрямувала до озера. Дощ посилювався, тож Гаррі щільніше закутався в мантію. Вітер розкуйовджував його волосся і різав обличчя.
Октіус підійшов до найближчого дерева. Там він дістав з кишені найпростішу маглівську бляшанку. Мелфой фиркнув, але вчитель на те не зважав. Він зітхнув і наказав:
- Станьте так, щоб всі змогли взятися за летиключ. На рахунок три.
Всі взялися за бляшанку, а Октіус викрикнув:
- Три!
Гаррі відчув, ніби якийсь невидимий гачок зачепився за його пуп і потягнув вгору. Його скрутило і виром закружляло навколо бляшанки. Все змішувалося перед очима, всі кольори ставали одним суцільним різнобарв’ям. Та згодом ноги Гаррі вдарилися об землю, і він зрозумів, що вони вже на місці.
- Чудово, - задоволено сказав Октіус, поглядаючи на трохи зблідлих хлопців. Потім він повернувся до телефонної будки, яка стояла неподалік. Гаррі вже двічі був у Міністерстві, а останній раз був не дуже приємний, оскільки там з'явився Волдеморт зі зграєю смертежерів, тому тепер він не рвався зайти першим.
Як тільки всі зайшли в телефонну будку, Октіус набрав на телефоні "62442".
- Вітаємо вас у Міністерстві магії. Прошу назвати ваше ім’я та справу, по якій ви прийшли.
Октіус, роздратовано кривляючись, пробелькотів:
- Олмер Октіус, Гаррі Поттер, Рональд Візлі, Роджер Фулпер, Драко Мелфой, Невіл Лонгбонтом, Араран Недін і Люк Перроу. Іспит з явлення.
Щось зашелестіло, і в руки вчителя впало кілька значків, на яких було написано ім’я та прізвище учнів і "іспит з явлення".
- Дякую. Прошу вас начепити на себе ці значки.
Нарешті ліфт опустився, і вони опинилися в Атріумі. Представник служби безпеки сидів за столиком у кінці зали. Це був похмурий з виду чарівник з неприємними рисами обличчя, але коли Гаррі почув його голос, то ледь не пирхнув зі сміху.
- О, Олмере, вітаю! - пискливо вигукнув чарівник, протягуючи руку Октіусу. - Справи?
- Так, - відповів той, потиснувши руку охоронця. - То ти перевіриш наші чарівні палички, чи як?
- Ох, що ти, Олмере!
- Ну дивись, Мете, адже за таке може бути звільнення.
Охоронець зніяковів і почав перевіряти чарівні палички. Коли процедура була закінчена, всі рушили далі. На запитальний погляд хлопців Октіус сказав:
- Здивував його голос? Тут нема нічого дивного. Мет - колишній аврор. Кілька років тому якийсь смертежер закляв його, і після того він так балакає. Добрий чолов'яга, але його ставлення до роботи якесь легковажне, в чому ви самі щойно переконалися.
Кабінет №88 знайшовся відразу. Коли група зайшла в нього, Гаррі одразу полегшено зітхнув: Амбридж там не було, натомість там сидів сухенький старий чарівник у квадратних грубих окулярах і з цапиною борідкою. Помітивши учнів і Октіуса, він опустив окуляри.
- Так, так, так, так, - скороговіркою промимрив чарівник, піднімаючись. - Олмере, радий бачити. Як там в Гогвортсі? Чув, ти став вихователем Грифіндора. І як тебе тільки терплять?
Старий зареготав, а Октіус на диво привітно посміхнувся.
- Ну, не такий вже й страшний вовк, як його малюють.
- Але не в твоєму випадку, Олмере. Кого-кого, а тебе я знаю, як облупленого. До того ж, сам тебе лупцював.
Чарівники потиснули однин одному руки. Гаррі помітив, що на слова старого чарівника Октіус анітрохи не обурився.
- Так, тату, було діло. Але годі. Я прийшов з учнями. Знайомтесь - мій батько, Бастіан Октіус. Він буде приймати ваші іспити.
Гаррі здивовано помітив, що чарівники дійсно трохи схожі. Та часу на балачки не було, тому одразу почався іспит. Він проходив доволі легко і невимушено. Бастіан відправив сина в іншу кімнату, куди потрібно явитися, щоб скласти іспит. Гаррі мав являтися першим, тоді як Рон йшов останнім.
- Так, так, так, так. Містере Поттер, прошу вас стати на цю от лінію. Ага. Добре. Ну що ж, починайте.
Гаррі далося все досить легко. Він опинився в іншій кімнаті, де побачив Октіуса.
- Гаррі, все добре? Молодець! Йди і чекай на інших біля Мета, охоронця. Ми згодом підійдемо.
Хлопець кивнув і вийшов. У коридорі було повно чарівників. Всі вони метушилися і віталися один із одним. Гаррі хотів побачити містера Візлі, але його ніде не було видно. Хлопець вирішив пройтися коридором. Іспит складено, тепер все буде легко. Раптом Гаррі відчув, як чиясь рука доторкнулася до нього. Він миттю озирнувся.
- Привіт, Гаррі, - бадьоро привітався Корнеліус Фадж. - Нам треба побалакати.
Гаррі і сам був не проти поговорити, адже йому потрібно було визволити близнюків Візлі, а для цього не завадять контакти з впливовими людьми. Колишній міністр знервовано озирався по сторонам.
- Думаю, цей кабінет підійде, - сказав він, пропускаючи хлопця у невелику порожню кімнату. Гаррі увійшов і почекав, доки Фадж причинить двері.
- То про що буде розмова? - запитав нарешті він.
Фадж не відповідав, а щось шукав у кишені.
- Як про що, Гаррі? Про тебе. Безпосередньо про тебе.
Тут він різко повернувся і направив на Гаррі чарівну паличку. Його очі нічого не відображали, у них застигла порожнеча. Ні ненависті, ні злості.
- Темний Лорд буде задоволений. Авада Кедавра!
Гаррі врятувала миттєва реакція і те, що він стояв не дуже близько. Не встигли слова закляття прозвучати, як шугонув у бік, подаючи на підлогу. Зелений промінь вдарив у двері, і вони злетіли з петель. Фадж знову перевів чарівну паличку на Гаррі. Здавалося, смерть неминуча, проте Гаррі вже стискав у руці свою чарівну паличку.
- Левікорпус! - заволав він, і Фадж смішно підлетів догори, задираючи до стелі ноги.
- Експеліармус! - вже під стелею вигукнув чоловік і влучив. Чарівна паличка Гаррі відлетіла до книжної полиці. Та хлопець не мав часу бігти за нею. Він швидко вибіг з кабінету і почав озиратися. Нікого! Тяжко дихаючи, Гаррі побіг до кабінету, де мав бути Октіус. Відчинивши двері, він помітив вчителя захисту і Невіла Лонгботома.
- Там Фадж! Здається, під Імперіусом... хотів мене вбити.
Октіус вирячив очі і підбіг до хлопця.
- Де?
Гаррі біг, цього разу назад до кабінету, в якому покинув екс-міністра. Там вже зібралося чимало чарівників. Якась жінка закричала:
- О ні!
Серце Гаррі стислося. Невже ще щось? Підбігши до кабінету, він побачив Фаджа. Але той не висів під стелею. Його бездиханне тіло лежало просто посеред кабінету.
- Що... - Гаррі не вірив власним очам. Корнеліус Фадж був мертвим.
- Я бачив, - раптом вигукнув якийсь присадкуватий чарівник. - Там був він і цей хлопець.
Він показав пальцем на Гаррі.
- Тихо! - вигукнув Октіус і звернувся до Гаррі. - Де твоя паличка?
Гаррі, неначе уві сні, показав на паличку, яка досі лежала під полицею. Октіус взяв її в руки і тихо мовив:
- Пріорі Інкататем.
З кінчика чарівної палички вилетіла зелена димка. Гаррі відчув, як в нього заболіла голова.
- Гаррі, ти вбив Фаджа... - промимрив Октіус, а його очі налякано дивилися прямо на хлопця.