21. Згадки мародерів

Гаррі похитнувся. Він дивився на постаті і не вірив своїм очам.
«Це неможливо, - думав він. - Вони ж померли».
Але ось ці «мертві» стоять перед ним.
- Гаррі, - промовив Джеймс, підходячи до сина, - заспокойся.
Хлопець відчув, що знову може говорити, хоча голос його був якимось далеким і незнайомим.
- Тату... Сіріусе... як? - все що він міг спитати.
Хресний поклав йому руку на плече. Він посміхався. Ця посмішка викликала в Гаррі вир емоцій: радість, ейфорію, але водночас якийсь приглушений сум.
- Гаррі, це ми. Живі. Невже ти дійсно думав, що ми тебе покинемо?
Після цих слів Гаррі більше не міг стримуватися і радісно кинувся до хресного і до рідного батька. Чоловіки по-дитячому сміялися, розкуйовджували Гаррі волосся, а хлопець в цю мить був найщасливішою людиною на землі. Він досі не вірив, що його рідні повернулися і тепер знову з ним.
- Знаю, Гаррі, що в тебе чимало запитань, - заспокійливо сказав Джеймс. Хлопець глянув на нього. Це його батько. Живий батько, а не спогад чи привид. Ось він стоїть і розмовляє з ним. Чомусь Гаррі на очі навернулись сльози. Він не бачив Сіріуса вже понад рік. А батька не бачив шістнадцять років. Шістнадцять довгих років.
- Ми все пояснимо. Можливо, після цих пояснень ти зміниш до мене своє ставлення. Я хочу запитати: ти хочеш це почути?
Гаррі не розумів, чому ставлення має мінятися, але ледь чутно відповів:
- Я хочу знати все. Як ви вижили?
Сіріус застережливо подивився на Джеймса. Той кивнув, і Сіріус взяв Гаррі за плечі. Чомусь хлопцеві здалося, що хресний має інше обличчя. Якесь задумливо-сумне і водночас радісне.
- Гаррі, вислухай мене, - поволі почав Сіріус. - Я хочу почати з Джеймса, - він зиркнув на товариша. - Його дійсно вбив Волдеморт.
Джеймс закотив очі. Було видно, що слова Сіріуса незвичайно діють на нього.
- Я не міг тобі сказати правди, Гаррі, оскільки сам не знав її, - вів далі Блек. - Але ти повинен знати.
Він зробив паузу, зітхнув і промовив:
- Джеймс вбив людину і зробив собі горокракс.
Гаррі примружився. Його батько - вбивця? Ні, цього просто не може бути!
- Синку, я вбив смертежера, коли він напав на твою маму, - пояснив Джеймс, дивлячись на Гаррі. - Тоді були тяжкі часи: Волдеморт мордував всіх. Я знав, що рано чи пізно він прийде до нас, тож я ризикнув і зробив собі горокракс. Це був єдиний вихід, і я не помилився. Волдеморт вбив мене та Лілі, а ти дивом залишився живий. Це диво, Гаррі, що я бачу тебе таким дорослим...
Джеймс в захваті похитав головою і ще раз притулив до себе сина.
- Але як ти відродився? Чим був горокракс? - нетерпляче запитав Гаррі. Він ніколи не міг подумати, що колись побачить батька і Сіріуса. Але замість Джеймса відповів хресний. Його голос був спокійним і тихим:
- Я був горокраксом, - сказав він, зітхнувши. - Я не знав цього. Джеймс довіряв мені і вірив, що колись відродиться. Отже, все елементарно.
- А як ти вижив? - знову запитав Гаррі.
- Белла мене приголомшила, і я впав у ту арку. Це було... цього не передати словами… якесь забуття і лиш спогади. Я згадував все: з самого дитинства і до подій у Міністерстві. Моє життя текло перед очима. Я там був не один, там були люди, яких я не бачив. Вони розмовляли між собою, але я їх не розумів. І тоді я зрозумів, що це за Арка.
Сіріус зітхнув, але відразу ж продовжив:
- Вона дає змогу людям осмислити своє життя. Як ти жив, чому ти жив, для чого ти жив. І тільки ті, хто зрозумів все, виходять з Арки, інші залишаються там, поки не зрозуміють.
- І ти весь час був там? А коли ж ти відродив тата? Я думав, на це потрібно досить багато часу, враховуючи те, скільки відроджувався Волдеморт.
Джеймс і Сіріус переглянулись. Гаррі здогадувався, що вони, напевно, понад рік переховувались.
- Гаррі, чесно кажучи, я вийшов з Арки в наступний же день, - зізнався Сіріус. Здавалося, що він боїться гніву похресника, але той видавався спокійним, принаймні зовні. Тепер він навчився контролювати свої почуття. Хлопець гірко подивився в очі хресного батька.
- Ну-ну, - кинув він, - Зрозуміло...
- Гаррі, - тихо промовив Сіріус.
І раптом хлопець зірвався і заволав. Це був крик пораненої втратами душі, і всі емоції, якими б вони не були, вирвалися на волю.
- Я ЗНАЮ, ЩО Я ГАРРІ! ЯК ВИ МОГЛИ ПОНАД РІК ХОВАТИСЯ ВІД МЕНЕ? Я ВАС ЛЮБИВ, Я ДУМАВ, ЩО ВИ МЕРТВІ! Я ДУМАВ, ЩО НАЗАВЖДИ ВТРАТИВ ВАС!
Сіріус перелякано шукав допомоги у Джеймса, який сам не знав, що робити. Заспокоювати Гаррі було марно. Він аж пашів від гніву, важко дихаючи, і поглядав на воскреслих родичів.
- А мама? - зітхнувши глибше, запитав Гаррі у батька.
Джеймс поспішив відповісти:
- Лілі мертва. Це точно. Волдеморт дав їй шанс, але вона померла, наділивши тебе силою.
- Я знаю, мені Дамблдор казав, - буркнув Гаррі. Запала мовчанка. Сіріус час від часу зітхав і поглядав на дорослого Гаррі, а Джеймс міряв кроками кімнату.
- А що ж далі? Де ви тепер будете жити?
Відповів Сіріус:
- Останнім час ми мешкали в печерах. Не хотіли, щоб Волдеморт дізнався про нас. Але з цього моменту наші дії будуть відкритими. Ми приєдналися до Ордену.
- І ми допоможемо тобі, Гаррі, в пошуках горокраксів, - пообіцяв Джеймс. Він пригорнув Гаррі до себе і лагідно провів рукою по його неслухняних чорнявих пасмах. Хлопця охопило якесь незнайоме відчуття. Він одразу заспокоївся і захотів, щоб ця мить тривала безкінечно.
- Ми повинні йти, Гаррі, - нарешті мовив Сіріус, який радісно поглядав на цю сцену єднання таких дорогих йому людей. - Передавай привіт Рону й Герміоні. Вони будуть здивовані, почувши це.
Сіріус підморгнув хлопцеві. Гаррі розумів, що слово "здивовані" тут недоречне. Він і сам не уявляв, яким словом можна висловити почуття, які намішалися в ньому після всього, що сталося.
Та і добре, що нема слів, щоб описати те, що він відчував, поки Джеймс та Сіріус заходили в камін і махали йому руками на прощання. Тепер він не один у боротьбі проти Волдеморта – і це головне.