20. Лицар в золотих обладунках

Гаррі ледве підняв віки. Навколо все розплилось, а постаті людей були не чіткими і різнокольоровими. Гаррі хотів було щось сказати але губи не хотіли відриватися одна від одної. Голова якось незрозуміло гуділа.
- Гаррі, ти мене чуєш?- пролунав в голові знайомий голос Рона.
Гаррі кивнув і відчув, як пече горло. Він відразу пригадав, що сталося. Снейп душив його, але щось сталося. Якби ще кілька секунд, то Гаррі б просто задушили. Але він живий. Слабо вірилося, що Снейп заспокоївся і відпустив Гаррі, після того, як він назвав його паскудою.
- Тобі пощастило, Гаррі. Снейп міг тебе вбити.
Гаррі зібрав всі сили і писів. Голова знову заболіла.
- Рон,- ледве прохрипів Гаррі,- розкажи як все було.
Рон кашлянув і підсів поблище до Гаррі.
- А що тут казати, друже, тобі як завжди пощастило. Тебе врятував Мелфой.
І тут Гаррі почув ще один голос.
- Заміть, Поттер, вже в другий раз.
Це був Драко Мелфой. Гаррі взяв окуляри і надів їх. Біля нього сидів Рон, а трохи далі стояв Мелфой.
- Поттер, я чекав на тебе пів години. Слизорога не було, то ж я вирішив глянути, чи живий ти. В це я мало вірив, але таки потрапив в будинок Снейпа і побачив життєрадісну картину. Снейп тебе душив, а ти плакав.
- Я не плакав,- Гаррі намагався гнівно вигукнути але в нього вийщло жалюгідне хрипіння. Він прокашлявся.
- Ну я незнаю але з твоїх оченят текли сльози,- в своєму стилі промовив Мелфой, підійшовши до Гаррі,- а потім я приголомшив Снейпа і взяв тебе, невдячного, на спину і поволік до каміна. Ти мій боржник, Поттер.
- Скільки я тут пролежав?- запитав Гаррі, вглядаючись у вікно. Там була темрява.
- Недовго, годину,- відповів Рон.
Тут з"явилася мадам Помфрі і сказала.
- Так, всі геть. Поттер, як самопочуття? Обережніше зі зміями, вони небезпечні.
Гаррі хотів було запитати до чого тут змії, але його випередив Рон.
- Ага, він буде уважній,- недбало реготнув Рон. Він жестом звелів Гаррі мовчати.
Гаррі зрозумів, що Рон сказав, що на нього напала змія. Правильно, щоб не виникало зайвих запитань.
- Спасибі, добре,- збрехав Гаррі. Голова боліла, горло пекло,а очі сльозилися. Але він хотів покинути лікарню,- я можу бути вільним?
Мадам Помфрі уважно на нього глянула і сказала.
- Так, думаю що так. Пий побільше гарбузового соку.
Вона пішла, а Гаррі встав і бігом вдягнувся. Рон з Мелфоєм пішли, оскільки думали, що Гаррі залишиться в лікарні. Цікаво, де Герміона, подумав Гаррі, виходячи в коридор. Зазвичай вона приходить, але зараз, напевно, збирає нових членів ДА. По дорозі Гаррі роздумував над тим, що сталося. Він майже не сумнівався в тому, що Снейп зрадник. Він хотів вбити Гаррі і ніякі філософські роздуми Дамблдора не заспокоювали хлопця. Тепер точно зрозуміло, хто Снейп. Негідник, який зрадив Дамблдора, який його вбив. Звісно, може бути таке, що Дамблдор дійсно попросив Снейпа вбити його. Уявляю як Снейп тішився, гнівно подумав Гаррі, минаючи зграйку рейвенкловських дівчат, серед яких була Чо Чанг. Вони дивилися на Гаррі, але той не помічав їх. Треба було вбити його, лунало в голові хлопця, він вбив Дамблдора, а ти мусив вбити його.
Раптом Гаррі різко повернувся. Йому здалося, чи хтось його дійсно кликав?
Він підійшов до лицара в золотих обладунках. Хтось кликав його. І тут зі стіни виплив Майже Безголовий Нік.
- Гаррі, ти повинен йти за мною,- коротко мовив він. Гаррі відчув схвильовані нотки в його голосі.
- Нік, що стало...
- Просто йди за мною,- знову мовив Нік і в повітрі кудись поплив.
Гаррі стинув плечима і пішов за ним. Звісно, якщо це жарт, то я виглядаю повним придуром, подумав Гаррі. Але таки йшов за привидом, який летів у якомусь незнайомому напрямку. Вони потрапили в коридор, де Гаррі раніше ніколи не був. Там нікого не було і це хвилювало Гаррі.
- Куди ми йдемо?- нетерпляче запитав Гаррі.
Нік промовив.
- Зараз сам все побач, Гаррі. Попереджаю, не хвилюйся.
Серце Гаррі закалатало. Невже щось з Герміоною?
Нік завис в повітрі. Попереду були невеличкі двері з красного дерева. Гаррі зацікавлено на них дивився.
- Далі ти мусиш йти один.
Гаррі нічого не сказав. Його серце вже вилітало з грудей, коли він відчиняв двері. В першу секунду йому здалося, що те що він бачить- мариво. Але вже в наступну секунду серце Гаррі опустилося донизу, а голос пропав. Перед ним стояв Сіріус. А за його спиною посміхався Джеймс Поттер, батько Гаррі.