17. Відновлення ДА

Дуже швидко вся школа дізналась, що близнюків Візлі запроторили до Азкабану. І учні, і вчителі говорили про це з жахом. Вони пам’ятали веселу вдачу хлопців, тому ніхто не вірив, що вони заслужено опинилися у страшній в’язниці. Найбільше з усіх учителів був розгніваний Октіус.
- Це вже занадто! - люто вигукував він. - Скрімджер перегинає палку, і я як опозиціонер маю щось робити. Я впевнений в тому, що вони такі ж смертежери, як і сам Скрімджер!
Інших вчителів така відверта розмова нагнітала. Вони поділяли думку Октіуса, але боялися її проголошувати. Вони знали, що єдиний хто міг їх захистити, помер, і вони не мають більше захисника, а самі не можуть нічого вдіяти, тому тільки заздрили сміливості Октіуса.
Гаррі також не мав і крихти страху перед Скрімджером. Але тепер, щоб витягти Фреда і Джорджа з Азкабану, він повинен не сваритися з Міністром, а навпаки, почати співпрацювати з ним. Ця думка викликала у хлопця біль у голові. Та коли він дивився на Джіні і Рона, які ходили похмурі і зніяковілі, то утверджувався у правильності свого рішення. Йому було шкода місіс Візлі, котра, безперечно, це найтяжче переносила. Гаррі уявляв її, заплакану і сумну, та містера Візлі, похмурого і змученого, і в такі моменти не сумнівався у своєму виборі.
В один із туманних осінніх днів Гаррі, Рон, Герміона і Джіні були в Гогсміді і сиділи у "Трьох мітлах". Мадам Розмерта після закляття Імперіус вже поправилась і знову працювала. Їй ніхто не розповів про всі її діяння, вчинені не по власній волі, тож вона вирішила, що нічого поганого не зробила. Однак Гаррі знав про роль мадам Розмерти у плані Мелфоя, завдяки якому у Гогвортс пробралися смертежери. Спостерігаючи, як жінка вправно метушиться біля стійки, хлопець сумно посміхнувся і потягнувся по келих з маслопивом.
- Гаррі, я маю до тебе пропозицію, - по-діловому почала Герміона.
Гаррі посміхнувся.
- Суто ділову?
Герміона з підозрою глянула на товариша.
- Зараз не час жартувати, Гаррі, - втомлено скривилася дівчина. Їй не подобались жартувати, коли комусь погано. Вона непомітно зиркнула на Джіні, яка посьорбувала маслопиво. Рон взагалі сидів червоний, оскільки замовив вогневіскі "щоб зняти стрес, Герміоно". Гаррі охопила якась раптова байдужість, причину якої він і сам не міг назвати. - Я хочу тобі запропонувати е-е-е...
- Герміоно, я чудово знаю літеру "е", - буркнув Гаррі, готовий до будь-яких пропозицій. Герміона підозріло кашлянула.
- Потрібно відновити ДА, - швидко додала вона, побачивши, що її друг готовий протестувати. - Гаррі, зрозумій, це потрібно зробити! Росте нове покоління, ти просто зобов’язаний передати їм те, чого навчив нас.
- Я нікому нічим не зобов’язаний! - ледве не зірвався на крик Гаррі. Його зачепили слова, що він комусь щось винен.
- Авжеж, авжеж, - швиденько промовила Герміона. - Я неправильно висловилася. Подумай сам. Ми вже повнолітні і маємо певні, навіть досконалі знання з захисту від темних мистецтв, а це, на мою думку, тепер найважливіший предмет. Як же будуть виживати першокласники і інші молодші учні? На їхні родини та і на них самих можуть напасти! Вони беззахисні перед Волдемортом!
Гаррі був впевнений, що за сусідніми столиками їх почули. Герміона також це зрозуміла і понизила голос. Рон щось наспівував собі, допиваючи другий келих вогневіскі, а Джіні тільки мовчки на всіх поглядала.
- Ми повинні дати їм надію, - тихо продовжувала Герміона, нахилившись через стіл поближче до Гаррі. - Я впевнена, що добра половина "старих" повернеться. Всі хочуть, щоб ці часи темні минули.
Останні слова пролунали з нотками благання. Гаррі аж злякався, почувши їх. Він глянув на подругу, яка спокійно сиділа за столом і дивилася прямо йому в очі. Можливо, вона мала рацію.
- Ну гаразд. Займися тим, щоб учні поприходили. А я буду готувати план дій.
Герміонине обличчя засяяло. Вона встала з-за столу і, підійшовши до Гаррі, лагідно поцілувала його в щоку.
- Дякую за розуміння.
***
Хоч Гаррі і погодився з ідеєю Герміони, він зовсім не мав часу на складання плану уроків. Він частенько навідував Гегріда, та і справи зі "Зміїною хваткою" також не покращились. Хлопець несподівано для себе помітив, що Гроп дійсно став більш "інтелігентним". Гегрід знайшов йому одяг по розміру, і тепер Гропик був схожий на дитину-переростка. Гегрід був такий радий за свого братика, що час від часу починав плакати від радості.
- Бачила б його матуся.
Гроп таки дійсно допомагав Гегріду у його справах. Він з корінням виривав дерева, які засихали, боровся з неслухняними вибухозадими скрутами і таке інше.
Якось ввечері Гаррі, Рон і Герміона разом пішли до Гегрід, поки він був вдома (Гаррі наперед домовився з ним). Рон постукав.
- Заходьте, відчинено.
Друзі увійшли до хатини. Все там було майже по-старому. Звісно, після того, як Гегрід трохи добудував хатину, вона стала просторнішою, але речі там стояли ті самі. Іклань на радощах підбіг до Рона і почав його лизати.
- А, це ви, - сказав Гегрід, стоячи біля здорового ящика, в якому щось пищало. - А тут трохи си годую малечу.
- А хто це? - зацікавлено запитав Гаррі, підходячи до ящика.
Гегрід посміхнувся.
- А це бешкетники. Щойно си вилупили. Ірландські пісички.
- Хто??? - в один голос запитали Рон і Гаррі, ледве стримуючи сміх. Герміона випередила Гегріда і пояснила:
- Ірландські пікси - це маленькі тварини, які за все своє життя нічого не їдять і не ростуть. Вони корисні для розваг, але живуть тільки по два-три місяця. Їхня слина має цілющу силу і лікує від сліпоти, достатньо помастити нею очі.
Гегрід лагідно подивився на Герміону і дістав з ящика одного піса. Той був трохи схожий на курча, але не мав пір’я і дзьоба. Його тіло було блискуче і вкрите пухом. Піс мав тільки одне око дивного сріблястого кольору.
- Ось яке воно гарненьке, - промовив Гегрід, кладучи піса назад до ящика. - Гаррі, якшо си хочеш, то я можу дати тобі одненького. Тоді і окуляри тобі не треба будуть, бо слина їхня вилікує твої оченята.
Гаррі заперечливо похитав головою.
- Ні, Гегріде, дякую. Я вже звик до окулярів, і без них, як без рук.
- Ну як знаєш, - сказав Гегрід. - Ви сідайте. Роне, чув про твоїх братиків. Дуже жаль взяв. Такі молоді, і в Азкабані. А за шо їх си туди запроторили? Уявляю, як тєжко твоїм батькам.
Рон взяв зі столу затверділе печиво і почав його надкушувати.
- Та ні за шо. Прийшов Персі і два аврора, сказали, що Фред і Джордж смертежери, і все.
- Як то все? - вигукнув Гегрід, а його кошлата борода задриґалась. - А на яких то підставах вони так вчворили, га?
Рон зітхнув.
- Літом, на весіллі Біла і Флер, вони напали на Персі, ти ж знаєш...
Гегрід розлючено гаркнув, розливаючи чай:
- Як вони посміли? От дебіли, Господи прости! Це ж треба бути такими ідіотами: Візлі смертежери. Та це яким треба дурком бути, шоб в таке си повірити! Що ж то твориться?...
Рон кивнув. Гаррі допив свій чай і глянув у прочинене вікно. Було темно.
- Засиділись ми, - сказав він, встаючи з-за столу. - Треба йти.
Гегрід сумно глянув на них.
- Вже йдете? Ну шо ж, щасти вам.
Біля самих дверей Гаррі зупинився. Він наважився запитати у Гегрід.
- Гегріде, а ти не знаєш, що таке "Зміїна хватка"?
Гегрід здивовано глянув на нього.
- Та нє. А шо?
- Е-е-е нічого. Бувай!
І Гаррі вийшов.
***
Наступного дня всі сиділи на найнуднішому уроці історії магії, який проводив привид професор Бінс. Гаррі і Рон ніколи не слухали його, і частенько балакали про своє. Саме зараз була страшенно нудна лекція про повстання гоблінів на чолі з Лореном дев’ятнадцятим.
- Глушилято, - прошепотів Гаррі. Це закляття він запозичив у Напівкровного Принца. - Роне, я маю тобі дещо розповісти. Рон відкрив очі, бо вже кимарив.
- Розповідай, - озвався він, позіхаючи.
Гаррі довго думав, чи розповідати Ронові про Невіла і його слова, і таки вирішив, що без цього не обійтись.
- Роне, я тоді тобі не все розповів про Невіла. - невпевнено почав він, а Рон зацікавлено глянув на нього. Професор Бінс та інші учні не чули їх, бо закляття глушило їх розмову. - Він згадував тебе.
Рон відкрив рот.
- І що він сказав?
- Коли я запитував, хто його послав, і що той, хто його послав, хотів дізнатись, Невіл сказав, що крім того всього, він повинен дізнатися, що планує зробити Рональд Візлі.
Гаррі сказав усе на одному подиху і тепер уважно слідкував за реакцією друга. Той здивовано дивився на нього.
- А що я планую робити? Це якась помилка.
Гаррі спостерігав за збитим з пантелику Роном. Здавалося, що його реакція реальна, і він нічого не вигадує. Гаррі заспокоївся і поспішив додати, щоб не хвилювати товариша:
- Заспокойся, я думаю, той, хто закляв Невіла, просто хотів збити нас з пантелику. Все гаразд.
- А ти думав, хто це може бути? - запитав заспокоєний Рон, підкладаючи руку під голову.
- Авжеж думав. Ніхто, окрім Радагаска, і на думку не приходить.
- А може це Слизоріг? - поділився думками Рон.
Гаррі замислився. А й справді, що, якщо це Слизоріг. Ні, тяжко віриться в це. Дамблдор довіряв йому. Поступово думки довели до Снейпа.
- Можливо, але я так не думаю.
Рон зітхнув і почав озиратися навколо, та раптом знову запитав:
- А як ідуть справи з Дамблдоровою запискою? Ти тоді казав, що думаєш, що Снейп вбив Дамблдора через його власне прохання. Я мізкував над цим, і щось мені підказує, що таке може бути. Пам’ятаєш, як Гегрід нам казав, що Снейп і Дамблдор сварилися в лісі?
Гаррі кивнув.
- Так от, я подумав і вирішив, що саме тоді Дамблдор просив Снейпа вбити його, а Снейп не хотів чи щось таке, і через те вони сварилися.
Гаррі дивився на Рона і відчув, що той може бути правий. Серце шалено закалатало, і хлопець забув, що не повинен розповідати друзям про свої думки щодо цього. Він почав гарячково роздумувати над цим вголос:
- Роне, ти геній! Так воно і було! Дамблдор знав, що Мелфой має вбити його, і не хотів цього допустити. Дамблдор мав зробити так, щоб Мелфой не став вбивцею і не був убитий Волдемортом. А єдиний вихід, це якраз те, що сталося. Отже, Снейп не зрадник. Виходить...
Гаррі не надто вірив в це, але все так логічно вибудовувалося. Рон і сам напружився. Якщо все так і є, то все кардинально мінялося.
- Знаєш, Гаррі, я думаю, що нам потрібно побалакати з Мелфоєм. Тоді ми все дізнаємось.