16. Сумна звістка

Настав жовтень. Погода була паскудною, майже цілими днями падав дощ. Невпинно наближався перший квідичний матч зі слизеринцями. Гаррі провів відбір до своєї команди, адже Кеті Бел вже не було, і команді був потрібен новий загонич. На проби прийшло багато добрих загоничів, але найяскравіше себе проявила четвертокласниця Веспер Онді. Вона грала на рівні з Джіні та Демелзою, тож Гаррі вирішив, що саме кандидатура Веспер буде найкращим варіантом для основи. Решта команди залишилася незмінною: відбивачі Пікс і Кут, воротар Рон Візлі. Рон грав ще краще, ніж торік, і Гаррі безмежно цьому радів. Хлопець був впевнений, що піде зі школи переможцем. Грифіндор просто змушений виграти кубок.
Але не все йшло так добре, як хотілося б. Справа зі "Зміїною хваткою" не просунулася ні на міліметр. Герміона більше не запитувала в Радагаска про неї, а підливати вчителю сиворотку правди Гаррі не осмілився. Тільки одна людина могла пролити світло на це діло. Цією людиною був Горацій Слизоріг.
Після настійок Гаррі неспішно збирав свої речі і чистив казанок. Рон чекав на нього біля дверей при виході. Слизоріг не дивився на Гаррі, а щось нервово розглядав у себе за столом.
- Пане професоре, - почав Гаррі. Слизоріг здригнувся, а обличчя його стало неприємного багряного кольору.
- Чого тобі, Гаррі? - запитав він.
Гаррі вирішив йти напролом.
- Пане професоре, розумієте, я тут недавно почув про одну річ, яку колись робив професор Радагаск. Ви зрозуміли, про що я?
Слизоріг якось здивовано поглядав на Гаррі. Спочатку його лице почало нервово дригатись, але потім перестало.
- Не розумію.
Гаррі тяжко видихнув. Його дістало те, що Слизоріг всього боїться.
- Я хочу дізнатися про "Зміїну хватку", - твердо промовив Гаррі і чекав на те, що станеться.
Слизоріг почав нервово махати головою.
- Ні... ні... Гаррі, тобі потрібно йти... Це вже занадто.
Хлопець гадав, що сталося із вчителем. Чому його розхвилювала згадка про "Зміїну хватку" майже так само, як і про горокракси? Це тільки доводило, що Гаррі правий у своїх припущеннях, і ці речі пов’язані. Одначе, він, нічого не сказавши, вийшов з класу.
Рон негайно підбіг до нього.
- То що? Слиз розповів тобі про хватку?
Гаррі заперечливо похитав головою.
- Так я і знав. Це ще раз доводить який він боягуз. А що саме він сказав?
- Він сказав, що це вже занадто, і мені потрібно йти, - відповів Гаррі. Здавалося, всі проти нього. Ця річ може допомогти знищити Волдеморта, але ніхто не хоче казати про неї. Гаррі розраховував на те, що після смерті Дамблдора йому ніхто нічого не підкаже.
Гаррі і Рон пішли на обід. У коридорі їх наздогнала Джіні.
- Всім привіт! - весело прощебетала дівчинка. - Як справи?
- Дякую, все добре, - посміхнувся Гаррі, стримуючи раптове бажання поцілувати Джіні. - А ти щось хотіла?
- Чесно кажучи, так. Тебе, Гаррі.
Рон закашлявся і пирхнув зі сміху.
- Ну... Мені потрібно з тобою поговорити, Гаррі. Так краще, Рон?
- Просто неперевершено, - відповів Рон.
- Ну тоді давай відійдемо, - запропонував Гаррі. - Роне, ти йди.
- Ну звичайно, - іронічно реготнув Рон і пішов слідом за гуртом рейвенкловців.
Гаррі і Джіні відійшли до портрету якоїсь середньовічної відьми, яка перемішувала щось в казані.
- То про що будемо розмовляти? - спокійно запитав Гаррі.
Джіні твердо сказала:
- Гаррі, я мушу покинути команду.
Гаррі не зрозумів, що вона сказала. Хоча... Все він прекрасно зрозумів. Проте перепитав:
- Що???
Джіні трохи почервоніла. Їй нелегко було про це говорити.
- Гаррі, я більше не хочу бути в команді з квідичу! Тепер зрозуміло? Я не можу тренуватися і грати, коли ти...ти...ти біля мене. І я розумію, що між нами нічого не може бути. Отже, таке моє рішення.
- Джіні, не варто цього робити. Заспокойся, - впевнено говорив Гаррі, стискаючи Джіні плечі. - Ти все гарячково робиш. Де по твоєму я візьму ще одного загонича? І це за день до матчу!
Обличчя Джіні перемінилося. Воно стало холодним і блідим.
- Он як?! - вигукнула вона. Учні, що були поблизу почали звертати на них увагу. Але Джіні було все одно. - Де я візьму ще одного загонича?! А ти заодно і дівчину собі знайди! Дівчина-загонич, як приємно. Прощавай!
Вона пішла геть. Гаррі стояв з відкритим ротом і дивився їй в слід. Що ж він сказав не так про загоничів? Ну не буде ж їх два? Джіні сама вирішила покинути команду, а винним чомусь став Гаррі.
Налаявши якогось першокласника, хлопець пішов до Великої зали, де про все розповів Рону і Герміоні. Герміона як дівчина відразу все пояснила Гаррі.
- Розумієш, Гаррі, - невинно піднявши брови, казала вона, - Джіні, судячи з усього, розраховувала на твою підтримку.
Гаррі нервово буркнув:
- Та яка, на біса, підтримка? Це вона мені потрібна! Завтра матч, весь план готовий, а тут на тобі! Без Джіні ми програємо, це точно.
- Гаррі, піди і попроси в неї пробачення, - наполягала Герміона.
- Як ти це уявляєш? - раптом вліз в розмову Рон. - "Вибач мене за те, що ти хотіла піти з команди, і зробила мене останнім дурнем перед рештою гравців". Я думаю, це не допоможе.
Герміона суворо зміряла очима Рона. А той з усмішкою дивився на неї.
- Герміоно, Рон правий, - врешті-решт сказав Гаррі, намотуючи на виделку вермішель. - Це безглуздо. Вибачте, але мені потрібно шукати нового загонича.
Гаррі встав і рушив у вітальню. Запасний гравець знайдеться завжди. Він вже знав, кого обере.
- Привіт, Діне, - сказав Гаррі, натрапивши на нього у вітальні. Дін кивнув. - Чуєш, а ти не хотів би зіграти завтра проти Слизерину замість Джіні?
Дінове обличчя засяяло.
- Авжеж хочу! - вигукнув він і посміхнувся. - Який це вже раз я тебе виручаю? Пора мені вже і місце в команді.
Гаррі також посміхнувся.
- Можливо, так воно і буде, адже Джіні відмовилась від участі в матчах.
***
Наступний ранок видався похмурим. Гаррі вже доводилось грати при такій погоді, і результати були не найгіршими. А от Ронові погода не сподобалась.
- Холодно. Дощ моросить, а тут, дивись, і гроза почнеться.
Після сніданку Герміона побажала друзям удачі і пішла на трибуни, а хлопці поплентались перевдягатися. Команда привітала напрочуд бадьоро.
- Дивись, Гаррі, - Дін показав на трибуни і Гаррі одразу помітив, що весь грифіндорський сектор розміщений так, що утворює собою величезного лева. Це підбадьорило Гаррі. Команда вийшла з роздягалки і попрямувала на поле. Слизеринці були вже там. Гаррі помітив Мелфоя, що ліниво розглядав грифіндорського лева, і посміхнувся. Було незвично сприймати його таким, яким він став. Але саркастично-іронічний характер у нього залишився.
- Капітани, потисніть один одному руки, - наказала мадам Гуч.
Гаррі і Мелфой зійшлися і потисли руки.
- Поттере, дружба дружбою, але сьогодні я мушу бути першим.
- Воля твоя, перемога моя, - посміхнувся Гаррі.
- Ти прямо поет, Поттер.
Всі сіли на мітли, і після свистка мадам Гуч всі дві команди піднялися в повітря.
- Матч розпочався, - пролунав знайомий голос з динаміків. Гаррі відзначив, що це був Захаріас Сміт. - Команди суттєво поміняли склад. Слизеринці взагалі змінили всю команду, залишився лише капітан Драко Мелфой. Отож, слизеринці з квафелом. Рогот атакує Томаса, і штрафний. Удар виконує Веспер Онді. Гол! 10:0.
Грифіндорці заревіли.
Гаррі роззирався в пошуках снітча. Його не було видно. Мелфой також безжурно літав над полем.
- Кут відбиває бладжер, і той влучає прямо по лобі слизеринському загоничу Воллоту. Нагадую, рахунок в матчі вже 30:10 на користь Грифіндора, але я вважаю, що то просто випадковість. Гра слизеринців набагато продуктивніша і творча, а грифіндорці сьогодні ні риба, ні м’ясо. І що собі думає той Поттер, випускаючи на поле таку команду?
Трибуни обурено заревіли, а Гаррі майже не слухав Сміта. Нарешті він побачив снітча, який кружляв прямо у Рона над головою. Мелфой був на протилежному кінці поля і не бачив м’ячика, тож Гаррі направив держак "Вогнеблискавки" в бік власних воріт і під шум трибун ринув за снітчем.
- Відбивач слизеринців Джокс з усієї сили лупить бладжер, і той летить до грифіндорських воріт, де саме знаходиться Поттер...
БАБАХ!!
Гаррі відчув шалену біль в голові, але таки зумів не впасти. Він недбало роззиравсь навколо в пошуках снітча. Перед очима все пливло...
- ...Демелза впевнено летить до воріт слизеринців, але тут Рогот відбирає м’яча і вже він атакує ворота, які захищає Візлі. Рогот замахується... Неймовірно, але Візлі кінчиками пальців відбиває квафел, і тепер той в Томаса. Томас, Томас! ГООЛ! 50:10.
Гаррі стало краще, і він озирнувся. Мелфой кудись летів з шаленою швидкістю, і тут у грифіндорця завмерло серце. Снітч знаходився внизу під самими трибунами. Мелфой направлявся саме туди. Гаррі кулею ринув за снітчем, але Мелфой випереджав його. «Нехай в нього влучить бладжер», - вмовляв долю Гаррі, дивлячись як Мелфой кінчиками пальців намагається торкнутися снітча. Раптом Пікс з’явився нізвідки і запустив бладжера по Мелфою. Той влучив йому в руку, і цього грифіндорцю було достатньо. Він скористався тим, що Мелфой вибив собі руку, і за мить снітч яскраво світив у руці Гаррі.
- Поттер ловить снітча! Грифіндор перемагає!
Грифіндорці заволали з такою силою, що аж самі здивувались. Щасливий Гаррі спустився на землю і потрапив у обійми всіх членів команди. Вони щиро вітали його з перемогою, а сам Гаррі не мав слів. Його переповнювало щастя від перемоги, яке він отримував щоразу, коли перемагав.
- Вітаю, Гаррі, - пролунав доброзичливий голос. До Гаррі підійшов Гегрід з Герміоною.
- Гегрід! - вигукнув Гаррі. - Де ти пропадав? Ми приходили до тебе з Роном двічі, а тебе не було.
Гегрід почухував свою кошлату бороду.
- Та я си ходжу до Гропика, знаєш. Він вже так підріс, малий шибеник. Він си вже розмовляє, - Гегрід посміхнувся. - Думаю, вам треба його вгледіти, який він вже став.
- Неодмінно, Гегріде, - ласкаво мовила Герміона, ледве стримуючи посмішку.
- Ну то файно. Ви ходіть до замку, а я си піду на грядки. Гарбузи шось поганенько розрослись, мабуть комашня гризе коріння, шляк би її трафив. А якшо мене нема дома, то ідіть в ліс, а там си знайдемося.
Гегрід відійшов, а трійця с усмішками на обличчях пішли до замку.
- Цікаво, Гегрід досі хоче зробити зі свого братика помічника? - саркастично запитав Рон.
- О, я думаю так воно і буде. Гегрід на таке спроможний, - спокійно сказала Герміона.
Вони добралися до портрету Гладкої пані.
- Кавелики слимака, - назвав пароль Рон, і друзі увійшли до вітальні, і відразу на серці стало моторошно. В самому кутку у кріслі самотньо сиділа Джіні і плакала. Хоча не просто плакала, а ридала. Побачивши завмерлих у дверях друзів, вона підняла на них свої заплакані очі.
- Роне...
Голос її був тихим. Гаррі здалося, що він страшний. Невже когось вбили?
- Джіні, що сталося? - перелякано запитав Рон.
Джіні витерла запухлі очі і промовила.
- Мама щойно написала. Фред і Джордж в Азкабані.