13. Сила кохання

Кілька наступних днів Гаррі роздумував над тим, що сталося під час першого уроку захисту. Його хвилювали кілька речей, яких він ніяк не міг зрозуміти. Чому Октіус викликав саме його до ховчика? Не важко здогадатися, що той стане Відомо - Ким.
А Октіус, здається, і сподівався на його появу. А ще Гаррі хвилювався щодо поведінки Рона і Герміони. Вони досі не розмовляли між собою.
- Що за дебілізм, Роне? - вже мало не кричав розгніваний Гаррі. - Герміона хотіла тебе заспокоїти, а ти поводишся як не знаю хто.
Рон коротко відповідав, втуплюючись в стелю:
- Я не люблю, коли мене заспокоюють. Я не мала дитина.
Отож, розмови були безнадійними. Герміона хотіла помиритися з Роном, але її спроби були марними.
- Гаррі, що з ним? - вже вкотре питала вона.
- Це перехідний вік. У нас він пройшов, а в нього почався.
І на цьому розмови закінчувалася. Гаррі після всіх невдалих спроб вирішив займатися більш серйозними справами. Він старанно вивчав уроки (часом старанніше від Герміони), готував стратегії для майбутніх матчів з квідичу і взагалі, поводив себе, як справжній старанний учень. Він навіть шкодував про те, що його не обрали старостою школи, якими були Рон і Герміона. Але найбільше Гаррі думав про горокрукси. Такі думки навідували його часто. Він трохи заспокоївся після знищення горокракса в долині Горика, але розумів, що залишилося ще чотири, якщо той невідомий Р.А.Б не знищив медальйон. А де їх шукати, Гаррі уявлення не мав.
Остання думка, яка на цей момент хвилювала хлопця, була про Теодора Радагаска. Їх перший урок з трансфігурації пройшов належним чином, але Гаррі не залишали підозри щодо нового вчителя. Радагаск не виділяв учнів, чітко знав свій предмет і взагалі здавався добрим викладачем. Гаррі сам собі не міг пояснити, чому так цікавиться ним і, оскільки не мав ніяких підстав застережливо ставитись до вчителя, змирився з цим.
Настали перші вихідні. Гаррі мав намір відвідати Гегріда.
- Роне, я сьогодні йду до Гегріда. Ти зі мною?
Рон похмуро мовив:
- Авжеж.
Гаррі пильно придивився до товариша. Рон був якийсь змарнілий і виснажений.
- Що трапилося? Це через Герміону?
Хлопці підійшли до портрета Гладкої пані.
- Гусяча лапка. Гаррі, все гаразд, я просто не виспався.
Вони ввійшли крізь отвір у портреті і опинилися в грифіндорській вітальні. Там було мало учнів, оскільки більша їх частина розважалася на шкільному подвір’ї. На дворі стояла чудова сонячна погода, і Гаррі хотів якомога скоріше вдихнути прохолодне осіннє повітря, а не дивитися на похмурого товариша.
Він сів у крісло і дістав незакінчений реферат для Октіуса на тему "Породи і види тролів у дев’ятнадцятому столітті". Рон впав на сусіднє крісло і взяв зі столу якусь занедбану книгу. Несподівано до Гаррі підійшов якийсь третьокласник.
- Гаррі Поттер, привіт, - тоненьким голосом промовив хлопець. - Мене звати Дорі.
Рон недоброзичливо глянув на учня.
- Малий, ти не бачиш, що ми заняті? - суворо гаркнув він.
Дорі посміхнувся.
- Вибачте, але директорка попросила мене передати Гаррі Поттеру, що чекає на нього сьогодні ввечері у своєму кабінеті.
Гаррі зацікавлено запитав:
- І все? Більше нічого?
Дорі заперечливо похитав головою і пішов від хлопців. Рон здивовано дивився йому вслід.
- Цікаво, про що Макгонагел хоче з тобою поговорити?
Гаррі сховав свій реферат назад до портфеля і встав з крісла.
- І гадки не маю. Але однозначно про щось важливе. Роне, ходімо вже до Гегріда.
Хлопці вийшли з вітальні і через кілька хвилин опинилися на шкільному подвір’ї. По дорозі вони натрапили на заклопотаного Невіла, який сказав, що має багато справ і пішов геть.
- Що це з ним? - пирхнув зі сміху Гаррі. Рон знизав плечима.
- Напевно випив "заклопотане зілля" замість "розвеселяючого".
Друзі підійшли до хатини Гегріда. Після того, як вона ледве не згоріла, халупа мала ще досить добрий вигляд. Гегрід трохи перебудував її, і вона стала дещо більшою.
Але тут на хлопців чекала неприємна несподіванка. Гегріда не було вдома.
- На тобі! - вигукнув Рон, вкотре стукаючи рукою по дверях.
- Він напевно в Забороненому лісі, - припустив не менш схвильований Гаррі, і вони пішли назад до замку.
***
Вечоріло. Гаррі сидів в вітальні і читав книгу. Біля нього вмостилася Герміона і також робила уроки. Рона не було, і Гаррі й гадки не мав де він. Дочитавши до крапки, хлопець стомлено закрив книгу і потер очі, які несамовито пекли.
- Герміоно, я пішов. Ти дочекаєшся мене? Я думаю, що будуть важливі новини.
- Звичайно, Гаррі. Ще ж не пізно і уроки треба робити...
Гаррі кивнув і пішов до кабінету Макгонагел. Кабінет мало відрізнявся від колишнього, коли в ньому мешкав Дамблдор. Гаррі вже мав нагоду побувати в оновленому кабінеті ще після похорону.
Хлопець постукав.
- Відчинено. Заходьте.
Гаррі відчинив двері і увійшов. Макгонагел сиділа в кріслі за столом і щось писала. Побачивши Гаррі вона посміхнулась.
- Доброго вечора, Гаррі, - сказала вона і жестом запросила хлопця присісти. Він так і зробив.
- Гаррі, маю важливу новину для тебе.
Він не знав, що сказати, і просто кивнув.
- Отож, перед самою смертю Албус Дамблдор передав мені цей лист, - вона дістала з тумбочки білий конверт. - Ніхто, окрім самого покійного, не знає, про що в ньому пишеться . Я можу заприсягтися, що не читала його.
- І що це за лист? - запитав Гаррі.
- Дамблдор передав його мені за три дні до своєї смерті. Він сказав, що це звичайний лист зі звичайним змістом.
Макгонагел прокашлялась. Вона не любила загадок, якими висловлювався Дамблдор.
- Він сказав дати його тобі тоді, коли ти сам мене попросиш.
- Але ж я не просив вас...
- Саме так. Але я гадаю, що краще дати його тобі зараз. Тут має бути щось важливе. Можливо, пов’язане з Відомо-Ким.
- Я думаю, якщо професор хотів, щоб я попросив його, то не варто віддавати його мені саме зараз.
Макгонагел розгнівалась і встромила лист у кишеню хлопчика.
- Поттере, не сперечайся. Бери його і йди. І ще одне.
- Що?
- Ніхто, окрім тебе, не повинен знати зміст цієї листівки. Ніхто. Так сказав Дамблдор. До побачення.
Гаррі вийшов з кабінету і прямо посеред коридору без затримки розгорнув листа. Там було написано дамблдоровим почерком наступне:
" Мій любий, Гаррі.
Я пишу тобі напевно останній лист в своєму житті. Прочитавши його, ти відчуєш незаповнену пустоту. Простота - королева розуму. Але для кого як. Справжній чоловік зрозуміє зміст цього листа не відразу. А чоловік затьмарений ненавистю взагалі не зрозуміє. Не гнівайся ні на кого, Гаррі. Ні на кого. Ти розумний хлопчина, мій достойний учень. Ти зрозумієш все, покохавши. Людина без кохання нещасна і беззахисна. По-справжньому могутня людина та, яка цінує кохання і життя. Але не своє життя, а життя інших. Ненависть до когось спричиняє душевні болі, не виправдані нічим. Навіть вбивство заради життя не гріх. А для справжнього розуму смерть - то ще одна суцільна пригода.
Прощавай, Гаррі.
P.S Щиро вірю в те, що ти все зрозумів."