7. Долина Годрика

Наступні кілька днів Гаррі провів у Барлозі. Випадок з Персі дуже тривожив місіс Візлі. Вона насварила близнюків і весь вечір проплакала. Містер Візлі ходив роздратований. Близнюки і самі усвідомили свою помилку, але вважали, що вчинили правильно, прогнавши "це порося" з подвір’я. Стосунки Гаррі і Джіні були невизначеними. Вони намагалися поводитися підкреслено ввічливо і не переступати межу дозволеного.
В один з вечорів, коли всі сиділи у вітальні, Гаррі твердо вирішив навідати Долину Годрика.
Він саме хотів сказати про це Рону і Герміоні, аж до нього підійшов Ремус Люпин, який
прийшов того дня на вечерю до Візлів. Тонкс з ним не було.
- Гаррі, ти поганенько виглядаєш, - по-батьківськи стурбовано сказав він. – З тобою все гаразд?
- Так, все чудово, - Гаррі раптом захотілось розповісти Люпину про свої наміри, але він швидко передумав.
- Гаррі, давай поговоримо відверто.
- Про що саме? - здивувався хлопець, вдивляючись у виснажене обличчя Люпина.
Той сумно посміхнувся.
- Про Волдеморта. Після смерті Дамблдора ти став якимось замкнутим. Це погано.
Не потрібно зупинятися на якомусь етапі свого життя, треба йти далі.
Гаррі одразу різко відповів:
- А що далі? Спочатку я втратив своїх батьків, потім потрапив до Дурслів... Далі було краще?
Аж ніяк. Я ледве не загинув, потім відродився Волдеморт, потім загинув Сіріус... А після того?
Смерть Дамблдора… І тепер ти кажеш, що далі буде краще. Я дуже сумніваюся у цьому. Інколи
мені здається, що наступним буду я...
- Гаррі, Гаррі! - вигукнув Люпин, вхопивши його за плечі. - Що ти таке кажеш? Ти знищиш Волдеморта, всі в цьому впевнені. Інакше й бути не може!
Гаррі занепокоєно дивився навколо. Ніхто, здається, не чув їх, бо самі були заняті своїми справами.
- Ти мене зрозумів, Гаррі? - суворо звівши брови, продовжував Люпин. - Ніколи не здавайся!
- Я зрозумів, - відповів хлопець.
Люпин ствердно кивнув і відійшов від нього. А Гаррі різко встав і поглядом почав шукати Рона і Герміону. Вони стояли біля Фреда з Джорджем.
- Потрібно побалакати, - сказав він, проходячи повз них. Рон знизав плечима і пішов за Гаррі,
а за ним прослідувала Герміона.
Гаррі зупинився в кутку подалі від шуму.
- Рон, Герміоно... Я сьогодні вирушаю в Долину Годрика. Мені треба, щоб ти Герміоно, розз’явила
мене. Я не хочу сказати, тобто...
- Не шукай красивих слів, - нетерпляче сказала Герміона. – Ми з Роном йдемо з тобою.
Гаррі знав, що вона це скаже, і був безмежно вдячний долі за таких друзів.
- Ну що ж... Я маю намір вирушати саме зараз. Роне, попередь місіс Візлі. Ми чекаємо на тебе на
подвір’ї.
Гаррі і Герміона вийшли надвір. Було прохолодно, а синє небо було вкрите зоряним полотном.
- Гарна погода, - відзначив хлопець, схрещуючи руки на грудях.
Герміона схвильовано дивилась на спокійного Гаррі.
- Гаррі...Ти змінився...Я довго цього не помічала. Твій характер... Мені здається, що дух Дамблдора вселився у тебе.
- Ні, Герміоно, я такий, як і був. Просто багато зрозумів, - спокійно мовив він.
З будинку вибіг захеканий Рон.
- Ну що, рушаймо? - запитав Рон.
- Так. Герміоно, розз’яви нас.
Рон і Гаррі взяли її за руки, і за кілька секунд вони пережили не надто приємні відчуття. Аж ось
троє стояли на вогкій землі посеред невеличкої вулички. Будинків тут було небагато, але Гаррі
відразу помітив маленьку галявину. Це було кладовище.
- Дивіться, - Гаррі вказав рукою на ту галявину. - Це кладовище. Там мої батьки.
Гаррі вперше зрозумів, що саме тут його спогади, саме тут він прожив рік, саме тут Волдеморт
вбив його батьків...
- Ходімо, - твердо мовив він і пішов вперед. Рон і Герміона йшли слідом. Гаррі знав, що
сімнадцять років тому тут стояв будинок його батьків, але зараз тут було кладовище.
Підійшовши трохи ближче, Гаррі помітив напис на двох надгробках.
”ДЖЕЙМС ПОТТЕР ЛІЛІ ПОТТЕР” І роки їхнього життя.
Гаррі з жахом усвідомив, що його батьки на момент смерті були лише на кілька
років старші за нього теперішнього.
- Гаррі, дивись! - вигукнув Рон. - Там хтось стоїть!
Гаррі повернув голову і помітив невисоку постать, яка кралася за деревами.
- Лумос!
Від сліпучого світла постать закрила обличчя руками, але цих кількох секунд вистачило Гаррі.
Він побачив Драко Мелфоя, і серце його шалено закалатало. Воно ледь не вирвалося з грудей, коли Гаррі почув хриплий голос у себе за спиною.
- Двох зайців одним пострілом. Темній Лорд буде задоволений, - зареготав Фенрір Грейбек, підходячи до друзів разом з іншими смертежерами...