6. Кохання, скандал і нісенітниці

Настав день весілля Біла і Флер, який так чекала місіс Візлі. Відколи Біла
покусав вовкулака, місіс Візлі і Флер стали найкращими подругами. Здається,
навіть Джіні змирилася з тим, що їй доведеться породичатись з Делакур. А от справи з Білом
йшли не найкращим чином. Він нормально поводився з усіма, навіть у повний місяць, але
був один мінус. Біл міг спокійно сидіти за столом - і раптом накинутись на містера Візлі,
пробуючи його покусати. Це траплялося рідко і лише на кілька секунд, але цього могло
бути достатньо, щоб покалічити когось із оточуючих.
В той день, коли вони приїхали з лікарні до Барлогу, Біл дуже зрадів, побачивши
Гаррі, але після рукостискання загарчав на хлопця.
- Ой, вибач, Гаррі, - непевно мовив Біл, поплескуючи того по плечі, - в мене таке трапляється.
Ще однією людиною, яка здивувала Гаррі, була Джіні. Вона пам’ятала про його слова на похороні Дамблдора, тож коли Гаррі приїхав, вона лише привіталася з ним і нічого більшого. Гаррі
сам чудово розумів, що це його ініціатива порвати їх стосунки, але дивлячись на шістнадцятирічну Джіні, він відчував дивну порожнечу.
"Так і потрібно, все правильно", - запевняв він себе, стискаючи кулаки.
Спокійним життям він міг зажити лише після смерті Волдеморта....
Разом їм жити не судилося...
- Гаррі, а що ти думаєш робити після закінчення школи? - запитав Джордж, коли вони вдвох та ще Фред, Рон і Герміона сиділи за столом в день весілля. Містер Візлі був у садку, де розмовляв з
першими гістьми. Місіс Візлі, Флер і Джіні розмовляли між собою в кімнаті Біла.
- Джорджику, не забувай, що відкриття Гогвортсу ще під питанням, - кинув Фред, роздираючи
індичку. Вона хруснула, і шматочок м’яса потрапив Рону в голову. - Пардон, братику.
- Взагалі-то, я мріяв стати аврором, але тепер я й сам не знаю, - відповів Гаррі. Не казати ж
їм про горокракси і Волдеморта, яких він мусить знищити перш, ніж вибирати собі професію.
- А я останнім часом думаю над кар’єрою в Міністерстві. Я сподіваюся приєднатися до руху
Октіуса. Мені симпатизує його політика, а ще він товариш Біла, - роздумуючи повідомив Рон.
- Ти дивись мені, Рончику, не стань таким, як Персі, бо тоді я просто буду змушений тебе
прикандичити, - жартома лепетав Фред.
Він досхочу наївся і, відставивши тарілку, гладив себе по пузі.
- Герміоно, а ти напевно будеш вчителькою, чи не так? - зіронізував Джордж.
Герміона, що саме наклала собі на тарілку картоплі, також посміхнулась.
- Джордже, мене не приваблює професія вчителя, і я про це вже неодноразово казала. Я планую
розширити ССЕЧА і заснувати власний благодійний фонд допомоги, щоб хоч якось полегшити
гірку участь ельфів-домовиків в житті.
- У такої розумної дівчинки, як ти Герміоно, всьо неодмінно получиться, - пролунав знайомий
голос. Всі в мить повернулися і побачили Гегріда в супроводі містера Візлі.
- Гегріде, здоров, - вигукнув Джордж.
- Привіт, Гегріде! - промовило ще кілька радісних голосів.
-І вам, дорогенькі, доброго здоров’ячка. Як ви підросли! Йой, а де ж наші наречені, Артуре?
- Вони зараз спустяться. Почекай їх тут, а я піду до гостей, добре? - сказав містер Візлі.
- Та вжеж йди. Я туточки посиджу, - пробурмотів задоволений Гегрід, сідаючи за стіл.
Містер Візлі вийшов.
- Гегріде, що з школою? Вона відкриється? - відразу запитала Герміона.
Гегрід взяв курячу ніжку.
- Ох, певно, що відкриється. Мінерва каже - так хотів би Дамблдор... йой, вже місяць пройшов, а я ше не усвідомив, шо Дамблдора нема...
Він шморгнув носом і, діставши хустинку-як-скатертинку, голосно вишморкався.
- Вибачайте, - промовив Гегрід.
По східцях спускались місіс Візлі, Джіні, Флер і Біл. Біл був у білому смокінгу і з метеликом
на шиї, а Флер у пишній весільній сукні, яка постійно міняло колір, переливаючись різними барвами.
- Шикарно виглядаєте, - присвиснув Джордж.
- Гегріде, привіт. Ходімо на вулицю, скоро все почнеться. Ви, - місіс Візлі тикнула пальцем на сидячих за столом, - через хвилину всі щоб були на вулиці.
І всі пішли. Всі, окрім Гаррі і Джіні, яка підняла з підлоги чарівне сердечко, що загубила Флер.
- Джіні...
Гаррі підійшов до неї і взяв за руки. Сердечко підлетіло до стелі і почало кружляти над ними.
- Гаррі, я тебе кохаю, - раптом сказала Джіні, обіймаючи Гаррі за шию. - Кохаю так, як ніколи
нікого не кохала.
- Джіні, зрозумій...
- Я все розумію, Гаррі, все. Я, як можу, стараюсь уникати тебе, адже ти так просив. Я знаю, ти переможеш Відомо-Кого, і тоді ми зможемо назавжди бути разом, як я і мріяла ще з того моменту, коли вперше побачила тебе. Гаррі, коханий...
Вона поцілувала Гаррі ніжно, та водночас палко і в через мить вибігла на вулицю, зі сльозами в очах.
- Джіні, зачекай! - вигукнув Гаррі, який сам ледве стримував сльози. Він вийшов на двір, але не помітив Джіні, натомість побачив Рона, котрий самотньо стояв у садку.
- Гаррі, йди сюди!
Гаррі мовчки поплентався до Рона.
- Гаррі, уявляєш, сюди прийшов Олмер Октіус. Он він.
Дійсно, біля Біла і Флер стояв молодик, контролер з Лицарського автобуса. Він про щось розмовляв з ними.
- Давай підійдемо до нього, Гаррі, будь-ласка, - благав Рон.
Гаррі чомусь було все одно, що робити.
- Добре.
Вони все ж підійшли до Октіуса. Помітивши їх, він привітався.
- Гаррі, Рон, доброго дня. Як справи? Скучненько трохи, правда? Не вистачає чогось гостренького, чогось... з перчинкою, - весело просміявся Октіус.
- Згоден, - по-діловому сказав Рон. - Я також вважаю, що всього потрібно добиватися власними зусиллями.
Октіус не слухав Рона. Він дивився кудись убік. Гаррі і собі перевів туди погляд і оторопів. Там стояв Персі, якого оточили Фред і Джордж.
- Слюнтяй, тебе тут ніхто не чекає, - грізно сказав Фред, дістаючи чарівну паличку.
Персі позадкував.
- Мене запросив Біл.
- То він просто не подумав, КОГО він запросив. Геть звідси! - заволав Джордж.
Тепер всі гості дивились на цю сцену.
- Джорджику, мені здається, що цей виродок нас не розуміє. ІМПЕДІМЕНТА!
Персі відлетів і впав на землю. Піднявшись, він зняв розбиті окуляри і викинув їх.
- За напад на працівника Міністерства Магії вас запроторять до Азкабану.
Персі розвернувся і пішов геть.
- Ось ми і посмакували гіркенького перчика, - сказав Октіус. - Тепер можна і святкувати.