4. Руфус Скрімджер розлютувався

Маленький шестирічний Гаррі плакав, сидячи на східцях. Тітка Петунія, яка
метушилась біля плити, не звертала на хлопчика уваги. Дадлі, схожий на маленького кабанчика, сміявся з нього і тицяв пальцями...
А ось Гаррі спав на холодній кам’яній підлозі. За кілька секунд наступить північ і йому виповниться одинадцять років. Але в той момент, коли в двері хтось загрюкав, картинка змінилась…
Тепер він стояв напроти Волдеморта в тілі Квірела, котрий хотів викрасти філософський камінь, що дивом з’явився у Гаррі в кишені...
Гаррі знаходився у кімнаті Пророцтв і дивився, як його хрещений батько
Сіріус падає в арку. Гаррі кричав, а серце його шалено калатало...
Гаррі закляк на астрономічній вежі не в змозі поворухнутися і видати
бодай якийсь звук. В кімнату ввірвався Снейп і підійшов до Мелфоя, відштовхуючи
того, направив чарівну паличку на Дамблдора. В очах Снейпа огида і ненависть,
хоча Дамблдор спокійно дивився на нього, хоча голос його тремтів:
- Северусе... благаю...
В ту ж мить пролунав холодний голос Снейпа.
- Авада Кедавра!
…Гаррі стояв посеред великого і темного коридору. В руках він тримав чарівну
паличку і бачив, як до нього наближається якийсь високий чоловік. На мить хлопцеві
здалося, що то Снейп…
- Дивіться, він щось бурмоче. Роне, не чіпай його! – лагідний, але водночас і грізний жіночий голос.
- Мамо, я витираю з нього піт, - почав виправдовуватись хлопець.
Гаррі застогнав і розплющив очі. Над ним стояли місіс Візлі, Рон і Герміона. Герміона
перша помітила, що Гаррі прийшов до тями.
- Гаррі! – стримуючи вигук, сказала дівчина, присідаючи біля нього. Вона провела рукою
по його неслухняному волоссі. - Як ти? Як почуваєшся? О Боже, ми так хвилювалися.
На її очах виступили сльози, і вона закрила обличчя руками. Гаррі помітив, що очі місіс
Візлі, як і в Герміони, припухлі. І тут хлопець згадав, що з ним трапилось.
- Герміоно, все гаразд, - заспокоїв її Гаррі, який дійсно почувався краще. – А де я?
- Гаррі, любий, ти в лікарні святого Мунго, - лагідно мовила місіс Візлі, витираючи
хустинкою очі, - Герміона розз’явила тебе та Рона відразу сюди. За дверима стоять
Артур, Фред і Джордж. Я покличу їх.
Місіс Візлі підійшла до дверей і відчинила їх. В кімнату зайшли інші Візлі.
- Гаррі, здоров! - привітався Джордж.
- Ти добряче нас налякав, старий, - підкинув його брат-близнюк Фред.
Гаррі подобалось, що вони ніколи не втрачали почуття гумору.
- Містере Візлі, це Дурслі. Це вони дали мені кулю, - сказав Гаррі.
Містер Візлі приязно дивився на Гаррі. Вигляд він мав змарнілий і сумний, хоча намагався
балакати бадьоро.
- Рон розповів, що сталося. Але я думаю, ти сам чудово розумієш, що вони не мали
наміру тебе проклинати. Саме так, Гаррі, - не вбивати, а проклинати, - додав він,
побачивши недовірливий погляд Гаррі. - Міністерство вже в курсі. Вони відвідали
твоїх дядька і тітку та розпитали їх про подарунок. Ті сказали, що і гадки не мали про кулю в пакунку. Вони знайшли його під дверима, Там ще був лист. До речі,
ось він.
Містер Візлі простягнув Гаррі лист. На ньому було написано: "Дорогому Гаррі від
товариша і знайомого на День Народження." Гаррі кілька разів прочитав лист і
повернув його містерові Візлі.
- Що скажеш, Гаррі? - запитав він, ховаючи лист.
- Навіть гадки не маю, від кого це.
Хлопець не думав на Волдеморта. Такий простий спосіб залякати Гаррі був не в його стилі. Раптом в двері постукали. Всі повернули голови і глянули на них. Двері відчинилися, і в палату ввійшов Руфус Скрімджер у супроводі Персі. Міністр анітрохи не змінився з того часу,
як вони бачились востаннє. Персі, помітивши Візлів, прокашлявся. Фред, Джордж,
Рон і Герміона демонстративно залишили палату, кинувши:
- Доброго дня, пане міністр.
- Привіт, Артуре, Моллі. Я щойно з Міністерства. Всі знають, що сталося і співчувають
тобі, Гаррі.
- Добре, ви побалакайте, а ми будемо в коридорі, - містер і місіс Візлі вийшли.
Скрімджер і Персі стояли над ліжком Гаррі.
- Як почуваєшся, Гаррі? - запитав Скрімджер.
- А як би ви себе почували, якби Вас прокляли? - лиховісно зиркнув на міністра хлопець.
- Поттере, тримай язик за зубами, - гаркнув Персі, люто дивлячись на Гаррі. Той
відповів йому взаємністю.
- Персі, спокійно, - холодно мовив Скрімджер. – Містер Поттер має такий складний характер,
тож ми повинні з цим змиритися.
Гаррі викрикнув:
- Я маю нормальний характер! Можна запитання?
- Так, звісно, - відповів міністр.
- Що вам потрібно? Знову будемо говорити про Дамблдора? - голос Гаррі був твердим.
Скрімджер скривився.
- Поттере, невже все магічне суспільство для тебе нічого не варте?
- Дивна манера відповідати запитанням на запитання, - іронічно відзначив Гаррі. - Всі люди
для мене дорогі, і я їх врятую від Волдеморта, але той спосіб боротьби, який ви мені
пропонуєте не матиме результатів. Люди заспокояться, та загроза для них
буде існувати надалі! Пане міністре, я вже двічі вам казав, що ваша допомога мені не потрібна.
Вибачте, але мені погано.
Скрімджер запашів.
- Ну що ж... гаразд... - він розвернувся і пішов до дверей.
- Ти ще пошкодуєш про це, Поттере, - кинув на прощання Персі і залишив палату, слідом
за Скрімджером. До палати зайшли Візлі та Герміона.
- Гаррі, міністр пішов страшенно розлючений. Про що ви балакали? - схвильовано запитав містер
Візлі.
-А про що можуть розмовляти найкращі друзі? - хлопець намагався пожартувати, але
в нього це погано виходило. Він гірко ковтнув слину і мовив:
- Але цього разу розмова була серйозною.