3. Покарання і подарунок Дурслів

Приміщення було темним і холодним. Всі меблі здавалися липкими і запліснявілими, хоча їх тут і було небагато. Ліжка не було, проте в кутку стояло високе крісло, на якому сидів чоловік у чорній мантії і чорних рукавицях, котрі зовсім не пасували влітку. Проте чоловік на це не зважав. Він мав потворне зміїне обличчя, а вузькі очі випромінювали холод і порожнечу.
- Наджіні, вони прибули? – просичав чоловік, ледве шевелячи ротом. По його нозі
проповзла товста і слизька змія. Вона також тихо сичала, підповзаючи в рівень до лиця
чоловіка.
- Прекрасно, - знову просичав чоловік і звернувся до невисоко чарівника, який,
спершись об холодну стіну, кимарив. - Червохвосте! Поклич їх негайно!
Червохвіст миттю схопився і побіг до великих дверей, щоб відчинити їх. За дверима
стояло п’ятеро смертежерів. Вони, відштовхнувши Червохвоста, підійшли до крісла,
на якому сидів чоловік. Вперед вийшов Северус Снейп і вклонився.
- Пане, ми повернулись. Ми виконали завдання. Але... - Снейп замовк.
Лорд Волдеморт холодно мовив:
- Що? Зачекай, Снейп, я не бачу Мелфоя...
Снейп глянув у червоні і бездонні очі Волдемортра. Але не витримав цей лютий
погляд і перервав зоровий контакт.
- Драко втік. Ми не мали змоги його зупинити, пане.
Волдеморт повільно розглядав смертежерів.
- Дуже цікаво... дуже... Снейпе, це погано, - Волдеморт ніби неохоче дістав
чарівну паличку. - Ти був у відповіді за Мелфоя і допоміг йому виконати ЙОГО
завдання. А Мелфой тобі ось чим віддячив.
Обличчя Волдеморта було безжалісним і твердим. Він підняв чарівну паличку
і навів її на Снейпа.
- Снейпе, я тобою незадоволений.
Снейп раптом впав на коліна перед Волдемортом. Той розреготався.
- Не ганьби себе, Снейпе. Я вірю, ти віддано мені відслужиш. КРУЦІО!
Снейпове тіло почало битися в конвульсіях. Він не кричав, а тихо стогнав.
Але скоро все припинилося, і Снейп, тяжко дихаючи, встав на ноги.
- Йди. Я тебе покличу, коли мені буде потрібно, - холодно мовив
Волдеморт, опускаючи паличку.
Снейп тихо озвався:
- Слухаюсь, пане... - і пішов геть.
Волдеморт перевів погляд на інших смертежерів. Вони мовчали.
- Грейбек, підійди.
Один із смертежерів підійшов до Волдеморта.
- Маю для тебе особисте завдання.
***
Наступного ранку Гаррі прокинувся дуже рано. Рон ще спав, і Герміона, напевно,
також(вона спала в іншій кімнаті). Гаррі надів окуляри і вперше відчув себе
повнолітнім. Дамблдор казав, що коли Гаррі виповниться сімнадцять років, вся чарівна
сила будинку Дурслів зникне. Саме до цього дня будинок Дурслів захищав
Гаррі від Волдеморта, і саме сьогодні Гаррі має намір покинути Дурслів назавжди.
- Гаррі, ти вже прокинувся? - люб’язно запитала тітка Петунія, відчинивши двері. Гаррі
ледве стримав сміх. Він уявляв, настільки задоволені Дурслі, оскільки він розповів
їм про свої наміри залишити їх.
- Так, - відповів Гаррі.
- Тоді скоріше спускайся донизу. В нас для тебе сюрприз, - вона зачинила двері.
Гаррі встав з ліжка і вже через три хвилини вийшов на кухню. Звідти чувся гомін.
Зазирнувши туди, Гаррі оторопів. Перед ним стояли Дурслі: дядько Вернон і Дадлі
були одягнені в смокінги, а тітка в свою найкращу сукню.
- Вітаємо з днем народження, Гаррі!
Дурслі вишкірилися до хлопця.
- Гаррі, ось тобі від нас на пам’ять. Сподіваюся, тобі було добре в нас. - Гаррі
не вірив своїм вухам. Він взяв з рук дядька невеличкий пакунок і, подякувавши,
їм, пішов до кімнати.
- Чекаємо тебе на сніданок!
Гаррі зайшов в кімнату і наштовхнувся на Рона.
- Роне, ти пропустив такий цирк, - зайшовся реготом Гаррі, розпаковуючи дарунок,
- Дурслі подарували мені дарунок!
- Ого! - вигукнув Рон. -. І що ж вони тобі подарували?
- Зараз дізнаємось, - Гаррі зірвав обгортку і дістав невеличку чорну кулю. Він уважно
глянув на неї - і раптом на весь будинок пролунав страшний крик Гаррі. Та за мить
все скінчилося, тіло Гаррі обм’якло, і він впав на підлогу.